Наприкінці номера

Вадим СКУРАТІВСЬКИЙ: Не-про-кіно

У славнозвісному радянському фільмі часів «відлиги» «Голова» є такий епізод. До голови колгоспу (Михайло Ульянов) прибігають з панічною звісткою: молоденька телятниця Зінка, дізнавшись, що її улюбленця Ваську відправляють на м’ясопоставку, «прибежала с ружьем на ферму и грозится перестрелять все начальство». Голова у відповідь: «Мысль интересная. Однако же пойдем посмотрим».

А по тому він рятує і Ваську, і відповідно Зінку...

Щойно у Будинку кіно Спілки кінематографістів України відбувся Тиждень українського кіно. Десь поміж такими ж тижнями кіно іранського і, здається, грецького! Виходить, українське кіно в Україні стає екзотикою?! Серед іншого, мав місце перегляд (фактично еквівалентний прем’єрі) фільму «Молитва за гетьмана Мазепу». Різне, дуже різне кінокритика (а особливо російська, й особливо дурнувато) писала про фільм Юрія Іллєнка. Особисто я вважаю, що «Молитва за гетьмана Мазепу» — один з найсвоєрідніших творів за всю (тепер ось уже понадстолітню) історію світового кіно.

Але йдеться тут про інше. Перед переглядом картини її режисер-постановник сказав: в Україні є лише кілька місць, де він може показати свій фільм (приміром, Університет «Києво-Могилянська академія», Будинок кіно — і... все). І запропонував, доведений фактично до відчаю, усім українським громадянам створити нову Українську Повстанську Армію. Яка відвоює втрачений нацією національно-інформаційний простір. Переповнений зал на ту пропозицію вибухнув шаленими аплодисментами, що їх той зал, здається, не чув з героїчних часів перших установчих «рухівських» зібрань.

Словом, «мысль интересная, однако же пойдем посмотрим». Не можна гратися з вогнем.

Недавно шановний Микола Янович Азаров кинув іронічну репліку щодо неадекватного сприйняття певних суспільних колізій «национально озабоченными». Себто, серед іншого, йдеться про ті тисячі кіноглядачів? Про того режисера? Який, коли ще був оператором, зняв, за загальним визнанням, найкрасивіший фільм усіх часів і народів «Тіні забутих предків». Фільм, що його режисера-постановника Параджанова як «национально озабоченного» невдовзі запроторили до концтабору.

Того концтабору вже немає. І не можна відтак ображати мільйони вільних людей нахабним відчуженням у їхніх, у широкому значенні, інформаційних прав. А то ці глядачі поточний суспільний спектакль можуть освистати...

Обговорити на форумi

На початок

Версія для друку		Відправити поштою
Оцiнити статтю		Ваш коментар