Наприкінці номера

Вадим СКУРАТІВСЬКИЙ: Вибух у Катарі

13 лютого цього року, в п’ятницю, у столиці сунітського Катару злетів у повітря автомобіль, що у ньому знаходився екс-віце-президент республіки Ічкерія Зелімхан Яндарбієв. Він, як і всі його ровесники, народився у казахській глибинці, куди був депортований 23 лютого 1944 року весь його народ. У радянські часи — вантажник, муляр, а потім театрознавець і поет. 1990-го організував Вайнахську демократичну партію (за моделлю українського РУХу). З квітня 1993 року — віце-прем’єр з гуманітарних питань в уряді Ічкерії. На початку 1995-го особисто керував діями проти федеральних військ у центрі Грозного. Наприкінці 90-х — політичний емігрант у Катарі. Спрямовував «фінансові потоки» на чеченський опір.

Замах на Яндарбієва було організовано, вочевидь, за моделлю таких самих замахів на полковника Коновальця у Роттердамі (1938 р.) і на Степана Бандеру в Мюнхені (1959 р.). Звісно, прес-служба російської зовнішньої розвідки заприсяглася, що та «не має жодного стосунку до вибуху в Катарі» (мовляв, то «кровна помста», чеченські родові конфлікти тощо).

Замах відбувся рівно за тиждень після вибуху в московському метро. І за десять днів до 23 лютого — 60-річчя депортації чеченського народу. Словом, тут усе зрозуміло: справді кровна помста. І чия.

Йдеться про інше. Хто ж усе-таки творить масове зло в історії? Її господар чи бунтівник проти цього господаря?

Олександр Пушкін у розмові з братом Миколи І після поразки декабристів ризикнув сказати, що те повстання, по суті, разом з революціонерами-конспіраторами організували самі ж Романови: «Всі ви, Романови, — революціонери». «За своїм нещадним авторитарним стилем, за лютим упокоренням самої органіки історії.

Господар історії поводиться по-варварськи, а бунтівник на те варварство відповідає тим самим. «Норд-ост» російської та іншої історії. Власне, її Північ-Південь. Нескінченна «кавказька війна».

Отже, державний терор, а по тому — терор того чи іншого «підпілля». Вихід? Ну, скажімо, дуже бажано наддержаві не депортувати у табірне пекло фактично беззахисний малий народ з того місця, де він жив, за підрахунками істориків, десять тисяч років. Бо «і миша, загнана в куток, кусається» (чеченська приказка).

Отож зупиніться. Але почати має саме сильніший. Це — аксіома.

«Сажайте, люди, деревца» (російський переклад вірша Зелімхана Яндарбієва). Бо хіба у вас є інший вихід?!

Обговорити на форумi

На початок

Версія для друку		Відправити поштою
Оцiнити статтю		Ваш коментар