Зоряна пара

Розмовляв Вадим ДИШКАНТ

У грудні минулого року Таїсія Повалій та Ігор Ліхута відзначили десятиріччя спільного життя. Зустрітися з ними обома напередодні новорічних свят виявилося справою нелегкою, але Ігоря Леонідовича все ж вдалося «спіймати» і розговорити за кермом його автомобіля.

«Можна співати джаз, але при цьому їздити трамваями»

— «Контракти» вітають тебе і Таю з ювілеєм спільного життя і, природно, не можуть не поставити кілька запитань на цю тему. Отже, ти пам’ятаєш, де вперше побачив свою майбутню дружину?

— По телевізору. Побачив і почув не відому мені доти співачку Таїсію Повалій, і для мене це було «вибухом». До цього моєю улюбленою співачкою була Лариса Доліна. Врахуй, що я за освітою музикант і розуміюся на музиці. На той час я працював за кордоном, в один із приїздів додому включив телевізор і почув, як Тая співала «Зоряний блюз» Ігоря Корніловича на слова Саші Рудниченка. Це була приголомшлива річ, з могутнім вокалом.

— І ти відразу ж вирішив стати продюсером висхідної зірки?

— Ні, тоді становлення шоу-бізнесу в нас тільки починалося, продюсерів мали лише кілька співачок. Я просто закохався і як музикант, і як чоловік.

— І все ж: ваш союз був заснований тільки на почуттях чи все-таки був розрахунок, своєрідний контракт майбутнього продюсера і співачки?

— Десять років тому люди взагалі не знали, що таке контракт. Звичайно ж, це насамперед було кохання, і кохання шалене. Я тоді не уявляв, як житиму без цієї жінки. Ну і, мабуть, відсотків на десять, якщо взагалі можливо взаємини вимірювати у відсотках, це була любов музиканта до співачки, у голос якої я досі закоханий.

— З початку 1993 року ти їздив з Таєю на конкурси, концерти. Чому тоді своє спільне життя ви відлічуєте з кінця того року?

— Так, ми почали спілкуватися раніше. У травні 1993 року ми поїхали на конкурс імені Володимира Івасюка, в липні — у Вітебськ на «Слов’янський базар», де я був її директором. А в грудні я зняв за $55 (на той час величезні гроші) однокімнатну 16-метрову готельку на Оболоні, ми завантажили у машину її вузлики (свої речі вона зав’язала в якісь скатертини), і з того моменту розпочалося наше спільне сімейне життя. Я пішов з другої сім’ї, Тая пішла з першої. Що нас чекало попереду, не знав ніхто. Але я вірив, що у нас усе вийде. Тая — сильна співачка, з потужним голосом. Я — трудоголік, людина з гнучкою психікою й розумом. До того ж у нас було дуже сильне бажання реалізувати себе. Результат — Таїсія Повалій стала однією з кращих співачок країни.

— Таїн перший чоловік і батьки, очевидно, були не в захваті від такого її вчинку?

— Колишній Таїн чоловік, як і моя колишня дружина, поводилися дуже гідно, ніхто не влаштовував істерик. Таїн чоловік сказав: «Йди, поживи, випробуй себе. Я не впевнений, що це та людина, яка тобі потрібна». Треба віддати йому належне, він вчинив по-джентльменськи. Важко було батькам, особливо Таїній мамі, яка тоді жила в Білій Церкві. Вона була у паніці: прийшов якийсь хлопчик, забрав її доньку в однокімнатну малосімейку з благополучної, як їй здавалося, сім’ї. Чоловік Таї був досить хорошим музикантом, добрим оранжувальником, а ким був на той час я, вона не знала.

— Повалій — прізвище першого чоловіка Таї. Не було спокуси зробити її Ліхутою?

