|
|
|||||
| 02 Грудень 2008, Вівторок |
|
Українською На русском | ||||
![]() |
Ділові новини | Прес релізи | Бізнес-події | Форум | Власний рахунок | Авто | Нерухомість | Робота |
| Український дiловий тижневик "Контракти" / № 01 вiд 12-01-2004 | РЕКЛАМА | ПЕРЕДПЛАТА 2009 | ||
|
Конкуренти ПентагонуЗавдяки рейтингам Standard & Poor’s, Moody’s та Fitch інвестор вивчає перспективність капіталовкладень у той чи інший проект. Трапляється, що будівничі рейтингів помиляються, й інвестор програє. Порте це не привід нехтувати оцінками «аналітичної трійки», адже альтернативи цим впливовим агенціям наразі не існує.
Найстарішою міжнародною рейтинговою агенцією є Standard & Poor’s, яка веде свою історію з 50-х років XIX ст. У ті часи ще не було спеціалізованих агенцій, не існувало й Standard & Poor’s, а був Генрі Пур — головний редактор журналу American Railroad Journal, що розповідав про будні американської залізниці. Американські магістралі були на той час об’єктом підвищеної уваги з боку європейських банків. Однак не кожен банкір зі Старого Cвіту ризикував укладати капітали в США: до залізничних концесій нерідко долучалися шахраї, і знайти надійного партнера за океаном європейцям було вельми складно. Генрі Пур вирішив допомогти потенційним інвесторам: провів анкетування серед гравців американського залізничного ринку. Адекватні, на думку Пура, фінансові звіти було надруковано в American Railroad Journal. «Закритим» компаніям на сторінках журналу було присвячено гнівну публікацію. Згодом, 1860 року, Пур видав залізничні звіти окремою книгою — «Історія залізниці та каналів у Сполучених Штатах», що стала дороговказом для європейських банкірів. Компанії, інформація про які з’являлася у пурівських виданнях, швидше отримували кредити від британських, німецьких і французьких банків, натомість «закриті» американські залізничні фірми мали значно менший доступ до іноземних інвестицій. «Інвестор має право знати» — гасло, сформульоване Генрі Пуром, підхопили інші американські аналітики. 1900 року журналіст Джон Муді (засновник нині відомої агенції Moody’s) почав видавати «Інструкцію з промислових та інших паперів» — інформацію про цінні папери в «Інструкції» було класифіковано в інтересах інвестора за категоріями надійності: спекулятивними Муді називав цінні папери, на яких можна заробити в короткотерміновій перспективі, інвестиційними — ті, що мають довготривалий термін окупності. Якими далекоглядними не були б аналітики рейтингових агенцій, але масштабні економічні кризи 1907 та 1929 років вони спрогнозувати не могли й першими стали жертвами цих криз. Налякані біржовими «стрибками», інвестори розчаровувались у рейтингах і починали більше довіряти чуткам про олігархічну змову, аніж ретельно розробленим рейтингам. Вижити провідним рейтинговим агенціям намагалася допомогти держава. Приміром, 1936 року Комісія з цінних паперів США заборонила приймати до біржових торгів папери, оцінені рейтинговими агенціями нижче категорії «інвестиційні». Щоправда, під тиском бізнес-лобі цю заборону довелося скасувати. Аби вижити, агенції стали консолідуватися: 1941-го відбулося найбільш значуще злиття на ринку: Poor’s Publishing (заснована Генрі Пуром) об’єдналася зі Standard Statistic. У результаті утворилася нині широко відома Standard & Poor’s (1966 року була придбана видавничим холдингом MсGrow Hill). Черговий розквіт рейтингових агенцій розпочався у США в 60-70-х роках. І знову допомогла держава: найбільшим страховим компаніям і пенсійним фондам таки заборонили здійснювати операції з цінними паперами, що не номіновані провідними рейтинговими агенціями як інвестиційні. Перелік провідних агенцій американські чиновники обмежили трьома: відомі й досвідчені Standard & Poor’s та Moody’s, а також створена за сприяння Комісії з цінних паперів Fitch IBKA. У глобалізованому світі роль рейтингових агенцій значно зросла: вони стали головними незалежними оцінювачами економік багатьох країн, одними з найвпливовіших неурядових організацій світу. Питому вагу «трійки» у формуванні громадської думки в багатьох країнах важко переоцінити. Як зазначають аналітики, в 90-х роках оцінки рейтингових агенцій спричинили поразку Австралійської лейбористської партії на парламентських виборах. У США стала афоризмом фраза тележурналіста Томаса Фрідмана: «Прямим конкурентом наших рейтингових агенцій, вочевидь, є Пентагон: він може нищити цілі держави за допомогою бомбардувань, а Moody’s робить те саме, знижуючи рейтинг суверенних зобов’язань». Різниця як між Coca Cola i Pepsi Cola Між трьома рейтинговими «китами» складно знайти серйозні відмінності. Наймолодшу — Fitch IBKA прийнято вважати найменш впливовою. Найстарша — Standard & Poor’s — має репутацію