Оксана Караванська: «Прагну показати гнучкість жіночої натури»

Ольга ШВАГУЛЯК-ШОСТАК osso@mail.lviv.ua

Українські будинки моди на яскравому тлі світових «висоток» («Крістіан Діор», «Шанель» чи «Валентино») лише щойно піднімаються на софітові подіуми, однак уже потенційно сильні своїм національним елементом. Про деякі особливості становлення вітчизняного модельного бізнесу та перспективи нашого з вами гардеробу «Контракти» спілкувалися з відомим модельєром-дизайнером Оксаною Караванською.

Історія українського «кришталевого черевичка»

— Оксано, бренду «Оксана Караванська» вже сім років. У який спосіб вам вдається найкраще підтримувати й популяризувати свій імідж?

— Щоб торгова марка не девальвувала, вона постійно має бути на подіумі. Майже безпрограшні, хоча й затратні способи цього процесу — регулярні покази моделей. Один з останніх відбувся наприкінці минулого року в театрі ім. Марії Заньковецької у Львові. Лейтмотивом дефіле стала цитата галичанина Леопольда фон Захер-Мазоха: «Жінка попри весь поступ цивілізації залишається такою, якою вона вийшла з рук природи. Вона поводиться залежно від ситуації». Власне, гнучкість жіночої натури я й намагалася показати на сцені. Для посилення ефекту в нас були й живі тигри, й дикуни, і «білі пухнасті» дівчата.

А загалом власні авторські демонстрації моделей одягу я розпочала з 1997 року. Дебютувала у Львові з «Тінями забутих предків». Потім в Опері пройшов показ, присвячений видатній співачці Соломії Крушельницькій «Вечір в опері». Під час «П’ятої стихії» головний редактор жіночого журналу «Єва» Ірина Данилевська умовила мене поїхати до Києва. Там я отримала титул «Відкриття сезону». А з 1999 року вже регулярно беру участь у київських «Сезонах».

— Ви вже досягли тієї позначки успіху, коли бренд без додаткових інвестицій починає працювати на вас?

— Крім його фізичної наявності, жодного додаткового ефекту мій бренд поки що не дає. Бо бренд — це індустрія. А її якраз і немає. Я планувала, що торгова марка сприятиме більш масовому виготовленню й продажу одягу та взуття. Проте зіткнулася з низкою проблем. Наші підприємcтва не готові й не хочуть працювати на вітчизняного працедавця. Вони воліють штампувати безликі десятитисячні замовлення з давальницької закордонної сировини. Я ж хочу трохи вищого, якіснішого рівня виконання, менших партій з відповідно вищою оплатою підряднику. Наприклад, коли я почала розробляти своє взуття під брендом «Оксана Караванська», то українська історія «кришталевого черевичка» закінчилася доволі сумно, бо львівська фірма-партнер виготовила партію ексклюзивної моделі зі шкіри гіршої якості й віддала це в продаж під власною маркою на... ринок «Південний». Авторську форму танкетки для цього взуття я розробила півтора року тому. А нинішньої зими у журналі з перспективними моделями на зиму 2004 року натрапила на свій задум у виконанні Александра МакКвіна. Було й приємно, й сумно.

До речі, у мене вдома лежить повний комплект «Контрактів» з 1998 року, який чоловік не дозволяє викинути й стверджує, що там є кілька потрібних йому речей. Нещодавно я визнала його далекоглядну мудрість, коли знайшла у вашому журналі статтю про столичного взуттєвика, який розробляє індивідуальні замовлення. Якби мені ще дізнатися його адресу — можна було б втілити мій виробничий задум.

— Творчі ідеї незрідка спадають водночас на думку кільком людям. А от чи часто можна зустріти «двійників» у вашому одязі?

— Якщо я готую колекцію, то це — одиничні екземпляри. Проте перехід українських тижнів «прет-а-порте» на європейську циклічність — піврічне випередження сезону — дозволяє, якщо взірець сподобався замовнику, повторити для бутика 10-15 одиниць, але не більше.

Найкраще — це не завжди найдорожче. І навпаки

— Минулорічна поїздка до США з показами ваших моделей мала благодійну мету — збір коштів на придбання медичного обладнання для хворих жінок-співвітчизниць. Чи отримав цей вояж якийсь комерційний ефект?

