Опозиція йде на вибори поодинці

Василь КНАЙПА

Переговори про висунення на президентських виборах єдиного кандидата від опозиції йдуть без упину. Проте з кожним їхнім раундом супротивники нинішньої влади опиняються все далі від реалізації сценарію «єдиний кандидат-переможець».

Симоненко не боїться різати правду-матку про Ющенка, яка чомусь на диво збігається з поглядом влади.

У передвиборний рік опозиціонери ввійшли з такими позиціями: комуністи вирішили посувати свого лідера до самостійного «останнього й вирішального» бою. «Наша Україна» йде на вибори зі своїм кандидатом Віктором Ющенком, продовжуючи при цьому говорити про необхідність консолідації «демократичних» (тобто некомуністичних) сил. А соціалісти Олександра Мороза та БЮТ Юлії Тимошенко, також не втомлюючись говорити про єдність, усе частіше опиняються на протилежному від НУ боці барикад.

І один у полі воїн

Так звана опозиційна «четвірка» (НУ, КПУ, СПУ і БЮТ) ніколи не була повністю єдиною. Тому не дивно, що в контексті виборів президента кожен учасник «четвірки» пильнує свої інтереси. І при цьому всі, так чи інакше, створюють перешкоди для найбільш рейтингового на сьогодні кандидата — Віктора Ющенка.

Приклад утворення за участю комуністів і частини БЮТ парламентської комісії з розслідування діяльності західних неурядових організацій (в сенсі формування довгограючого інформаційного мотиву на тему «іноземного ставленика») тут вельми показовий. Тим часом у стані опозиції тільки Ющенко має реальні шанси на президентство. Проте навіть він навряд чи може досягти його на самоті.

Утім, комуністи вже заявили, що братимуть участь у виборах самостійно. Приєднуватися можна тільки до найсильнішого. Але ставлення другого за рейтинговістю політика Петра Симоненка та все ще першого Віктора Ющенка нині можна охарактеризувати як непримиренне. Пояснюється це не стільки ідеологічним антагонізмом, скільки самою філософією існування КПУ, якій вдається співіснувати й знаходити спільну мову з «буржуазною» владою.

Постійно нападаючи з різних приводів на Ющенка, Петро Симоненко доводить, що піде на вибори не просто один — за себе й свою партію, а й проти Ющенка, тобто за «тих хлопців», які зможуть оцінити цю послугу.

Найактивніші переговори між владою та комуністами почнуться тоді, коли в парламенті будуть потрібні 300 голосів за прийняття політреформи у другому читанні. Тому впродовж цього часу КПУ може розраховувати на різні бонуси залежно від конкретних поступок — наприклад, це можуть бути давно бажані посади губернаторів. Однак доки Ющенко не буде при владі або не становитиме для неї небезпеку, доти буде актуальною й місія комуністів, що полягає головним чином у руйнуванні іміджу лідера всієї нації, на який розраховує Ющенко. Не сподіваючись на перемогу в президентських виборах, комуністи готові задовольнятися тим, що є, і готуватися до виборів у парламент. З цієї самої причини можна передбачити, що КПУ не блокуватиметься й зі слабшими партіями. Принаймні це напевно не будуть БЮТ або СПУ: чужі торговельні марки до рекламних акцій зазвичай не залучаються.

Лівий центр і місія Тимошенко

У СПУ формально є дві думки: самостійне висунення Мороза та підтримка найбільш прохідного кандидата від опозиції. Прихильники першого варіанта — «консерватори», яких уособлює Йосип Вінський. Його також підтримують керівники регіональних організацій, сподіваючись на певні фінансові вливання у разі самостійної гри Мороза. Друга позиція близька «радикалам», яскравим представником яких у фракції є Юрій Луценко.

Що ж до Юлії Тимошенко, то в останні кілька місяців вона зробила низку суперечливих заяв про свою участь у виборах. Під час нещодавньої поїздки до Канади Тимошенко практично пообіцяла підтримати Ющенка. Проте повернувшись до України, негайно дезавуювала цю заяву. Варто звернути увагу й на її висловлювання щодо небажаності виступу єдиним кандидатом від опозиції людини «з націоналістичним іміджем» (хоча частка крайніх правих у фракції БЮТ аж ніяк не менша, ніж у НУ). І на гостру критику на адресу соціологів, чиї дослідження, мовляв, не відбивають реального стану справ (за даними різних служб рейтинг Ющенка сьогодні коливається в межах 20%, Тимошенко — 4-7%).