найконсервативнішої. У своїх рейтингових класифікаціях усі троє дуже схожі між собою. Принцип розподілу залишився незмінним з часів Джона Муді: зобов’язання інвестиційного гатунку, спекулятивні та зобов’язання країн, що перебувають у стані дефолту. Відповідно рейтингові позиції мають свою літеру: А — найкраща, С — найгірша. Існує чимало проміжних підвидів, що у рейтингах Standard & Poor’s і Fitch IBKA позначені знаками «плюс» та «мінус», а в рейтингах Moody’s — цифрами від 1 до 3 (див. табл. 2). За цими рейтингами можна визначити кілька макроекономічних показників: за методологією Standard & Poor’s рейтинг ААА відповідає рівню інфляції від 0 до 10%, АА — 4-15%, А — 7-25%, ВВВ — 10-50%, ВВ — 25-100%. Дохідність облігацій за стандартами Moody’s визначається так: Ааа — 6,7% річних, Аа — 6,9%, А —7,1% і Ваа — 7,3%. Для банків агенції розробили окрему систему класифікації — рейтинг внутрішньої фінансової стійкості (категорії A, B, C, D, E). Завдяки цьому рейтингу інвестор має можливість оцінити фінансову політику установи поза зовнішніми економічними та політичними ризиками. Інвестор, який шукає місце для капіталовкладень за кордоном, здебільшого вивчає два рейтинги: оцінки надійності свого потенційного партнера (якщо його діяльність оцінена фахівцями «трійки») і так званий суверенний рейтинг країни (див. табл. 1), в економіку якої він збирається вкладати кошти. Фахівці провідних рейтингових агенцій, зазвичай виставляють свої оцінки так, щоб рейтинг кредитоспроможності окремої компанії не був вищим за суверенний рейтинг держави, в якій її зареєстровано. Право на помилку Однак об’єктивність оцінок рейтингових агенцій інколи можна взяти під сумнів. 1996 року Moody’s надала Південній Кореї найвищий інвестиційний рейтинг — невдовзі країна зазнала масштабної економічної кризи, і довірливі інвестори втратили мільйони. Подібні процеси спостерігалися 1998 року і в Росії. Moody’s тричі з початку 1998 року знижувала рейтинг РФ у зв’язку з «різким зростання обсягів заборгованості країни». Анатолій Чубайс тоді заспокоював: рейтингові агенції, мовляв, «проспали» кризу в Азійсько-Тихоокеанському регіоні й намагаються відігратися на Росії. Непрямим підтвердженням слів Чубайса став несподіваний для багатьох крок Fitch-IBCA, яка того ж 1998-го підвищила суверенний рейтинг РФ до категорії ВВ+ (див. табл. 2). Та навіть за оцінками Moody’s станом на 17 серпня 1998 р. (день офіційного «старту» кризи) РФ виглядала досить привабливо — «обмежена кредитоспроможність емітента, що відповідає поточній заборгованості». Не на користь рейтингової «трійки» і корпоративні скандали у США 2001-2002 років. Після скандалу довкола корпорації Enron представників Standard & Poor’s викликали на «килим» до Білого дому. Один з основних напрямів діяльності рейтингової агенції — оцінка кредитних ризиків. Щодо Enron, то жодна з трьох агенцій вчасно не помітила погіршення фінансового стану корпорації, що дало привід опонентам говорити про заангажованість рейтингових компаній. У західних ЗМІ з’явилася версія про змову між агенціями та корпораціями: мовляв, основне джерело доходу агенцій — плата емітентів за проведення процедури рейтингу, відтак корпорації грають у парі з агенціями проти інвесторів. Притягти рейтингову агенцію до відповідальності у США не так вже й просто. У країні з 1940 року діє «Акт про відповідальність консультантів», але поки що відсутній законодавчий механізм, який дозволяв би визначати якість і надійність рейтингових оцінок. Аналітики вважають, що «трійка» змогла б поліпшити роботу, якби в неї з’явилися конкуренти. Скласти конкуренцію американцям пообіцяв на початку минулого року уряд Німеччини. Після того як Standard & Poor’s знизила рейтинг німецького промислового гіганта ThyssenKrupp до так званого спекулятивного рівня (фактично це є табу для співпраці з інституціональними інвесторами) і пообіцяла переглянути рейтинги ще дев’ятьох німецьких компаній, Берлін зробив емоційну заяву, що створить власну агенцію. Декларації німецьких політиків зводилися до того, що ЄС має достатній потенціал для створення власних потужних рейтингових структур, здатних оцінювати ринок ефективніше, ніж американці. Втім, незалежні аналітики скептично сприйняли заяву Німеччини: по-перше, щоб рейтингова агенція мала вагу, їй потрібний досвід і міжнародне визнання; по-друге, агенція, створена за урядовою ініціативою, навряд чи сприйматиметься як незаангажована; по-третє, заява німецьких політиків може й не мати під собою економічного підгрунтя, адже прозвучала вона в період загострення відносин із США під час війни в Іраку.
|
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
|
|
|
|
Редакцiя: т/ф:(044) 391-51-75. Iнтернет-проект: |
|