Фундукліївська, 8

Сергій ВЕЙГМАН

За цією адресою був один з найвідоміших київських готелів, яким володів колишній кріпак, піонер вітчизняного готельного бізнесу Григорій Гладинюк

Григорій Гладинюк

Життєвий шлях Григорія Гладинюка — класична історія про людину, яка зробила себе сама. Народившись у селянській сім’ї в глухій провінції, він зміг стати одним з найвідоміших бізнесменів Києва.

«Я думав, що тут — як у нашому Львові...»

Наприкінці 70-хроків ХІХ ст. готельно-ресторанний Київ справляв гнітюче враження на будь-яку людину, що побувала в Європі. Ось фрагмент зі спогадів одного із львів’ян, який відвідав столицю південно-західного краю імперії 1885 року: «Хотів завітати до якоїсь великої кав’ярні, щоб придивитися до місцевого життя. Я думав, що тут, як у нашому Львові, куди не повернеш, то потрапиш як не до кав’ярні, так до пивної чи ресторану. Я довго йшов, перш ніж побачив такий собі одноповерховий будиночок, а на ньому вивіску: «Славянская кофейная». Беруся за двері — закрито; схоже, всі там ще спали, хоча було вже не дуже рано. Тільки крізь скляні двері вдалося мені побачити маленьку кімнатку, влаштовану вельми просто і схожу на наші провінційні кондитерські».

При цьому Київ уже починав поступово перетворюватися на один з найбільших промислових центрів імперії, зростання виробництва й торгівлі привело до збільшення потоку бізнес-туристів, що приїжджали до міста — і у справах, і просто на людей подивитися, себе показати. Тільки у традиційному Контрактовому ярмарку 1883 року, як зазначалося в «Земском обзоре», взяли участь майже 15 тисяч (!) гостей з Австро-Угорщини, Пруссії, Англії, Італії, Данії. Однак комфорт для бізнесменів був тоді вельми відносний. Селилися приїжджі у ще нечисленних готелях часто з доволі сумнівною репутацією, мебльованих номерах, наймали квартири. Інфраструктура, як завжди, запізнювалася, майже європейським сервісом зустрічав гостей Києва хіба що готель «Європейський», збудований 1851 року. Проте попит уже породжував пропозицію, з’являлися ентузіасти поки ще малопрестижної готельної справи, одним з яких став колишній кріпак Григорій Пантелеймонович Гладинюк.

Новий сервіс

Один з майбутніх лідерів київського готельного сервісу народився 1833 року в містечку Базалія Старокостянтинівського району Волинської губернії (нині Хмельницька область) в сім’ї кріпаків. Завдяки скасуванню кріпаччини він зміг піти з села й оселитися у Києві, де влаштувався підсобним робітником у готелі «Європейський». Незабаром Григорій почав працювати на кухні, а 1871 року старанного помічника перевели на місце старшого кухаря. За шість років роботи Гладинюк накопичив певний капітал і почав думати про відкриття власної справи. Якось він побачив оголошення, надруковане в газеті «Киевлянин»: «Здається під найм один магазин з підвалом в оновленому будинку на розі Хрещатика й Бессарабки. 2-й і 3-й поверхи — під готель або великі квартири». Триповерховий будинок належав Христині Семенівні Марр, власниці броварні на Куренівці. Йдеться про той самий брудний готель, де свого часу жили історик Микола Костомаров і Тарас Шевченко. Нині на цьому місці кінотеатр «Орбіта». Шевченко згадав про цей будинок у своїй повісті «Прогулянка із задоволенням і не без моралі», оселивши свого героя — художника Дармограя — на Хрещатику, в будинку архітектора Беретті.

Садибою на розі Хрещатика й Бессарабської площі родина Марр володіла з 1850 року, вела там готельний бізнес. І хоча номери готелю були досить погані, з традиційними клопами і заспаною прислугою, завдяки вигідному розташуванню (поряд був ринок, де торгували селяни, що приїхали до Києва ) заклад ніколи не був порожнім і приносив значний прибуток.

Прочитавши оголошення, Гладинюк вирішив створити на базі закладу Марр (який тоді мав уже назву «Великий Національний») власний готель з хорошим рестораном і 1 липня 1878 року уклав з власницею договір про оренду будинку. Головною турботою Гладинюка стало поліпшення сервісу і у самому готелі, і в готельному ресторані. Він добре розумів, що починати бізнес з улаштування ще одного нічліжного будинку з поганим трактиром неправильно. Тож у колишній нічліжці з трактиром з’явився нормальний ресторан, а номери значно почистішали. За кілька років Григорій Пантелеймонович став вельми успішним бізнесменом, про що, зокрема, свідчать списки домовласників для участі у виборах до міської думи, що їх складали за розміром чистого прибутку. Якщо 1883 року ім’я Гладинюка стояло під номером 1484 (з 3894 виборців), то вже через чотири роки — під 222 (з 5746 виборців).

Від екіпажу до свіжої преси

1883 року Григорій Гладинюк перестав бути орендарем і придбав велику ділянку зі спорудами на розі Фундукліївської (нині Богдана Хмельницького) та Єлізаветинської (Пушкінської) вулиць. У тій частині садиби, що виходила на Фундукліївську, він звів триповерховий будинок під готель.

