Рибний рік

Сергій ОСТАПЧУК

Вітчизняний ринок морської риби та рибопродуктів на межі глобального перерозподілу

2004 року буде важче імпортерам і легше — українським рибалкам

Місткість вітчизняного ринку замороженої морської риби та рибопродуктів, як стверджують його оператори, сягає 600 тис. тонн на рік і щороку зростає щонайменше на 15%. Якщо 2002 року середньостатистичний українець споживав 8,2 кг риби, то за попередніми підсумками минулого року — не менше 10 кг. До японського споживання на душу населення у 80 кг чи навіть радянських 18 кг ще далеко, але величезний потенціал ринку очевидний. Важко не помітити й криміналізації цього ринку, наслідком якої був замах на вбивство Юрія Шабаліна — гендиректора потужного імпортера — компанії «Скандинавія», вбивство гендиректора АК «Антарктика» Юрія Кравченка, численних затримок контрабандних партій мороженої риби. Ці чинники, на думку експертів, свідчать про те, що рибний ринок на межі глобального перерозподілу, вже другого після набуття Україною незалежності.

Підставою для збільшення споживчого попиту на рибу є неминуче подорожчання м’яса та яєць через неврожай та відповідне зростання цін на фураж. Відтак раціон українця може зміститись у бік відносно дешевого джерела білка — риби.

Те, що риби знадобиться більше, — поза сумнівом. Інша річ, що на ринку домінуватиме — імпорт чи вітчизняний вилов. Не виключено, що згодом ринок контролюватимуть українські рибалки. «Перспективи в українського рибфлоту були б неабиякими, — говорить гендиректор Асоціації підприємств рибної галузі Анатолій Ноженко. — Але як боротися з імпортом, якщо кілограм норвезької риби на вході до України в середньому коштує 2 гривні, а всередині держави продається за 8? Та зі вступом країн Балтії до Євросоюзу втрачають чинність міжурядові угоди 1997 року про безмитний імпорт до України сільгосппродуктів, до переліку яких свого часу ввійшла й риба. Відтак ввізне мито на рибу зростає від нуля до 20%. За всієї заплутаності вітчизняної рибної статистики, фахівці стверджують, що більшість норвезької риби потрапляє до України через Естонію.

Та поки що, принаймні до вступу країн Балтії до Євросоюзу, переваги на боці імпорту.

До розвалу СРСР українські рибопромислові об’єднання океанського лову («Океан», «Антарктика»), працюючи на весь Союз, виловлювали близько 1 млн тонн риби. Воно й не дивно, адже низька продуктивність колгоспного агросектору примушувала (аби не було рибного дефіциту) до посиленої експлуатації океанських ресурсів. Вітчизняна система зберігання та дистрибуції пропускала крізь себе близько 750 тис. тонн. До стрімкого зниження вилову призвело передусім значне подорожчання дизпального та вимивання оборотних коштів, як це було з більшістю підприємств держсектора.

Плавбази й траулери втратили можливість поповнення суднових запасів в іноземних портах, отримання ремонтних і навіть лоцманських послуг. Згадаймо також, що в СРСР існувала система дотацій задля підтримки низьких цін на «соціальні» сорти риби: оселедець, мойву, хек — усього 75 видів. Порожнечу, природно, заповнив імпорт, який з року в рік зростав, хоча нині дещо призупинився. Наприклад, 2001 року було імпортовано менше 200 тис. тонн, 2002 — близько 350 тис. тонн. За результатами минулого року — приблизно стільки ж. Загалом імпортується більше половини морської риби. 64% імпорту (за офіційними даними) — з Норвегії. За неофіційними — набагато більше. Український океанський вилов 2003 року оцінюється у 150 тис. тонн. Решта ринку заповнюється виловом в Азовсько-Чорноморському басейні.