— Була. Але, по-перше, в музичних колах її вже знали як Таїсію Повалій. А щоб розкручувати новий бренд, треба докладати додаткові зусилля і кошти. По-друге, мені здалося, що Повалій звучить благозвучніше, приємніше для вуха, ніж Ліхута. Тож у цьому питанні у мене ніколи не було амбіцій. Мене взагалі іноді запитують, чи не страждаю я, що не відбувся як музикант, що працюю на дружину, що вона — головна. Проте найголовніші амбіції чоловіка полягають у тому, щоб людина, для якої він працює, була на висоті. На висоті популярності, на висоті соціального становища, економічного добробуту. Крім того, не можна сказати, хто з нас головніший, кожний робить свою роботу.

— Успіх і гроші прийшли разом?

— За перше місце на конкурсі Івасюка Тая отримала $5000. І на «Слов’янському базарі» Тая вперше за його історію отримала гран-прі й $5000. Уяви собі, що за три місяці вона отримує для розкрутки $10000 — для початку дев’яностих це були шалені гроші. Перше, на що ми витратили величезну суму, був гардероб. Зробити зоряний гардероб було необхідно. Адже коли ми їхали на конкурс імені Івасюка, то пошили сукню на позичені $150. До речі, користуючись нагодою, хотів би попросити бізнесменів підтримати цей конкурс, що став стартом для багатьох вітчизняних співаків. Тому що на сьогодні він, схоже, потрібний тільки Мозговому, який його організовує. В Україні досі немає міцного професійного конкурсу, який давав би молодим шанс стати популярними.

— Задля успіху і забезпеченості Таї довелося пожертвувати джазовим репертуаром, який вона так добре виконувала.

— Мене іноді запитують, чому Тая не співає джаз. Вибачте, я вже не в тому віці, щоб викинути 10-20 тисяч доларів на повітря. Джаз прийде слухати 100 чоловік, більшість з них музиканти, в яких немає грошей. Можна, звичайно, заспівати для них джазовий концерт і самому при цьому їздити в трамваях. Проте кожна людина живе своє життя один раз, і на мою думку, якщо є можливість прожити його гідно в усіх відношеннях, зокрема і в матеріальному сенсі, то чому цього не зробити. Треба просто зрозуміти, що потрібно робити для того, щоб заробляти нормальні гроші й мати гідне життя, яке дав тобі Бог. Можливо, ми з Таєю в наступному житті народимося в Америці, де джазова музика запитана, і Тая буде вже не Таїсією Повалій, а якою-небудь Еллою Фітцджеральд або Вітні Х’юстон. Там інша культура, інші мотиви, вони виховані на іншій музиці. А в нас одиниці розуміють, що таке джаз.

«Нас з Таєю можна назвати співпродюсерами»

— Ти згодний з думкою, що в Україні ще немає шоу-бізнесу? І як у нас з інститутом продюсерів?

— Це як у тому анекдоті: яка країна, такі й теракти... Насправді шоу-бізнес, звичайно, є. Більше того, я вважаю, що серед країн СНД Україна посідає друге місце після Росії за рівнем розвитку шоу-бізнесу, за заробітками, популярністю і професіоналізмом артистів.

Щодо продюсерства, то в нас більшість людей, які називають себе продюсерами, на практиці є менеджерами й директорами. Продюсер — це людина, що вкладає у певний проект або свої гроші, або гроші, які вона знаходить. Наші ж продюсери — це люди, що керують ідеологією продукту, який творить виконавець. У цьому сенсі в нас з’явилося багато продюсерів. Один з найталановитіших, до того ж перших, — Юра Нікітін, який успішно працює з Ірою Білик та Андрієм Данилком. Я знімаю капелюх перед Костею Меладзе. Дуже добре працює Саша Ягольник, який розкручує нову групу. Щодо нашої ситуації, то нас із Таєю можна назвати співпродюсерами. Коли ми починали, то задумали, що вона працюватиме в образі жінки-леді, з дорогими костюмами, дорогими зачісками, прикрасами, лімузинами тощо. Цей образ, звісно, коштував дуже дорого, добре завжди коштує дорого. Проте він максимально швидко приніс фінансову вигоду, тому що нормальні люди розуміли, що людина, яка приїздить на гарній, дорогій машині, в гарному костюмі, в дорогому «камінні», не може коштувати дешево. Хоча популярність — штука досить специфічна. Сьогодні вона є, а завтра її немає. Показником професіоналізму є стабільність. Професіонали зберігають стабільність упродовж десятків років. Скільки років популярні Пугачова, Ротару, Леонтьєв, Кобзон?

