Приватизація ризиків

Яна МОЙСЕЄНКОВА, Вячеслав ДАРПІНЯНЦ

Прийнято вважати, що передвиборчий рік — смерть приватизації. Мовляв, іноземні інвестори бояться ризикувати, а вітчизняні — вкладають у вибори. Директор Міжнародного інституту приватизації, власності та інвестицій Олександр РЯБЧЕНКО стверджує, що 2004 року багато підприємств змінять власника. І причиною тому — бажання вітчизняних фінансово-промислових груп стати впливовішими, попри можливий переділ власності.

Олександр РЯБЧЕНКО

Повна легалізація

— Чи з’явилися нові схеми відчуження держвласності минулого року і які можуть бути використані в цьому?

— Типаж учасників-конкурентів такий, що визначатимуть щасливого власника заводу жорстко і аж ніяк не за ціною, яку він пропонує. Справді відкритого продажу не було торік і навряд чи буде в поточному році. Вірогіднішою є жорстка боротьба між фінансово-промисловими групами на стадії передпродажу. Адже фактично потенційний і реальний покупець того чи іншого підприємства в Україні визначається затвердженням приватизаційних умов. Так було 2003-го, так буде і 2004-го.

Це аж ніяк не означає, що інших завжди відсікають (хоча трапляється й таке). Просто здебільшого вплив однієї групи на момент узгодження конкурсних умов з продажу заводу виявляється більшим, ніж вплив інших зацікавлених у придбанні об’єкта груп, і, зрештою, визначальним. Це «пріоритетне право» досить очевидне. Наприклад, буває так, що перемогти наперед визначеного лідера конкуренти можуть тільки в партнерстві з великою іноземною компанією. Тим часом знайти таку компанію упродовж 30-денного терміну конкурсу неможливо. До того ж, наприклад, домовитися з кредитором об’єкта, що продається, про пролонгацію боргу підприємства простіше тій ФПГ, яка безпосередньо пов’язана з цим кредитором або напряму володіє заборгованістю. Конкурентам, якщо вони хочуть перемогти і будуть допущені до участі, доведеться витратити на купівлю підприємства й погашення боргів у півтора-два рази більше, а це навряд чи економічно виправдано.

— У яких галузях розгорнеться найжорсткіша приватизаційна боротьба?

— В Україні ці галузі традиційні — металургія, енергетика і, дещо менше, хімія. Однак цього року правильніше говорити не про галузі, оскільки боротьба йтиме за великі об’єкти. Типовий приклад такого об’єкта, який можуть виставити на продаж, — Укррудпром. Об’єкт великий, дуже дорогий, цікавий багатьом українським ФПГ, але на сьогодні немає остаточного рішення, як він продаватиметься. Відповідно незрозуміло, хто матиме вирішальний вплив на його придбання. Водночас в українській практиці були випадки, коли група, що мала пріоритетний вплив на проведення конкурсу, програвала. Однак для інших ФПГ ціна перемоги в таких винятках виявлялася набагато вищою, ніж для найвірогіднішого претендента.

— Як ви вважаєте, чи вдасться Фонду держмайна виконати план приватизаційних надходжень у рік президентських виборів?

— Впевнений у цьому. Можливо, навіть перевиконають. ДМК продано, буде продано Павлоградвугілля, і, вважайте, 2 млрд грн в бюджеті вже є (план приватизаційних надходжень, згідно з держбюджетом-04 — 2,1 млрд грн. — Ред.). А там на підході ще кілька гігантів, — наприклад, Укррудпром і Укртатнафта, — продаж тільки одного з яких дає щонайменше мільярд. Відповідно проблем з виконанням приватизаційних надходжень не повинно бути. Однак справа тут не стільки у прагненні ФДМУ продавати держвласність (хоч і воно, логічно, є), скільки в матеріально обгрунтованому бажанні українських ФПГ купувати конкретні об’єкти саме зараз. Адже незалежно від того, хто стане президентом, після виборів ціни на українські об’єкти зростатимуть. Інакше кажучи, час тисне, і ФПГ лобіюють і лобіюватимуть тему приватизації через уряд і парламент. Купувати заводи вигідніше тоді, коли вони дешевші.

— А хто, на ваш погляд, буде особливо активним у приватизації — «дніпропетровські», «донецькі», «харківські» чи росіяни?

