Мільярди за 1 грн

Вікторія ПХІДЕНКО

Цього року нарешті має вирішитися доля одного з найдорожчих промислових довгобудів України. Власником недобудованого за радянських часів Криворізького гірничо-збагачувального комбінату окислених руд (КГЗКОР), найвірогідніше, стане транснаціональний металургійний холдинг LNM Group.

«Свій» у Східній Європі

Наприкінці листопада 2003 року міжнародний металургійний холдинг LNM Group (див. «Контракти», № 26’2003) після двотижневого фінансового аудиту проекту, оцінки сировинної бази і стану зведених об’єктів підтвердив свій намір інвестувати незавершене будівництво Криворізького гірничо-збагачувального комбінату окислених руд, а головне — взяти на себе зобов’язання щодо виплати боргу України міжнародним партнерам з будівництва в обмін на частку держави в цьому проекті. Необхідно зазначити, що LNM Group заявила про намір придбати права на КГЗКОР до травня 2004 року, інакше вони відмовляться від своїх намірів. Про цю умову повідомляє інформаційне агентство «Інтерфакс» з посиланням на джерело в Мінпромполітики. Нагадаймо, що вперше про плани щодо придбання довгобуду заявив власник LNM Group Лакшмі Міттал під час свого візиту до Києва ще в березні 2003 року.

За деякими даними, LNM Group уже давно веде аналогічні переговори про придбання майнових прав Румунії та Словаччини (учасники проекту) для отримання повного контролю над майбутнім комбінатом. З великою ймовірністю можна передбачити, що пропозиції металургійного холдингу знайдуть повне розуміння з боку румунів і словаків. Так, у Словаччині майнові права щодо КГЗКОРу належать металургійному комбінату «VSZ, Кошице», який віднедавна контролює відомий міжнародний холдинг PentaGroup. Власники комбінату вже давно намагалися отримати з України гроші в обмін на свою частку в проекті, тож, вочевидь, будуть раді продати її Лакшмі Мітталу.

Щодо Румунії, то LNM Group є найбільшим власником металургійних активів у цій країні (меткомбінат «Сидекс»), тому вважати, що Мітталу не вдасться порозумітися з урядом Румунії, підстав немає. Ба більше, ті окатиші, якими згідно з угодою Україна мала розрахуватися з Румунією по завершенні будівництва, призначалися саме для підприємств, які зараз належать LNM Group. Тож у цьому плані холдинг є ідеальним інвестором для КГЗКОРу, оскільки буде кревно зацікавлений у тому, щоб з підприємствами Румунії розрахувалися сумлінно.

Між двох лобі

Українська сторона після згоди всіх учасників переговорів на залучення інвестора має ухвалити закон про завершення будівництва КГЗКОРу. І депутати розробили такий проект. Основна ідея документа полягає в тому, щоб за символічну плату (одну гривню) передати у власність інвесторові все зведене на даний момент, за умови, що він завершить будівництво і розплатиться із зовнішніми боргами України за проектом.

Закон передбачав упровадження особливого режиму інвестиційної діяльності на підприємстві терміном на 30 років, а також інші митні й фіскальні пільги, наприклад, списання податкової заборгованості. Крім того, законопроект містив низку положень, які дозволяли інвесторові змінювати початковий проект будівництва КГЗКОРу (на думку експертів, він безнадійно застарів) і перепрофілювати виробництво на випуск рентабельнішої продукції, ніж залізорудні окатиші з окислених руд.

У листопаді 2002 року законопроект було прийнято у першому читанні, а навесні 2003 року з’явилися двоє потенційних інвесторів: спочатку група європейських бізнес-структур, згодом — ще одна китайська інвестиційна компанія. Про це заявив український підприємець Равіль Абубекеров, відмовившись при цьому оприлюднити назви цих фірм. За інформацією пана Абубекерова, ці бізнес-структури зацікавила саме ідея перепрофілювання комбінату. До речі, досі склад цього інвестиційного пулу залишається невідомим, що дає змогу говорити лише про одного реального претендента на КГЗКОР — LNM Group.

Найактивнішими противниками ідеї залучення зарубіжних інвесторів для розв’язання проблем комбінату серед парламентаріїв стали представники Маріупольського меткомбінату ім. Ілліча — Володимир Бойко і Сергій Матвієнков. Останній наполіг на внесенні до законопроекту принципових поправок, які забороняють вносити корективи в початковий проект будівництва комбінату для його перепрофілювання.