— Десять років тому заможних людей у країні було небагато. Як тобі вдалося передбачити, що образ дорогої леді буде запитаний?

— Кожна людина, яка починала свій бізнес десять років тому, можливі зміни в країні відчувала швидше інтуїтивно, ніж спиралася на якісь набуті знання. Щодо Таї, то їй завжди подобалася Мерилін Монро, інші голлівудські зірки 40-60-х років, тож створений нами образ був їй близький. До того ж у країні розпочався процес накопичення капіталу. Люди хотіли витрачати гроші на якісний, дорогий товар, тому з бандитських «дев’яток» пересідали на «Мерседеси» і БМВ, хотіли бачити на сцені не хлопчиків і дівчаток у турецьких футболках з базару, а професійного артиста в дорогому, красивому костюмі. Ми це розуміли, ми відразу виробили певну цінову політику: Тая стала ексклюзивною дорогою співачкою, яка працює на ексклюзивних дорогих заходах. Тобто тепер, якщо, умовно кажучи, інші артисти працюють за 1 гривню, а Таїсія Повалій — за 2 гривні, то їй, щоб заробити 10 гривень, треба виступати вдвічі менше, ніж іншим.

— Експансія російської естради дуже заважає українським співакам?

— Тут палиця на два кінці. З одного боку, Москва сильно заважає, бо дуже багато перебиває. А з іншого, вона є сильним каталізатором-подразником, підштовхує наших артистів до того, що треба щось робити, треба відповідати. І ми на сьогодні домоглися вже паритету у відеокліпах і в запису фонограм. Українські кліпмейкери навчилися робити кліпи, які нічим не відрізняються від російських, крім, хіба що, ціни (наші — в півтора раза дешевші). І якість фонограм, зроблених у наших студіях, також не поступається російській. Проблема в іншому: російські бізнесмени є патріотами своєї країни, для них це — імперія, а вони — громадяни цієї величезної, могутньої імперії. На жаль, багато наших бізнесменів усе ще не можуть позбутися комплексу меншовартості, провінційності, і тому для них все російське — це добре, а все своє, українське — це погано. Треба, щоб патріотизм виявлявся не тільки в пристрастях гастрономічних — нині вже багато хто віддає перевагу вітчизняним продуктам, — а й щодо культури.

— Крім престижних концертів вам доводиться працювати на якихось сімейних, корпоративних святах?

— Це не дуже приємно, але іноді, зрідка, трапляється й таке. Звичайно кожному артисту приємніше працювати на великому майданчику, перед великою аудиторією, а не перед столами багатих людей, які платять великі гроші, щоб запросити співака додому або в закритий ресторан. Ми можемо собі таке дозволити тільки для тих, кого добре знаємо і любимо. Наприклад, святкує день народження наш близький товариш-бізнесмен або донька друга виходить заміж. Ми приходимо їх вітати, і що в такому випадку може подарувати артист? Він дарує свої пісні.

— А бізнесмен на віддяку дарує свої гроші...

— Поки що іншого обміну не винайшли. Гроші для того й існують, щоб їх витрачати. Якщо людина хоче купити виступ Таїсії Повалій у себе вдома і для цього має відповідні фінансові ресурси, вона має право це зробити.

— А в чому таємниця особливої прихильності Леоніда Кучми до Таїсії Повалій?

