Довга дорога до нафти

Наталя ДЕНДЕРІНА

Власники і топ-менеджери компанії Royal Dutch/Shell (№ 2 на світовому ринку нафти) ніколи не шукали коротких шляхів до комерційного успіху. Свою вигоду вони звикли знаходити у «важкопрохідних» і з географічного, і з політичного погляду місцях. Останній приклад — отриманий цього року підряд на участь у нафтогазових розробках у Саудівській Аравії на суму $15 млрд.

Маркус Самюель

Збожеволіти в пошуках нафти

Історія Shell розпочалася понад півтора сторіччя тому, коли англійський комерсант, нащадок купців-євреїв, що переїхали з Голландії, Маркус Самюель-старший відкрив 1833 року невелику крамницю в Лондоні. Про нафту тоді й мови не було. Маркус Самюель торгував екзотичними дрібничками, які скуповував у моряків, що побували в далеких колоніях імперії. Підприємство виявилося прибутковим, і коли 1869 року син підприємця Маркус Самюель-молодший став клерком у сімейній фірмі, він уже міг пишатися масштабами бізнесу: сім’я налагодила досить жваву торгівлю «колоніальним крамом»: було підписано контракти з провідними торговими домами Східної Азії. Проте молодого комерсанта тягнуло у великий бізнес, хотілося стати справжньою «акулою капіталізму».

І став. На початку 90-х років Ротшильди і Нобелі шукали талановитого менеджера, який допоміг би їм у конкурентній боротьбі з Рокфеллером — власником потужної і мобільної нафтової компанії Standard Oil. Серед лондонської ділової еліти Маркус Самюель-молодший мав добру репутацію, і мільйонери звернулися з пропозицією до нього. План Самюеля був геніально простий: демпінг, вихід на ринки, вже підкорені Standard Oil, а також повна конфіденційність заходу. Від замовників вимагалося одне: пролобіювати прохід танкерів з каспійською нафтою через Суецький канал. Ротшильди пролобіювали, і Самюель дотримав свого слова. Вже 1892-го йому вдалося побудувати танкер під назвою «Мюрекс». У перший рейс «Мюрекс» вийшов з вантажем 4 тис. тонн російського гасу за маршрутом Батумі—Сінгапур—Бангкок. Standard Oil почала втрачати монополію на багатьох ринках.

Проте роль управлінця навіть у престижній компанії Ротшильдів не відповідала амбіціям Маркуса Самюеля. Він мріяв про власний нафтовидобуток. За словами його біографа, «він ледь не збожеволів у пошуках нафти». Нарешті, 1895-го Самюель зміг придбати права на концесію в районі Кутей на сході острова Борнео, і в квітні 1898 року забив перший нафтовий фонтан. Однак хімічні характеристики сирої нафти, яку добували на Борнео, були такі, що з неї було неможливо отримати достатню кількість гасу. Зате її можна було використати в неочищеному вигляді як паливо.

1897 року Самюель зробив важливий крок у справі організаційного оформлення свого бізнесу. Це був оборонний хід. Щоб домогтися лояльності різних торгових домів, що складали Синдикат нафтосховищ у Східній Азії, він зробив їх усіх акціонерами нової компанії, яка включала всі його нафтовидобувні підприємства й танкерний флот, а також нафтосховища, що належали різним торговим домам. Нова компанія дістала назву Shell Transport and Trading Company Limited і спеціалізувалася на торгівлі нафтою та гасом. Саме так морська мушля (shell) з дитячих спогадів стала згодом символом компанії.

Рішучий бій Рокфеллерові

Друга частина назви — Royal Dutch — з’явилася набагато пізніше. Спочатку голландська нафтова компанія Royal Dutch Petroleum Company існувала окремо і вела розробку багатого родовища на острові Суматра. 1900 року тимчасовим керівником було призначено енергійну людину на ім’я Генрі Детеринг.

Коли він починав кар’єру в Royal Dutch, то вважав необхідним об’єднати нові нафтові компанії, вбачаючи в цьому єдиний спосіб захистити Royal Dutch від «кита нафтової промисловості», що належав Рокфеллерові, — Standard Oil.