У процесі тривалих дискусій профільний комітет ВР прийняв ще одну важливу поправку, що пройшла рефреном по всьому законопроекту, згідно з якою КГЗКОР має працювати на відходах «від перероблення накопичених запасів вскришних порід і відходах залізняку діючих підприємств». Народний депутат Сергій Матвієнков пояснив так свою наполегливість: «Якщо Україна надає зарубіжному інвесторові такі колосальні пільги, ми повинні бути впевнені, що вони використовуватимуться передусім у національних інтересах. Без цих виправлень дуже великий ризик, що після прийняття Закону інвестор, змінивши проект, представлятиме реальну загрозу вітчизняним виробникам на ринку залізорудної сировини в Україні й за кордоном».

Фахівці пояснюють причини такого сильного опору приходу могутніх інвесторів на КГЗКОР таким фактом. ММК ім. Ілліча як один із найбільших національних виробників сталі постійно потерпає від проблем із забезпечення своїх потреб у залізорудній сировині, оскільки не має власного ГЗК. Водночас у складі ММК діє найбільша в Європі аглофабрика, яка виробляє агломерат не лише для власних потреб, а й для продажу на внутрішньому ринку. Якщо потенційний власник КГЗКОРу в особі зарубіжної компанії працюватиме на багатих рудах Кривбасу, є ризик, що проблем у іллічівців побільшає.

Кульмінацією конфлікту інтересів, породженого Законом про КГЗКОР, стала заява в парламенті першого віце-прем’єра Миколи Азарова про невідповідність цього законопроекту пріоритетам економічної політики держави і про готовність Кабміну завершити будівництво комбінату за рахунок бюджетного фінансування впродовж трьох років. На підтримку нової ініціативи Микола Азаров пообіцяв надати в парламент відповідний законопроект.

У результаті в українських колах виконавчої й законодавчої влади утворилося два центри впливу, які лобіюють протилежні рішення за проектом завершення будівництва КГЗКОРу. Проте до моменту голосування в парламенті, як і раніше, було зареєстровано лише один депутатський проект закону, раніше схвалений сесією у першому читанні. Тому цей законопроект не набрав необхідної кількості голосів.

Проте, за словами поінформованих осіб, представники частини уряду, «дружньої» до проекту, продовжували консультації з LNM Group. Підсумком цього спілкування стала постанова Кабміну № 661, направлена на розв’язання окремих організаційних питань з подальшого будівництва КГЗКОРу. Згідно з цією постановою, всі компетентні інстанції мали починати все з нуля. Підготувати до 1 грудня 2003 року узгоджений проект плану спільних дій інвесторів і учасників будівництва КГЗКОРу; створити міжвідомчу групу під керівництвом замміністра Мінпромполітики Анатолія Федяєва; розробити новий законопроект і подати його на розгляд ВР тощо. Зрештою, вочевидь, перемогла «установка на мінімалізм», а може, просто побоялися, що проведення нового проекту закону займе дуже багато часу на шліфування гострих кутів, а тому є ризик не впоратися до закінчення терміну (тобто до травня 2004 року), обумовленого в пропозиції-ультиматумі LNM Group. Тому було прийнято рішення повернутися до раніше відхиленого законопроекту, винести його на повторне читання і прийняти загалом. За попередніми оцінками парламентських спостерігачів, цього разу шансів бути неприйнятим у законопроекту майже немає. Наполегливість LNM Group демонструє доволі високий рівень мотивації купити саме цей об’єкт. Існує також версія, що Лакшмі Міттал готовий інвестувати будівництво навіть без податкових пільг. Якщо ця інформація згодом підтвердиться, парламентські противники законопроекту, насамперед це лобісти вітчизняної металургійної промисловості, втратять свій основний аргумент в обгрунтуванні його неприйняття.

---

Обсяги здійснених робіт з будівництва КГЗКОРу (станом на 01.01.02).

* З 1992 року Болгарія фактично припинила участь у будівництві

За даними Мінпромполітики

---

Ціна питання

• Кошторисна вартість будівництва КГЗКОРу $2,4 млрд

• Потужність підприємства 10 млн т окатишів

• Потужність першого пускового комплексу 6,6 млн т окатишів

• Вартість уведення в експлуатацію першого пускового комплексу $359 млн

• Борг міжнародним партнерам $1,5 млрд

Обговорити на форумi

На початок

Версія для друку		Відправити поштою
Оцiнити статтю		Ваш коментар