— Ніякої таємниці немає. Просто Леоніду Даниловичу та його сім’ї подобається те, що робить Тая як співачка. Крім того, думаю, вона їм симпатична як людина, що гідно робить свою роботу.

А взагалі не думаю, що наш Президент особливо прихильний саме до Таї, він любить українську пісню, буває на концертах, спілкується з багатьма артистами.

«Усі чудово знають, хто у нас є піратами»

— Ігоре, минулий рік був добрим для вас?

— Так, ми багато виступали, випустили кліп «Серденько» (на мою думку, це дуже хороша робота), першими в Україні випустили DVD-диск і два аудіоальбоми. Тож 2003 рік був для нас вдалим.

— Випуск DVD-диска був рекламним ходом, моментом престижу, чи він може і в нас дати прибуток?

— Він може принести прибуток у разі шаленої рекламної кампанії. Наразі це — навіть не рекламний трюк, це один із показників того, що Україна технічно прогресує.

До речі, половина тиражу, хай він і невеликий, уже розійшлася. Був час, коли в нас не розуміли, навіщо випускати компакт-диск, якщо всі слухають пісні на аудіокасетах. Тепер майже всі слухають пісні на компактах. Те саме незабаром станеться і з DVD. Однак ми у своїй країні були першими, і мене ця маленька «відмітка» в історії розвитку України радує. Артисти мають прагнути першості, відсутність конкуренції упродовж багатьох років нас сильно розслабляла.

— Видавати в Україні компакти складно ще й тому, що в країні процвітає піратство. Чи можливо в наших умовах з ним боротися?

— Можливо, але тільки за допомогою закону. Всі чудово знають, хто у нас пірати, де вони знаходяться, відомі їх прізвища, адреси юридичні, домашні. Проте доки не буде ухвалено певний закон, доки в цій боротьбі з піратами не будуть зацікавлені фіскальні органи, ми самі нічого зробити не зможемо. Як я можу зупинити піратство? Я йду Хрещатиком, бачу на розкладці диск Таїсії Повалій і знаю, що в такій компіляції такого диска і в задумі не існує. Що я можу зробити? Бити їм пики чи трощити компакти? У центрі міста люди продають піратську продукцію, і жоден міліціонер їх не чіпає. Отже, певні силові структури мають фінансову зацікавленість, щоб піратство у нас процвітало.

---

Досьє

Ігор Ліхута народився 11 квітня 1961 року в Києві. Батько — музикант, мама — медичний працівник. Пристрасть до музики успадкував не тільки від батька, а й від дідуся, який був одним з кращих в Україні настроювачів фортепіано. Закінчив Київське музичне училище імені Глієра за класом ударних інструментів. 1989 року виїхав на заробітки на Захід: грав у нічних клубах і ресторанах Польщі, Швеції, Норвегії. Після знайомства з Таїсією Повалій 1993 року одружився з нею, став її директором.

---

До речі

«Золотий голос України» застраховано на 1 млн грн

24 грудня минулого року Таїсія Повалій та НАСК «Оранта» підписали договір про страхування голосу. Як зазначив голова правління НАСК «Оранта» Олександр Завада, такий договір — безпрецедентна акція в історії страхування України, ексклюзивний пілотний проект, здійснений з ініціативи компанії. Договором, термін дії якого один рік, передбачено страхування голосу Таїсії Повалій на суму 1 млн грн. Повалій запевняє, що це не PR-акція, саме тому вона без вагань погодилася на пропозицію «Оранти». Співпрацю зі страховою компанією співачка має намір продовжити. Першою у світі свій голос застрахувала легендарна актриса і співачка Марлен Дітріх. Відомо, що свій голос також застрахували Лучано Паваротті, Майкл Джексон, Ніколай Басков.

Обговорити на форумi

На початок

Версія для друку		Відправити поштою
Оцiнити статтю		Ваш коментар