Скарби підземелля можна здобути, якщо затягнути туди туристів

Ольга ШВАГУЛЯК-ШОСТАК osso@mail.lviv.ua

Cередньовічні підземелля Львова, в яких ще донедавна господарювали лише щури й привиди, можуть стати одними з найпривабливіших туристичних маршрутів. Про один із способів розвідування їхніх скарбів розповідає директор фірми «Равлик» Юрій Гайда.

— Ви, перепрошую, мов підприємливий Буратіно, здогадалися відкрити непримітні ковані двері в підземелля середньовічного костелу єзуїтів, повз які десятиріччями байдуже проходили інші. Як це сталося?

— Цілком випадково. Мій художній салон «Равлик», розташований у фойє Музею етнографії та художніх промислів, украй вимагав розширення експозиційних площ. І коли я почав підшуковувати відповідне приміщення, знайомі архітектори запропонували неподалік — через дорогу — підвальне приміщення костелу єзуїтів. Воно було таке захаращене, що на його відновлення та впорядкування пішло шість років мого життя. З підвалів вручну винесли 15 самоскидів землі. Відкопували ми похований під кількаметровим культурним шаром об’єкт разом із групою архітекторів — аби відновити його, зберігши все, що там віднайшли. Тож я радий, що можу вважати себе співавтором проекту відродження цього підземелля і доведення його до майже первісного вигляду. Вдалося навіть розчистити арки його нижнього ярусу, який тепер екскурсанти споглядають через скляну мостину. По цьому склу можна сміливо ходити...

За переказами, саме через ці підземні ходи монахи непомітно покидали в разі необхідності комплекс і доходили лабіринтами до річки Полтви, яка сьогодні захована в колекторі під центральною автомагістраллю Львова.

— А легендарних скарбів монахів-єзуїтів, про які інколи згадують історики-романтики, ви тут часом не відкопали? За них вдалося би проводити відновлювально-реставраційні роботи справді по-королівськи.

— Ще ні. Приходив якось сюди один старий поляк і казав, що й перед Першою світовою війною тут також хтось щось заховав. Проте мені всі ці легенди більше нагадують старий анекдот про те, як син, який сидів у в’язниці, допоміг старенькій матусі задарма город зорати: сказав тюремним наглядачам, що там гроші закопано. А насправді найбільшим скарбом цього підземелля є поки що моя інвестиція — 50-60 тисяч грн. Коли я взяв банківську позику під цей історичний підкоп, то найбільше побоювався потрапити під трамвай, щоб не залишити такий борг у спадок сім’ї.

— Але ж як математик за фахом ви мали б спершу добре обрахувати майбутню рентабельність цього об’єкта. Яка вона, якщо не секрет?

— Не слід плутати математика з бухгалтером. Математика — це насамперед наука про красу. А підземелля — це, напевно, об’єкт далекосяжної інтуїції, а не сьогоденних бухгалтерських підрахунків. Кожна людина в різний спосіб хоче залишити по собі слід: спалити бібліотеку чи зруйнувати Рим, наприклад. Я ж тішуся тим, що мені вдасться залишити Львову, в якому народився, виріс, помру та який дуже люблю, щось на згадку про себе.

— Якою є динаміка відвідувань вашої галереї у підземеллі та як ви працюєте над її «розкруткою»?

— Починали ми зі сповіщення — «директ-мейлу» в різних формах для шкіл, вузів, технікумів і туристичних фірм про зовсім новий екскурсійний об’єкт, який почав працювати влітку цього року. У середньому нині сюди приходить тисяча осіб щомісяця. Є два піки сезонності: влітку — під час великого екскурсійного буму та восени — на початку навчального року. Кількість відвідувачів зростає за рахунок збільшення масштабів експозиції та поширення інформації про неї. Дуже сподіваємося на туристів з країн Східної Європи — Угорщини, Польщі, Словаччини, Чехії, де поціновують старовину.

Найкраща реклама для нас та, яку поширюють задоволені клієнти. Загалом я прихильник тієї філософії, що бізнес — це творення добра людям і воно оплачується.

— Як саме? Мене, наприклад, «приємно» здивувала вартість квитка до палацу графа Потоцького у польському Ланцуті за якихось півтори сотні кілометрів від Львова — 20 злотих (28 грн).

— Основні кошти підземна галерея заробляє на екскурсійному обслуговуванні та продажу творів сучасного мистецтва іменитих майстрів. Квиток для дорослих коштує 2 грн 50 коп., а для дітей — 1 грн 25 коп. Послуги екскурсовода — 12 грн для групи з 17 осіб. Дехто дивується: чому 17, а не 20 або 25? Це результат точного математичного обрахунку підземельного життєвого простору з метою безпеки людей та експонатів. Якщо ж екскурсія сподобалася, то при виході можна пожертвувати в спеціальну скриньку додаткові гроші на потреби галереї.

Ще одним «підземним» джерелом поповнення бюджету може стати продаж у сувенірному розфасуванні землі княжих часів, від якої ми звільняємо мури. У Колізеї щодня для туристів завозять по кілька вантажівок «старожитностей», а наша земля — воістину прадавня. Під час реставраційних робіт і розкопок визбируємо тут найменші черепки.

— Скільки коштів потрібно на підтримання підземелля, зокрема, на консервацію всіляких археологічних знахідок?

— Третина всіх надходжень іде на подальші ремонтно-реставраційні та відновлювальні роботи цієї частини сакральної будови, що є пам’яткою архітектури державного значення. Ми продовжимо реставраційні роботи не лише вглиб підземелля, а й вгору — до дзвіниці. Галерея підніматиметься сходами аж до оглядового майданчика. Уже є бажаючі знімати тут відеокліпи з містичним середньовічним антуражем. Це може стати додатковим заробітком для «Равлика».

