«В основі політичної реформи — боротьба за землю»

Роман КУЛЬЧИНСЬКИЙ

В Україні розпочався новий, третій етап накопичення капіталу, коли відбуватиметься боротьба за легалізацію власності на землю і за придбання нових латифундій.

Андрій Єрмолаєв

Під гуркіт війн навколо транспортно-енергетичних проектів і розподілу ресурсів сировини вже зараз готується переливання колосальних коштів у набагато перспективніший сектор економіки — ринок землі. Водночас потужні політико-економічні угруповання встановлюють політичний патронат над органами місцевої влади. «Війна за землю повністю змінить структуру української економіки і найближчими роками стане головним чинником політичного життя країни», — прогнозує директор Центру соціальних досліджень «Софія» Андрій Єрмолаєв.

— Нещодавно ви говорили, що на наступних виборах темою № 1 буде питання приватизації землі. Чому ви так вважаєте?

— У наступному виборчому циклі, тобто на виборах 2006 року, політична архітектура зміниться. Війна вестиметься не стільки за крісла і політичний захист, який надає депутатський значок, скільки за землю. Це пов’язано з тим, що Україна починає виходити на іншу модель економічного розвитку, створення нових засобів формування приватного капіталу. Попередні два етапи накопичення національного капіталу вичерпали себе.

— Які це етапи?

— Перший — 1991—1997 роки — часи розквіту бізнесу, який заробляв на цінових диспропорціях в Україні та Європі. Він дав змогу відновити роботу сировинної галузі, тобто металургії. Другий етап — з 1998 року. До сьогодні ми живемо саме за рахунок сировинної моделі. Така модель, стабілізувала бюджет, з’явився мінімальний розвиток внутрішнього ринку, «сировинні» прибутки спрямовувалися на відновлення споживацьких галузей. Проте тривалого розвитку вона забезпечити не може.

— Це проблеми суто економічні. Яким чином усе це стосується реальної політики?

— Всі ці виключно економічні проблеми цікаві всім тим, хто став власником «заводів і пароплавів». Вони постали перед проблемою перспективи не лише як бізнесмени, а і як соціальна група, яка отримала можливість керувати державою. Саме боротьба за землю лежить в основі політичної реформи. Зовнішній бік політичного протистояння, тобто боротьба націонал-демократів проти олігархічного режиму, є відображенням прихованої боротьби за новий інвестиційний ресурс, яким є земля.

— Чому саме земля є «каменем спотикання»? Усі публічні конфлікти ведуться навколо транспортування енергоносіїв з Росії в Європу і навколо потужних металургійних комбінатів.

— Після численних скандалів навколо українського бізнесу та корупційних справ українська еліта замислюється над тим, як стати «своєю» серед західного істеблішменту. Представники провідних політико-економічних груп розробляють сценарії того, як себе презентувати на рівні давоських зустрічей. Перед нашою елітою постає питання геоекономічного статусу, тобто виникає ситуація, коли навколо цікавляться, який ресурс, яку перспективу вона презентує. Поява елітного аграрного прошарку стане дуже цікавим феноменом, який формуватиметься надзвичайно динамічно і вплив якого буде набагато потужнішим, ніж вплив «бізнесових метеликів» останнього десятиріччя. Людей, які володітимуть великими земельними латифундіями і які включені в транснаціональні проекти, сприйматимуть у Європі і світі зовсім інакше, ніж торгівців газом чи власників металургійних комбінатів, проти яких постійно порушуються антидемпінгові розслідування.

— Проте чим поганий з погляду членів давоського клубу прозорий і чесний металургійний чи газотранспортний бізнес?

— Щоб бути прийнятими у світову еліту, наші підприємці мають говорити мовою довгострокової перспективи. Ні метал, ні газова труба такої перспективи не дають. Не секрет, що українська металургія вичерпає себе упродовж одного десятиріччя. Будувати національну промислову стратегію, стратегію ресурсів, стратегію внутрішньої міграції на галузях, які рано чи пізно занепадуть, і водночас намагатися стати рівноправними партнерами серйозних людей — смішно. У транспортних проектах Україна може бути лише співучасником чужих стратегій. «Труба» сама по собі не є і не може бути самодостатнім геополітичним ресурсом, й ілюзії з цього приводу вже майже розвіялися. Зверніть увагу: потужні політико-економічні угруповання, які презентують Схід і Центр України, останні два роки дуже активно себе поводять в аграрних регіонах. Там не лише з’являються інвестиції, а й встановлюється політичний патронат над місцевою владою. Ведеться робота з організації дослідження стану землі. Не секрет, що реальний стан земельних ресурсів ніхто не знає. Тобто йде пошук шляхів переливання коштів із сировинних галузей в перспективніший сектор економіки.

На ринку землі буде задіяно близько 30 млн гектарів, це — єдиний реальний геоекономічний ресурс, який у разі включення у світовий обіг стратегічних ресурсів здатен залучити міліарди доларів.

— Реально сільськогосподарські землі в Україні коштують копійки порівняно навіть зі східноєвропейськими цінами.

— У нас реальний земельний ринок ще не сформований, він почне активно формуватися 2005 року, з початком купівлі-продажу землі. Земля, на відміну від швидко старіючих промислових фондів, може бути гарантом для залучення величезних інвестицій. Також варто враховувати прогнози щодо глобальних змін у міжнародній фінансовій системі. Експерти стверджують, що в разі зміцнення регіональних валют, зокрема євро і валют азійсько-тихоокеанського регіону, долар може втратити свої позиції. Це може статися в найближчу п’ятирічку. За умови цих змін вірогідна поява «гарячих грошей», які їх власники намагатимуться вкласти у «вічні цінності». У таких умовах інтерес до нашої землі значно зросте. Потрібно розробити відповідну стратегію, що дасть змогу використати ці ресурси з максимальною віддачею.

— Чи можуть результати президентських виборів змінити шлях розвитку України?

— Принципово — ні. Оскільки ліві не мають шансів на перемогу, а влада і права опозиція презентують ринкове середовище, і вони наближені один до одного за умовними програмами дій. За умови перемоги представника олігархічних кіл, що підтримуються владою, чекати цивілізованого і спокійного розвитку земельної реформи не доводиться. За умови перемоги кандидата, що спирається на демократичні сили, реформа відбуватиметься повільніше, поступовіше і організованіше, одним словом, більше шансів на те, що буде створено нормальне ринкове середовище.

Обговорити на форумi

На початок

Версія для друку		Відправити поштою
Оцiнити статтю		Ваш коментар