Натомість БЮТ зміцнює парламентські й особливо позапарламентські зв’язки з вихідцями із Донецька. Активна боротьба «бютівців» з екс-генпрокурором Святославом Піскуном (який подав до парламенту два невдалих запити про позбавлення Тимошенко депутатського імунітету) виглядала природною, але їх підкреслений нейтралітет щодо Геннадія Васильєва не залишився непоміченим: новий Генпрокурор відкликав з Верховної Ради подання на Тимошенко. Однак якщо має рацію заступник Тимошенко Олександр Турчинов, який заявив свого часу, що «будь-який Генпрокурор у нашій країні буде насамперед людиною Системи», то сама по собі «дружба» з Геннадієм Васильєвим аж ніяк не гарантує лідеру БЮТ спокійного життя. Водночас низка політологів передбачає, що за свободу Тимошенко готовий вступитися голова президентської адміністрації Віктор Медведчук, який бачить у ній дійовий інструмент зниження шансів Ющенка на президентських виборах.

Крім того, навіть поверховий моніторинг близької до Тимошенко преси показує майже повну відсутність у ній критики на адресу прем’єра Януковича і нинішнього керівництва Донецької області. Уже давно не чути й про опозиційну діяльність Незалежної профспілки гірників на чолі з членом фракції БЮТ Михайлом Волинцем, створеної в піку «офіційній» Профспілці працівників вугільної промисловості під керівництвом члена фракції «Регіони України» Віктора Турманова. Таким чином, Юлія Тимошенко поки що не зробила свого вибору між провідними кандидатами у президенти, що саме й є її вибором власної передвиборної стратегії.

Влада це цінує Скандал у високородній опозиційній родині: «Ні, ви лише погляньте на нашого активіста та головного борця з «антинародним режимом!»

Опозиція й реформа

Дозвіл Конституційного Суду обирати президента в парламенті та попереднє схвалення проекту Медведчука-Симоненка остаточно підтвердили: проект «Політреформа» націлений не стільки на спочатку заявлену мету — формування уряду парламентом і делегування йому частини повноважень президента, скільки на ліквідацію можливості зміни влади шляхом, передбаченим чинним Основним Законом. Позаяк головною тезою спільного витвору голови АП та лідера КПУ є саме зміна формату президентських виборів — з усенародних на вибори парламентом. Тобто політреформа — не щось інше, як багатоходовий мирний механізм «викрадення перемоги» у фаворита майбутніх виборів.

Сьогодні шанси реформи на отримання 300 голосів упродовж наступної сесії ВР чималі. Цьому сприяє, з одного боку, нібито неможливий ще півроку тому союз «донецьких» з СДПУ(О), а з іншого — позиція лівих, навіть без спеціальних бонусів зацікавлених у розширенні можливостей партій і повноважень парламенту. При цьому саме політреформа стала чинником, що замінив схему «опозиція проти влади» на схему «всі проти Ющенка». У цій ситуації навіть союз із БЮТ і СПУ мало чим може допомогти лідерові НУ, принаймні в стінах парламенту.

Джерела «Контрактів» в оточенні Ющенка підтверджують, що скасування фінального форуму «Нашої України» у Києві в грудні минулого року безпосередньо пов’язане з цими проблемами. І не виключено, що наприкінці січня, коли київський форум обіцяють усе-таки провести, на ньому буде оголошено ім’я кандидата у президенти від «широкої коаліції громадських і політичних сил», у лавах якої не буде не тільки КПУ, а й СПУ і навіть БЮТ. Останні в такому разі, очевидно, виступатимуть поодинці. Альянс БЮТ і СПУ, незалежно від того, хто від «двійки» стане єдиним кандидатом, практично не має шансів навіть на вихід у другий тур, зате остаточно поховає амбіції того, кому доведеться поступитися. А отже, не поступиться ніхто.

Оптимальна з можливих схем — координований виступ Симоненка, з одного боку, і підтримуваного БЮТ і СПУ Ющенка, з другого, — сьогодні видається надто малоймовірною саме через відсутність цієї координації.

Обговорити на форумi

На початок

Версія для друку		Відправити поштою
Оцiнити статтю		Ваш коментар