Дипломований мовознавець чи практик-«самоук»?

Андрій КАШПУР

Економічне зростання в Україні дедалі частіше призводить до браку фахівців різних профілів. Особливо це стосується «молодих» спеціальностей: економіка, маркетинг тощо. При цьому в більшості компаній вимагають від потенційного працівника наявності профільного диплома й вільного володіння іноземною мовою. «Контракти» на прикладі «модної» PR-професії вивчили, як до цієї ситуації ставляться компанії, рекрутингові агенції й самі потенційні працівники.

Мова + диплом = 5000 грн на місяць

У галузі зв’язків з громадськістю (PR), що швидко розвивається, де попит на фахівців зумовлений і певною модою, і реальними потребами зростаючого ринку, «мовне» й «дипломне» питання стоять доволі гостро. Ці чинники, комплексно чи окремо, сприяють уведенню в штат навіть порівняно невеликих компаній працівників, які безпосередньо займаються комунікаціями, їхньою побудовою й аналізом. Однак виявилося, що ринок праці не зовсім готовий до підвищеного попиту на піарників: вищі навчальні заклади, звичайно, готують доволі багато дипломованих професіоналів, але рівень їхньої підготовки не відповідає вимогам ринку, а практикуючі фахівці не завжди відповідають мовним і дипломним запитам працедавців.

Тому іноді виникає парадоксальна ситуація: роботу отримує фахівець, який добре володіє англійською і російською мовами, але при цьому навіть не говорить українською. «Штатний піарник», який воліє залишитися неназваним, розповідає, що отримав роботу в українській компанії із західними інвестиціями практично не володіючи українською мовою. Ба більше, це питання навіть не виникало під час співбесіди, що велася, звісно, англійською.

Інший фахівець (який так само побажав залишитися неназваним) розповів історію, що йому подзвонили з рекрутингової агенції і запропонували роботу за спеціальністю «від 1000», але з неодмінною умовою володіння англійською «на бізнес-рівні». Під час бесіди з’ясувалося, що компанія-працедавець хоча й велика, але орієнтована на локально-українські операції за мінімуму контактів із зарубіжними партнерами. На цілком логічну пропозицію піарника, що він готовий сам оплачувати особистого асистента-перекладача, рекрутингова компанія відповіла, «що на такій посаді треба обходитися без асистента і доведеться вчити англійську». Домовленості між фахівцем і посередником не було досягнуто...

Звісно, не всі компанії дотримуються такої стратегії. Наприклад, директор з персоналу компанії Nemiroff Людмила Ващенко вважає, що PR-менеджеру англійська чи інша іноземна мова може бути необхідна лише для розширення особистого й професійного світогляду чи в разі активної роботи компанії на інших ринках. Фахівець, який працює на українському ринку, має володіти українською й російською мовами. І найважливіше: якщо фахівець прагне «коштувати» дорожче, то він повинен мати ті особисті якості, які допоможуть йому професіонально розвиватися, а також, звичайно ж, велике бажання до подальшого саморозвитку, вже маючи знання й навички у професійній області.

Узагалі, на думку кадрових агенцій, у багатьох вітчизняних компаніях досі існує думка, що знання англійської мови є показником високого професіоналізму. Окрім «мови» працедавець чекає від претендента наявності профільної освіти і чималої практики. Щоправда, останнім часом працедавці вирішили піти на компроміс і як можливу заміну «PR-освіти» називають: журналістську, філологічну, економічну (маркетинг) освіту. Завдяки такій кадровій політиці дуже часто «відсіваються» стратеги-практики на користь лінгвістів і теоретиків. На думку консультанта з розвитку бізнесу компанії «TMP/ Hudson e-Resourcing, Ukraine» Олександра Нечипорка, сьогодні ринок праці може запропонувати піарників трьох категорій. Перша — найчисленніша — це фахівці, які практикують доволі давно і які починали як політичні консультанти-технологи на виборах різних рівнів, до того ж мають непоганий портфель бізнес-проектів.

Друга категорія — це колишні рекламісти чи журналісти, які з якихось причин перекваліфікувалися на піарників. І третя, найменша, частина — «випадкові піарники». Так склалася їхня доля, що вони почали займатися комунікаціями і завдяки інтуїції та вдалому збігу обставин змогли «зробити собі ім’я». Що ж до вітчизняних підприємств і компаній, які працюють лише на внутрішньому ринку щонайбільше з перспективою виходу на російський і які не мають серед керівництва чи засновників іноземців, вимога від кандидата «вільної англійської» є дещо абсурдною.