Норвежці інвестуватимуть у контроль над ринком

На підтвердження думки про неминучі зміни на ринку: останнім часом різко зросла піар-активність компаній-імпортерів. Колективним речником і розробником бізнес-планів імпортерів є консалтингова компанія Центр стратегічних проектів (ЦСП). Керівник відділу досліджень та аналізу рибної галузі ЦСП Валерій Калустов вважає, що в усьому світі утримання океанського рибальського флоту є збитковим. Відтак навіщо витрачати ресурси на підйом галузі (океанського рибовилову), в якій собівартість продукції заздалегідь вища, ніж у тих самих норвежців, якщо є вигідніші «рибні проекти». Як приклад — східнонімецький рибфлот після об’єднання Німеччини пустили на металобрухт. Натомість на балтійському узбережжі було створено потужну інфраструктуру складів-холодильників, рибопереробних цехів тощо.

Схожий проект пропонують й Україні. ЦСП у співпраці з одним з імпортерів — компанією «Інтеррибторг» i норвезьким постачальником Orion Seafood AS — розробив два десятки детально прорахованих проектів зі створення передусім мережі складів-холодильників з місткістю разового зберігання у 100 тис. тонн. Голова координаційної ради ЦСП Олександр Журавльов стверджує, що українські рибалки не мають доступу до світових рибних ресурсів. Наявна холодильна інфраструктура, побудована у 50-60-ті роки, застаріла та є вельми енерговитратною.

Лише 7% холодильників здатні забезпечити охолодження до мінус 24ОС, що є нормою, рекомендованою Євросоюзом для зберігання риби. Оголошено навіть, що наступного року поблизу Києва розпочнеться будівництво першого такого холодильника-дистрибуційного складу на 8 тис. тонн разового зберігання. Інвестиції у $5 млн надаються European Financial Group і вже згадуваною норвезькою Orion Seafood AS. Контроль над інфраструктурою означає принаймні частковий контроль над ринком. Риба — товар сезонний. Перш ніж потрапити до кінцевого покупця, зберігати її доводиться до 9 місяців. Певна річ, витрати на зберігання позначаються на собівартості, тож власник сучасних енергоощадних холодильників отримує для свого товару конкурентні переваги. Чи брати на зберігання чужий товар, вирішує також він. Норвежцi загалом не приховують своїх намірів остаточно завоювати український ринок. На нещодавній прес-конференції у Києві один із чільних акціонерів Orion Seafood AS Хельге Фіскерштранд оголосив принцип своєї компанії — ринок навзамін інвестицій.

Український рибфлот можуть відродити спільно з греками або росіянами

Українські рибопромисловці з прогнозами імпортерів щодо розвитку рибного бізнесу в Україні не згодні. Анатолій Ноженко, зокрема, вважає, що риба, виловлена українськими рибалками за собівартістю цілком конкурентноздатна. До того ж великий холодильний траулер є потужною переробною фабрикою. До України, крім мороженої риби, він завозить і рибне борошно, і консерви, не кажучи вже про солонину (оселедець). Товар без переробки на березі може надходити відразу в торгівлю.

На думку Анатолія Ноженка, проблеми з доступом до рибних ресурсів також немає. Для роботи у двохсотмильній економічній зоні тієї чи іншої держави (рибу виловлюють переважно на шельфі) достатньо купити квоту, й так працює весь світ. Проблема в іншому. Океанський рибфлот України у важкому стані. За даними Асоціації підприємств рибної галузі, з 64 океанських траулерів час від часу працює лише 24. Судна зношені в середньому на 80%. Проблема головним чином у інвестиціях. Так, за останні кілька років спільно з грецьким інвестором було побудовано 4 океанських траулери. Судна працюють біля берегів Мавританії, Канади та Нової Зеландії. Продукцію продають до цих країн і кошти спрямовують на погашення кредиту, взятого для побудови суден.

Щодо потенційних інвесторів, то тут намітилася тісна співпраця з росіянами, зокрема з «Росагропромом». Ця компанія у великих обсягах постачає продукти харчування до російської армії, тож закуповує й рибу, виловлену українськими рибалками. Наразі в стадії обговорення спільні проекти з риболовецького суднобудування.

Обговорити на форумi

На початок

Версія для друку		Відправити поштою
Оцiнити статтю		Ваш коментар