— Конкуруватимуть українські ФПГ і росіяни. Зарубіжний інвестор у рік президентських виборів навряд чи ризикне заходити на український ринок. Винятком можуть бути хіба що об’єкти, які давно «під прицілом» європейців або американців. Таким чином, до закінчення президентських виборів Україна в зоні ризику для іноземного інвестора. Не знаючи, хто стане главою держави, він апріорі не зважиться запропонувати фінансову стратегію дій на українському ринку своїм акціонерам. Причому незалежно від того, зміниться чи ні економічна політика України після президентських виборів. Західний інвестор зазвичай не ризикує. Зате приплив зарубіжних інвестицій наступного року і, як наслідок, загострення конкуренції на приватизаційному ринку цілком можливі. Це, до речі, багато в чому пояснює причини жорсткої боротьби між українськими ФПГ минулого року, яка, думаю, продовжиться і 2004-го.

— Яка ймовірність «роздачі слонів» під час приватизації-2004?

— На мою думку, класичних тіньових приватизаційних схем цього року не буде. Є питання про походження капіталів, за рахунок яких купуються об’єкти, але те, що купуватимуть підприємства за гроші, — поза сумнівом. Тіньові схеми відчуження держвласності могли б домінувати тільки в тому разі, якби на сьогодні існував один кандидат у президенти від більшості. Тоді йому довелося б домовитися з усіма, хто його підтримував. У розрахунок пішло б майно, заводи і відповідно розподіл об’єктів приватизації без продажу за гроші. Оскільки єдиного кандидата від більшості наразі немає, а боротьба між ФПГ жорстка, то будь-який приклад безоплатної передачі держвласності може стати серйозним каталізатором загострення цього суперництва. Крім того, динаміка приватизаційних конкурсів наявна — підприємства купують, гроші до бюджету надходять, і було б нерозумно повертатися до тіньових схем.

Олігархи не бояться Ющенка

— Чи зможуть ФПГ, пов’язані з політичною опозицією, скласти гідну конкуренцію провладним, чи приватизаційні процеси будуть детерміновані політичною лояльністю?

— Справа не тільки в політорієнтації, а й у потенціалі та інтересах тієї чи іншої ФПГ. Адже і в парламентській більшості представлені групи, що не беруть участі у приватизаційних конкурсах. Просто коли об’єкт потрапляє в епіцентр боротьби титанів, орієнтованих на владу, то навряд чи хтось знайде сили і кошти в цю боротьбу втрутитися. Думаю, що з великих об’єктів представникам опозиції нічого не дістанеться, а ось на середні підприємства опозиційні ФПГ цілком можуть претендувати.

— А ризик приходу до влади представника опозиції і можливого переділу власності, на вашу думку, не відсуне протистояння за великі об’єкти серед представників провладних ФПГ на другий план?

— Групи, представлені в парламентській більшості, не зможуть погодити схему розподілу українських підприємств навіть за наявності зовнішньої загрози. ФПГ по-різному оцінюють можливі наслідки і ступінь небезпеки для їхнього бізнесу від можливого приходу до влади Ющенка. Не думаю, що всі сприймають Віктора Андрійовича як безумовну загрозу, і тим більше це не стане основою для нової тактики в побудові відносин провладних ФПГ між собою. Основою для цього, ще раз підкреслю, міг би бути єдиний кандидат від влади, але якби він був, то й відповідні рішення вже були б прийняті. А поки що кожен змушений обстоювати свої інтереси, незважаючи на політичні ризики. Боротьба за підприємства — початкова мета великого бізнесу. ФПГ хочуть купувати, і це нормально. Якби справи йшли інакше, то в Україні не було б великого бізнесу. Якщо українських олігархів щось могло зупинити в цій боротьбі, то вони ніколи не стали б олігархами.

— Тобто потенційний прихід до влади Ющенка не є приватизаційним ризиком цього року?

— Прихід нового президента завжди є ризиком. Однак принципова відмінність великого бізнесу в Україні від країн, приміром, Євросоюзу в тім, що український бізнес практично єдиноначальний. Це не корпоративний бізнес — усі принципові питання фінансово-промислової групи вирішують кілька осіб, а іноді й одна — власник контрольного пакета акцій ФПГ. Відповідно українському бізнесмену, який ухвалює рішення про політично ризикований проект купівлі підприємства, не треба звітувати перед акціонерами. Кар’єра керівника компанії не залежить від правильності прийнятого рішення або, наприклад, результату приватизаційного конкурсу. Олігархи в Україні відповідають перед собою і кількома партнерами. Цим, по суті, і пояснюється те, що великий бізнес в Україні часто ризикує. Для іноземців (крім росіян) ризик в Україні ненормальний за визначенням. Зарубіжний інвестор завжди зважуватиме: як його рішення сприймуть акціонери, наглядова рада, конкуренти в компанії. Для іноземця важливо, щоб його дії не були витлумачені як помилкові, такі, що завдали втрат компанії, навіть якщо інші подібні проекти й були успішними.

— Чим же тоді пояснити необхідність спадкоємності влади в Україні, якщо навіть можливість реприватизації нікого не лякає?