Розв’язання проблеми

Для працедавця існує два шляхи вирішення цієї ситуації: виховувати самим чи йти на компроміс. Обидва шляхи передбачають передусім наявність в української компанії чіткого розуміння функцій і завдань фахівця. І як результат — готовність або вкладати гроші у планове й грамотне навчання «власного» працівника, або вести пошук і відбір фахівців не за дипломами, а за реальними досягненнями та досвідом. А західна компанія в цій ситуації має розуміти специфіку ринку й те, що робота піарника передбачає знання менталітету країни. Результатом цього є готовність працедавця йти на компроміс: брати на роботу «місцевого» з посередньою «англійською», але з досвідом роботи та «робочою» українською.

Природно, в обох випадках компанія не зможе обійтися без навчання фахівця. І тут виникає інша проблема: де та як PR-фахівець може підвищити свій професійний рівень «без відриву від виробництва». Донедавна вибір був невеликий: або семінари заїжджих гастролерів, книги плюс інтернет, або стажування й семінари за кордоном (бажано в Росії як країні, яка є найближчою до нас за комунікаційними технологіями, але випереджає за своїм розвитком).

Сьогодні навчання «піару» стало цікавим для багатьох консалтингових і тренінгових компаній. Тож на ринку з’явились і окремі семінари, і навчальні програми. Алла Задніпровська, Nordic Training International, вважає, що за всього нинішнього розмаїття освітніх послуг дипломи бувають різні. І не всі вузи, які готують піарників, забезпечують такий зміст навчання, який робить випускника справді цінним фахівцем. Кваліфікацію піарника підтверджує не лише слово «національний» у назві вузу чи словосполучення «паблік рілейшнз» у графі диплома «спеціальність».

Працедавцям важливо звертати увагу на наявність у вузівському дипломі прикладних курсів з ораторського мистецтва, особистої презентації, управління конфліктами, роботи із запереченнями, з «важкими клієнтами», із взаємозв’язку зовнішньої та внутрішньої комунікації, зі створення довірчих відносин. Практичні аспекти роботи з інформацією, самоменеджмент, управління часом, побудова іміджу й ефективних комунікативних стратегій успішно вивчаються також шляхом «швидкого навчання» — на семінарах, тренінгах, інтенсивних курсах й інших нових формах отримання знань і формування навичок. Конкурентоспроможний піарник — людина, яка постійно тримає руку на пульсі нових технологій у своїй галузі. Підтвердженням цієї якості можуть бути й вузівські дипломи, й сертифікати навчальних програм інших форматів.

На думку і самих піарників, і рекрутингових компаній, ситуація з «бездипломниками» триватиме ще щонайменше три-чотири роки, тобто стільки необхідно для формування самого ринку PR-послуг і появи покоління, яке навчає, — фахівців, здатних здійснювати навчання не на основі теорії з інших країн, а практичного досвіду, накопиченого в Україні. Безумовно, свою роль у формуванні ринку фахівців відіграють і чергові вибори, що зумовлять сплеск технологій і кількості фахівців, які пройшли «практичну обробку». Тому рекрутингові компанії розійшлись у поглядах: одні радять своїм клієнтам зачекати рік до кінця виборів, і тоді взяти «демобілізованого» піарника, інші радять — навпаки, брати сьогодні, незважаючи на мову й дипломи, поки ще не всіх закликали під знамена виборів. Проте в обох випадках більшість рекрутингових компаній розуміє і намагається пояснити клієнтові, що практичний досвід майбутнього фахівця набагато важливіший, ніж «диплом+мова».

---

Поради працедавцеві

Передусім необхідно чітко сформулювати перелік функцій, які має виконувати майбутній працівник. PR має багато напрямів і спеціалізацій (від прес-аташе до менеджменту подій). «Універсальних» фахівців небагато, і коштують вони доволі дорого, тому може виявитися, що простіше (дешевше) найняти двох-трьох вузькопрофільних фахівців.

Оцінюючи стаж роботи претендента, важливо враховувати, де саме цей стаж було напрацьовано: в агенції чи у штаті компанії (в агенції фахівець працює над різними завданнями й проектами, тому й досвіду набуває швидше).

Бажано, щоб претендент на посаду PR-фахівця у бізнес-структурі з «колишніх» політпіарників мав «свіжий» досвід роботи у бізнес-проектах, оскільки за всієї схожості технологій у бізнес- і політ-PR є значні відмінності й у менеджменті, й у плануванні бюджетів, і в управлінні комунікаціями зі ЗМІ.

Під час розгляду резюме потрібно звернути увагу не лише на факти, а й на сам стиль подачі інформації. Професіоналізм фахівця з комунікацій має виявлятися передусім у власному просуванні й поданні інформації про себе.

Реальний і ефективний спосіб визначити рівень компетентності фахівця або здійснити вибір серед кількох претендентів — це перевірити їх на практиці, тобто провести міні-тендер: поставити перед претендентами якесь завдання (реальне чи змодельоване) з вимогою обрати оптимальне рішення.

Обговорити на форумi

На початок

Версія для друку		Відправити поштою
Оцiнити статтю		Ваш коментар