— На мій щирий подив він закінчився досить непогано й з бізнесового погляду. Я отримала цікаві пропозиції щодо продажу одягу під моїм брендом: американці готові купувати наші вироби для своїх бутиків. Однак справа за швейною фірмою, яка б педантично, день у день, виконувала міжнародну угоду й забезпечувала акуратне постачання одягу за океан.

— Чи вдалося там щось продати з колекції? Кажуть, що український модельний одяг, розрахований на тендітних дівчат, важко припасувати до відгодованих на гамбургерах американок.

— Купили дуже багато речей та аксесуарів. Бо ті ж американки мають дочок, які ще не встигли розповніти на місцевому меню.

— Загалом, скільки відсотків речей розкуповують з подіуму?

— Щоразу після показу зазвичай розпродається 30% — 50% моделей. З часом клієнти розкуповують усе. Крім дуже знищених під час показів речей.

— На який ринок ви сьогодні орієнтуєтеся?

— На жінок, які шанують себе, люблять одягатися та імпровізувати. Вікова й вагова категорії не мають значення. Якщо людина не вписується в межі моделі, ми працюємо з нею індивідуально.

— У якому статусі працюєте сьогодні?

— У режимі ательє — під замовника. В моєму колективі зараз 15 швачок і 5 конструкторів. Збільшення персоналу лімітують площі. Зараз ми перебуваємо в процесі реконструкції: до 160 квадратних метрів у центральній частині Львова незабаром додамо ще 90. А найактуальніший проект, який нині намагаємося втілити, — відкрити бутик в Києві.

— У скільки обійдеться ексклюзивний подарунок «собі коханiй» від Оксани Караванської?

— Ціна залежить від тканини й складності виробу. Калькуляція традиційно складається з трьох компонентів: робота швачки становить третину вартості готового виробу, праця дизайнера й конструктора також — третину і ще на третину тягнуть комунальні витрати. Окремо коштує тканина. Загалом ціни коливаються від 100 до 2 тисяч у. о.

— А за яку рекордну суму вдалося продати свою найкращу річ?

— Найкраще — це не завжди найдорожче й навпаки. Ніколи не набиваємо ціну, спокусившись чиєюсь платоспроможністю. Пригадую, років п’ять тому, коли пошиття випускної сукні для школярки у нас орієнтовно коштувало 300 умовних одиниць, мама однієї дівчини-клієнтки делікатно зауважила: «Я би дуже хотіла вкластися в одну тисячу умовних». Для мене тоді це був ціновий шок.

Відпочинок мені протипоказаний

— Зазирнути в гардероб модельєра — заповітна мрія кожної жінки. Що у вас там заховано й як часто ви його оновлюєте?

— У мене повна шафа речей. Іноді я їх ношу. Проте через те, що я людина публічна, окремі вироби вдягаю лише один-два рази. Інші не вдягаю навіть жодного разу. Разом з тим улюблені светрик чи сорочку можу заносити, образно кажучи, ледь не до дірок. І лише коли сезон закінчується, «дорогий» одяг перу, кладу до шафи, а потім через півроку дивлюся на нього новими очима й кажу: «Боже, як я це носила?»

— А що робите з модним секонд-хендом: виставляєте на аукціон чи віддаєте за безцінь?

— Моя мама дуже любить модні речі й знає хитрощі: як розпустити чи підігнати їх під свою фігуру. Вона теж колись гарно шила. А загалом у нас є музей. Навіть два. У першому зберігаються зачохленими (від пилюки й молі) виняткові моделі, які ні за які гроші не продаємо. Якось ми зробили неткану річ: обмотали манекен целофаном для бутербродів, змастили його прозорим клеєм, взяли кілька... кілометрів стрічок і шнурів і обперезали ними фігурну конструкцію, потім розрізали стрічки, зняли целофан й отримали неповторну форму. А ще є музей моєї глупоти, з речами-невдахами — коли я «проколююся» й дію всупереч побажанню клієнтки або навпаки тупо йду у неї на повідку.

— Якою є ваша улюблена форма одягу?

— Штани — вечірні, літні, будь-які. Мені в них найзручніше.

— У «зіркових» сім’ях пішла мода на чоловіка-імпресаріо, який розкручує свою дружину. Подейкують, що саме ваша сильна половина розкрутила модельєра Оксану Караванську.

— Мій чоловік завжди допомагає в питаннях бізнесу й фінансів. Він за освітою фізик-мікроелектронник і читає лекції в університеті «Львівська політехніка». Проте крім цього він — підприємець і надає мені безвідсоткові позики. Але коли ми одружувалися, в мене вже була фірма «Оксана Караванська».