1901 року Shell і Royal Dutch разом контролювали більш як половину експорту нафти із Східної Азії та Росії. «Руйнівна конкуренція» цих двох компаній і стала тим вихідним пунктом, з якого Детеринг розпочав надзвичайно важливі переговори про об’єднання зі своїм головним суперником Маркусом Самюелем. Становище ще більш ускладнилося, коли в середині жовтня 1901 року Маркус Самюель поїхав до Нью-Йорка на зустріч з представниками Рокфеллера з метою домовитися про союз із Standard Oil. Попри тривалі переговори, сторони не дійшли консенсусу.

Детеринг, побоюючись, що Standard Oil виправить свою помилку, поспішив укласти угоду з Shell. І недарма. За два дні до Різдва 1901 року Standard Oil усе-таки офіційно назвала свою ціну придбання Shell. І вона величезною на той час — $40 млн (близько $500 млн у перерахунку на сьогоднішні гроші). Перед Маркусом Самюелем постало одне з найболючіших рішень у житті: прийняти фантастично велику суму, придбати немислиме багатство і стати однією з найважливіших осіб у структурі управління імперії Standard Oil або спробувати щастя з Детерингом і Royal Dutch. Standard Oil могла бути дуже щедрою в сенсі грошей, але наполягала на цілковитому контролі. Таким чином, контроль мав перейти від британської компанії до американської, а на це, попри величину запропонованої суми, Самюель піти не міг. І він прийняв пропозицію Детеринга. Союз було скріплено 1907 року, і з нього виникла група Royal Dutch/Shell. У новій компанії з двома штаб-квартирами — в Лондоні й Гаазі — 60% акцій належали Royal Dutch, 40% — Shell (це співвідношення зберігається досі).

Під керівництвом Детеринга компанія динамічно розвивалася, поступово розширюючи географію свого бізнесу. 1906 року було придбано права на розробку родовищ у Румунії, 1910-го — в Росії, 1913-го — в Єгипті й Венесуелі. Незабаром після об’єднання Детеринг спробував домовитись із Standard Oil про розподіл «сфер впливу», але натомість почув пропозицію продати Royal Dutch/Shell за $100 млн. Детеринг відмовився, і компанія Рокфеллера відповіла на це хвилею зниження цін, розпочавши новий етап нафтових воєн. Крім цього, вона також утворила голландську дочірню компанію, щоб отримати нафтову концесію на півдні Суматри. У Детеринга більше не було вибору — залишалося перейти в контрнаступ, а це означало лише одне: «В Америку!» Якби Royal Dutch/Shell не виявляла активності в Америці, то вона стала б вразливою перед зниженням цін, яке проводила Standard Oil, адже «американський гігант» мав можливість збувати в Європі надлишки бензину і гасу за зниженими цінами, зберігаючи водночас в Америці вищий рівень цін, а отже, і прибутку.

Таке становище забезпечило Standard Oil стійкість, бо вона могла використати свій американський прибуток для покриття втрат від ринкових воєн у Європі та Азії. Детеринг, розуміючи це, почав 1913 року безпосередній видобуток нафти в Каліфорнії. Другим напрямом експансії Royal Dutch/Shell були центральні райони континенту. Детеринг відрядив до Сполучених Штатів спеціального агента, щоб той швидко все організував. Облаштувавшись у Талсі, він придбав кілька невеликих компаній і включив їх у нову компанію Roksana Petroleum. Тепер Детеринг досяг більшої мети — закріпився на рідній землі Standard Oil.

З морського дна до нафтового Олімпу

База, створена Самюелем і Детерингом, дала непогані результати. Перша половина ХХ сторіччя — період стрімкого зростання компанії, що переривається двома світовими війнами. 1929 рік — перший досвід диверсифікації: Royal Dutch/Shell робить перші кроки в новому для себе секторі — нафтохімії. Вже на кінець 30-х років, видобуваючи близько 600 тис. барелей сирої нафти за день, Royal Dutch/Shell контролює 10% світового видобутку. У 50-ті роки на частку Royal Dutch/Shell припадала вже 1/7 світового виробництва нафтопродуктів, випуск яких постійно зростав. Для транспортування нафти були потрібні потужніші й місткіші танкери (до 200 тис. тонн), незабаром саме вони стали основною одиницею флоту компанії.