За кілька років готель Гладинюка ввійшов до розряду першокласних. У путівнику по Києву за 1909 рік його названо четвертим після «Гранд-Готелю», «Континенталю» та «Європейського». Заклад Григорія Пантелеймоновича був популярним серед людей різного рівня заможності. Наприклад, тут часто зупинялися артисти, що виступали напроти — в театрі Бергоньє (нині Національний театр російської драми ім. Лесі Українки). До того ж житло у Гладинюка коштувало порівняно недорого — від 1 до 6 рублів за добу. Заклад Гладинюка регулярно відряджав екіпаж на залізничний вокзал, допомагаючи таким чином приїжджим знайти притулок у незнайомому місті.

Про хорошу кухню Григорій Пантелеймонович також подбав. У готельному ресторані подавалися ситні й вишукані страви української і російської кухні. Не забували і про знамениті київські солодощі. Гість міг прочитати свіжі газети — Nord, Gazeta Polska, Allgemeine Zeitung, Independence Belge, «Санкт-Петербургские ведомости» і, звичайно, кращі київські видання.

Останній притулок

Крім готельного бізнесу, Гладинюк успішно займався торгівлею нерухомістю. Наприклад, 1909 року він продав Управлінню Південно-Західних залізниць свою земельну ділянку на вулиці Пушкінській, що принесло йому 75 тисяч рублів. Прибуток давали і маєтки у Волинській губернії, з яких щорік надходило кілька десятків тисяч рублів.

Вулиця Фундукліївська (праворуч — готель Гладинюка). Листівка початку ХХ століття.

На той час багатство Гладинюка було вражаючим: 400 тисяч рублів грошима; готель на Фундукліївській, 8 оцінено у 500 тисяч рублів; два маєтки у Волинської губернії, а також 300 тисяч рублів, призначених для роздачі незаможним або переказу на ті чи інші добродійні цілі.

Живучи у Києві, Григорій Пантелеймонович ніколи не забував про край, де народився. 1898 року він придбав ділянку землі у власника Базалійського маєтку графа Ледоховського, побудував для земляків дільничу лікарню й забезпечив її капіталом на утримання.

Основне ж пожертвування призначалося на відкриття в Києві дитячого притулку-ясел для немовлят, покинутих батьками. На спорудження будинку та забезпечення його всім необхідним Гладинюк виділив 60 тисяч рублів, а після своєї смерті заповідав на утримання притулку всі свої капітали. На жаль, побачити притулок Григорію Пантелеймоновичу не судилося. 7 серпня 1911 року, перебуваючи на лікуванні в П’ятигорську, він помер. Тіло покійного було привезено до Києва й поховано на Байковому кладовищі.

А в лютому 1913 року міська дума нарешті постановила відвести під притулок одну десятину землі на Батиєвій горі: тут було вирішено звести триповерховий корпус, створити молочну ферму й посадити фруктовий сад. Закладання притулку-ясел імені Григорія Гладинюка відбулося 30 травня 1914 року. На осінь наступного року будівництво було закінчено. На жаль, у зв’язку з Першою світовою війною притулок так і не відкрили. Приміщення відразу ж було віддано під госпіталь для поранених солдатів, а з 20-х років ХХ ст. — під Інститут цукрового буряка.

У січні 1915 року Київська міська дума встановила на могилі Григорія Гладинюка пам’ятник з блакитного мармуру. Однак до наших днів ні пам’ятник, ні сама могила не збереглися. За свідченням відомого історика, професора Квітницького-Рижова, 1967 року на цьому місці поховали поета Павла Тичину.

---

Майже всі київські елітні готелі було знищено 1941-року

Крім закладу Гладинюка, кращими київськими готелями вважалися «Гранд-Готель», «Європейський», «Французький», «Готель Савой». «Європейський» славився одним із кращих київських ресторанів. «Гранд-Готель» на 110 номерів («люкс» — 30 руб. за добу) мав власний омнібус на вокзалі, чудовий ресторан, телефон у номері, всі вигоди того часу (нині на цьому місці Головпоштамт). Перед Першою світовою війною у Києві було відкрито ще один першокласний готель «Континенталь» на 100 номерів (нині на його місці — навчальний корпус консерваторії та Колонний зал ім. Лисенка). У всіх кращих готелях гостям надавали омнібус, екіпаж для поїздок містом, окремий кабінет у ресторані, бездоганний сервіс, у номері — парове опалення, ванну, електричне освітлення, телефон. Наявність телефону вважалася чи не головною розкішшю. Був телефон і в Гладинюка: в «Адресній і довідковій книжці «Весь Київ на 1914 рік» у розділі «Готелі» зазначено: Григорій Пантелеймонович Гладинюк, тел.: 1084, Фундукліївська, 8.

У середньому номери в кращих готелях коштували до 25 карбованців за добу. Загалом 1913 року в місті було близько 80 готелів. До другорядних, «три-чотиризіркових» готелів належали: «Австрія», «Америка», «Англія», «Бристоль», «Версаль», «Ліон», «Марсель», «Італія», «Прага», «Берлін», «Краків», «Сан-Ремо», «Великий Національний». Майже всі київські елітні готелі було знищено наприкінці вересня 1941 року радянськими підпільниками. Як відомо, перед приходом німецьких військ практично всю центральну частину міста було заміновано, а 24 вересня центр Києва — знищено. Серед зруйнованих виявилися «Гранд-Готель», Hotel de France, «Великий Національний», згоріли номери Гладинюка та «Континенталь». Найживучішим виявився «Європейський». Однак у 1978-1982 роках його також було знищено, а на його місці збудовано музей Леніна (нині — Український Дім).

Обговорити на форумi

На початок

Версія для друку		Відправити поштою
Оцiнити статтю		Ваш коментар