— Без його фінансової допомоги ви працювали б?

— Без кредитів дати собі раду неможливо. Вартість лише тканин, які ви бачите в салоні, — 80 тисяч у. o. Тож без стартового капіталу не обійтись. Однак якби я не мала відкритого рахунка в чоловіка, то знайшла би інші джерела й способи фінансування.

— Як ви відпочиваєте й чи встигаєте релаксувати за вихідні?

— Коли я закінчила минулорічні покази й цей скажений ритм стишився, то, прокинувшись якось у суботу вранці з планами прийняти ванну, розслабитися й нічого не робити, невдовзі потрапила до лікаря. Бо в мене на відпочинковому грунті почалася жахлива тахікардія, тремтіли руки. Довідавшись, що це мій перший вільний вихідний, лікар діагностував мою належність до людей, які не можуть відпочивати. Тож коли настає пауза, мій організм страйкує. У мене навіть відпочинок мусить бути осмислений. Наприклад, я маю думати про те, які штори повісити собі в хатi. Напевно, тому все життя намагалася заповнити свій час: грала в теніс, плавала, навчалася в художній та англійській школах, займалася музикою, докаталася на гірських лижах до звання кандидата в майстри спорту. Легше сказати, до чого не дійшли руки, ноги й голова.

— Який найкращий подарунок останнім часом ви собі зробили?

— Ми з чоловіком купили собі квартиру. Облаштувала її на власний смак. Тепер там інтер’єр цілковито від Оксани Караванської. До речі, це — наступне, куди рухатиметься мій бренд: розробка, дизайн аксесуарів для квартир. Головне, щоб виконавці не зіпсували цих ідей.

---

Досьє

Оксана Караванська народилася в м. Борисполі Київської області. Закінчила Львівську академію мистецтв. Живе й працює у Львові, де має «Ательє «Оксана Караванська». Чоловік — Богдан Левчук — підприємець, кандидат фізико-математичних наук, викладач Національного університету «Львівська політехніка». Восьмирічний син Святослав навчається в школі.

Нагороди Оксани Караванської за останні чотири роки:

2000 рік — кращий стиліст у галузі кліпмейкерства в загальноукраїнському конкурсі, організованому формацією «Територія «А»;

2001 рік — гран-прі за кращу сукню року;

2002 рік — кращий дизайнер року за версією «Українського центру розвитку моди»;

2002 рік — відзнака «Галицький лицар» у номінації «Кращий митець Галичини»;

2003 рік — «Оскар Б’юті Еворд» за найвишуканішу колекцію «Весна-літо’2004» у межах українських «Сезонів моди».

---

«Модні» рецепти від Караванської

Наразі у моді майже повна класика: чорний і білий кольори. Але, звичайно, цю академічність можна трактувати по-різному. Тож, створюючи гардероб, не забувайте про своє жіноче єство й дозволяйте собі трохи «попустити» суворі лінії силуету. Взуття цього сезону набирає тенденції до округлих форм. Підбори й надалі залишаються високими. Проте за насиченості взуттєвих розробок різними дизайнерськими ідеями одну лінію вивести важко. Скажімо, фірма «Прада» залишає «бабусині капці» — форми не найгарніші, зате дуже зручні, які завжди є й будуть у моді. Водночас «Крістіан Діор», як завжди, пропонує височенні підбори і пласкі підошви на кшталт солдатського черевика. Надалі актуальними будуть 2004 року також вузький носок і вічна елегантна шпилька.

У літній колекції я вирішила проекспериментувати й зробити сумочку домінуючою над одягом. Це виправданий логічний крок: улітку, коли гаряче й будь-яка, навіть найвишуканіша, річ заважає, хочеться максимально роздягнутися — тоді в руках залишається сумочка. Знову ввійшли в моду аксесуари з перлів. Не обов’язково натуральних, але — грубих, часто переплетених, перекручених між собою. Залишаються в моді авангардна біжутерія — металізована, яскрава, контрастна, велика, образно кажучи, — трохи «вороняча». Проте для ділової жінки її ліпше використовувати помірно. Натомість біжутерію можна замінити шарфиком чи хусткою.

Обговорити на форумi

На початок

Версія для друку		Відправити поштою
Оцiнити статтю		Ваш коментар