Наприкінці 50-х Royal Dutch/Shell зробила чи не головне своє відкриття, розвідавши в Гронінгені (Голландія) одне з найбагатших родовищ природного газу, що за 20 років забезпечувало половину споживання «блакитного палива» в Західній Європі. Крім газу в Північному морі було розвідано гігантське родовище нафти Брент — цей проект вважається одним з найскладніших технологічно і найдорожчих фінансово в історії людства. Пізніше розвідка і розробка родовищ у Північному морі стали найбільшою галуззю діяльності Royal Dutch/Shell.

На кінець 70-х Royal Dutch/Shell переробляла на своїх заводах близько 3 млн барелей сирої нафти. У наступне десятиріччя компанія вступила з новою стратегією, що передбачала диверсифікацію бізнесу. У сфері уваги Royal Dutch/Shell — вугільна промисловість, металургія і нафтохімія. У ці роки концерн зробив кілька істотних відкриттів — друге за величиною в Європі газове родовище «Троль» у Північному морі, а також «Булвінкл» і «Аугер» у Мексиканській затоці. 1989-го добовий видобуток нафти з платформи «Булвінкл» досяг 8 тис. барелей. А через 10 років загальний видобуток нафти компанії становив 2,3 млн барелей за добу (113 млн тонн за рік).

З 90-х років Royal Dutch/Shell присутня на нафтогазовому ринку Росії. Вона — активний учасник проекту «Сахалін-2», у який разом з іншими західними компаніями інвестує $10 млрд. Цього року вона першою із західних компаній (після націоналізації галузі саудівською владою 1975 року) отримала дозвіл на розробку родовищ Саудівської Аравії. Вартість проекту — $15 млрд.

До 2001 року Royal Dutch/Shell була найбільшою нафтовою компанією світу, але після злиття двох американських гігантів — Exxon і Mobil — зійшла на другий рядок світового рейтингу.

---

Royal Dutch/Shell сьогодні

Royal Dutch/Shell — англо-голландський концерн з видобутку нафти і газу, виробництва та переробки нафтопродуктів (бензину, гасу, дизельного палива, мазуту, мастильних матеріалів, твердих вуглеводнів, бітумів тощо).

Сьогодні 140 000 осіб, що розмовляють 51 мовою, працюють на 2000 компаній, що входять до групи Royal Dutch/Shell у 135 країнах. Здійснюють розвідку і видобуток нафти та природного газу, займаються продажем нафтопродуктів і хімічним виробництвом.

На частку компанії припадає близько 7% світового видобутку вуглеводнів (до кінця XX сторіччя обсяги видобутку компанії перевищили 100 млн тонн нафти за рік).

Найбільші нафтові родовища компанії — в США, Нігерії, Великої Британії, Омані та Малайзії.

Royal Dutch/Shell володіє 56 НПЗ і хімічними заводами в 33 країнах. Щодоби концерн переробляє понад 500 тис. тонн нафти.

Флот компанії є найбільшим у світі й налічує близько 80 танкерів загальною вантажопідйомністю 10 млн тонн.

45 000 АЗС і станцій обслуговування Shell у 90 країнах щодня надають послуги 20 мільйонам клієнтів.

---

Довідка

Маркус Самюель народився 1853 року. Ділову кар’єру розпочав у магазинах батька з торгівлі колоніальними товарами. Серед лондонських купців уславився як спритний бізнесмен. 1891 року за завданням Ротшильдів вирушив до Батумі для вивчення нових можливостей транспортування каспійської нафти. 1892 року відправив перший танкер маршрутом Батумі—Сінгапур—Бангкок. З 1895 року розпочав самостійну розробку нафтоносних родовищ у районі острова Борнео. 1897 року реєструє компанію Shell, яка 1907 року об’єднається з голландською Royal Dutch. Під його керівництвом компанія контролювала 10% світового нафтовидобутку. Помер 1927 року.

Обговорити на форумi

На початок

Версія для друку		Відправити поштою
Оцiнити статтю		Ваш коментар