— За рівня правової культури в Україні складних механізмів реприватизації для зміни власників і не треба. Наявних способів цілком досить. Практика свідчить, що за допомогою силових методів можна відібрати будь-який об’єкт у будь-якого власника, який не має або позбувся підтримки. Однак рано чи пізно це скінчиться: критична маса власності, сконцентрованої у приватних руках, в майбутньому визначить необхідність нормального правового поля. Думаю, що за російським варіантом Україна не піде.

— Це в майбутньому, а нині гарант може змінитися. Правові гарантії, треба вважати, також?

— Правові гарантії поки що не дуже ефективні. Вони стануть дійовіші після політичної реформи.

Акули приватизації

— Яка з українських фінансово-промислових груп розвивається найдинамічніше?

— З огляду на останні придбання це, напевно, «Індустріальний союз Донбасу». Його набуток в Угорщині (79,48% акцій меткомбінату Dunaferr. — Ред.) та заявку на польський меткомбінат навіть нема з чим порівнювати. Задля справедливості варто зазначити, що Roshen також придбала в Росії дві кондитерки, але це придбання іншого масштабу. Хоча, враховуючи проблемні відносини України з РФ у цій групі товарів, така купівля, безсумнівно, важлива.

Для України металургія — галузь № 1. Реально наша металургія безпосередньо залежить від кон’юнктури світового ринку. Цей рік і, можливо, наступний відкривають перед українською металургією непогані перспективи. Прогнозувати подальший розвиток подій складно. Тим більше, що вітчизняні металургійні підприємства вимагають інвестицій, і щоб вони залишалися конкурентними на світовому ринку упродовж кількох років, будуть потрібні дуже серйозні інвестиції. Підтримка ефективності виробничих процесів стане, на мою думку, вирішальним чинником концентрації українських ФПГ на конкретних об’єктах. Інакше вони можуть втратити і ринки, і об’єкти.

— Купівля ІСД в Угорщині — це початок нової тенденції? Чим вона зумовлена: бажанням вітчизняних ФПГ вийти на цивілізовані ринки чи реакцією на потенційні політичні ризики?

— Ніякі ФПГ не залишать український ринок. Думаю, що купівля пояснюється розширенням Євросоюзу в східному напрямку. Країни, куди Україна продавала частину свого експорту, опиняються за більш закритим кордоном, ніж українсько-польським чи українсько-угорським. Подолати митні бар’єри ЄС складніше, ніж бар’єри, регульовані двостороннім договором, наприклад, Польщі й України. Відповідно доступ в ЄС для українських експортерів буде утруднений. Звідси логічний хід — придбання на території фактично ЄС промислового об’єкта, експортні умови якого будуть набагато кращими. Не виключено, що у ІСД є налагоджена схема виробництва—збуту, яку вони не хотіли б розривати.

— Хто, крім ІСД, потенційно зацікавлений і може собі дозволити таке придбання?

— Думаю, що в кожної серйозної української ФПГ після вступу десятьох нових країн до ЄС виникають проблеми. Які саме — сказати складно. Можливо, це комерційна таємниця. І жодна ФПГ не заявить про плани зарубіжних купівель, поки не пересвідчиться, що її інтерес перспективний і здійсненний. Однак не виключено, що й інші групи вивчають можливості виходу, приміром, до Угорщини чи Польщі. Тим більше, що входження цих країн до ЄС автоматично підвищить ціни на місцеві заводи.

— Тобто йдеться про оптимізацію ланцюга виробництво—збут, а не про вигідне розміщення капіталу?

— Цілком очевидно, що в країнах ЄС не можна досягнути такого рівня рентабельності, як в Україні. Звичайно, в країнах Євросоюзу є гарантії, надійність і стабільність, але заробити там стільки грошей, скільки заробляють у нас, неможливо. І доки в Україні можливі надприбутки, великий бізнес не йтиме в зарубіжжя. За інших обставин з України всіх би вже давно як вітром знесло.

— На слуху чотири фінансово-промислові групи — ІСД, «Приват», «Інтерпайп», СКМ. Хто у другому ешелоні?

— Є ще чотири, але їх не називатиму, оскільки образяться п’ята, шоста і т. д. До речі, я не зовсім погоджуюся з поширеною думкою, що вплив групи пропорційний розмірам її капіталу. Такий підхід, відверто кажучи, відгонить натуральним господарством, а не діловою оцінкою. Група, наприклад, може не володіти солідним капіталом, але спроможна знайти великого партнера чи кредитора. Думаю, що гра на основі партнерства найближчим часом буде визначальною в приватизаційних процесах.

Обговорити на форумi

На початок

Версія для друку		Відправити поштою
Оцiнити статтю		Ваш коментар