— Якою є процедура отримання дозволів на загосподарювання таких об’єктів?

— Садистське запитання... Процедура отримання дозволів дуже, перепрошую, мерзенна. І чимраз важча. Занадто багато штучно створених інстанцій, в яких слід отримати дозвіл спочатку на початок робіт, а потім — на використання. Все це в кінцевому підсумку є суттєвим збільшенням кількості непрямих податків.

У цивілізованому світі мені продали б таке підземелля за $1, окреслили права та обов’язки, а відтак лишень контролювали б, як фірма дотримується домовленостей. А насправді я всі шість «ремонтних» років платив по 312 грн щомісячної оренди, як, у тім, і сьогодні.

— Скільки осіб обслуговує підземну галерею?

— На роботу виходять троє звичайних людей і один «привид». Це така родзинка екскурсії: коли я розповідаю про привид монаха цього костелу, який, буцімто, продав душу дияволу, в одній з глибоких ніш, повз яку йдуть відвідувачі, раптом з’являється з ліхтарем саме цей привид. Додає живих вражень та адреналіну.

— Крім привиду чорного монаха хтось ще охороняє це підземелля?

— Навіщо? Який, як у Галичині кажуть, варьят полізе вибивати двері заради картини. Низька ліквідність товару. Це ж не цигарки чи горілка.

— Який експонат підземельної галереї найекзотичніший?

— Саркофаг з суцільного каменю для поховання єпископа Вижецького, в якому його тіло, здається, ніколи не лежало. Ймовірно, монахи боялися, що хто-небудь пограбує покійника. Хоча віко саркофага важить понад 600 кілограмів. Таких різьблених кам’яних поховалень з алебастру у Львові є лише два: в пивницях діючої латинської катедри й тут.

Цікавою є також інша знахідка — китайська поховальна урна. Можливо, хтось з єзуїтів був з місією в Китаї і привіз її звідти, або ж самі китайці це зробили, примандрувавши до Львова. Бо, згідно з буддистськими віруваннями, якщо китайці помирають за межами батьківщини, то їхній прах треба відвезти додому в поховальній урні. Інакше душа не знайде спокою.

— Ексклюзивна галерея з чотириметровими середньовічними мурами, вочевидь, потребує й ексклюзивних робіт?

— Стародавнє приміщення створює чудове тло для продажу сучасних мистецьких робіт. Вистояні в часі підземелля додають картинам, керамічним творам, скульптурі художньої ваги. Крім того, вартість творів підсилюється критеріями їхнього відбору — правом «першої ночі». Ми приймаємо тільки ті роботи, які ще ніде не експонувалися. Потенційний покупець хоче бути впевнений — твір ексклюзивний і його не возили десятки літ з виставки на виставку, тримаючи в міжбієнальний сезон на горищі. Третина «наших» робіт придбана переважно іноземцями й поїхала зі Львова до Франції, США, Канади, Німеччини та Австралії, а також на схід України.

У грудні планую організувати в підземній галереї велику виставку чорної кераміки, яку свого часу відродив саме Львів. По суті — використаю природний бренд, який майже не потребує популяризації. Керамічну тематику хочу продовжити у відкритті цеху під Львовом, для якого вже завіз обладнання. Наступного року виповнюється 10 років «Равлику» і 50 — мені. Треба відзначити ювілеї чимось особливо пам’ятним. Бачите, на цій старовинній цеглі видно рівчачки від пальців майстра, який її виготовляв. Для ліпшого зчеплення. Або для довшої пам’яті. Кожен як може залишає слід по собі.

— Ваші гончарі також так робитимуть?

— Залишатимемо на кераміці відбитки рук хіба що для увічнення знаменитостей або просто бажаючих. Якщо, звісно, будуть спеціальні замовлення.

---

Думка фахівця

Івніка ЛІНЬОВА, заступник голови Державної служби охорони культурної спадщини України:

— У ст. 17 Закону «Про охорону культурної спадщини» зазначено: об’єкти культурної спадщини можуть перебувати в державній, комунальній або приватній власності, крім пам’яток археології. Художня галерея «Равлик», що розташована в підземеллях, — об’єкт архітектурної спадщини. Та оскільки він стоїть на найдавніших міських територіях, то включає в себе й археологічний шар. Тому це — комплексна архітектурно-археологічна пам’ятка. Отже, ПП «Равлик» може орендувати ці підземелля або взяти їх у довгострокове користування чи володіння. Інакше підприємству немає сенсу вкладати кошти в ці мури.

Ст. 32. цього ж Закону говорить, що незалежно від форми власності, підприємець повинен укласти охоронну угоду з установою, яка представляє інтереси держави. А держава, зі свого боку, має спостерігати, наглядати, допомагати, якщо не грішми, то порадою. Зразок такої типової угоди затверджено постановою Кабінету Міністрів. У Києві, зокрема, передано в довгострокове володіння велику фортечну вежу, якою опікується фірма «Бестлайн».

---

Довідка

Костел єзуїтів, споруджений у 1610-1630 роках, став першою у Львові пам’яткою ранньої барокової архітектури. За взірець італійський архітектор Джакопо Бріано використав костел Іль Джезу в Римі. Розписали костел у 1741-1742 роках чеські майстри — батько й син Франтішек і Себастьян Екштейни. Фрагменти фресок збереглись у пивницях костелу. Як і рештки стародавніх мурів княжих часів, датованих ХІІІ-ХІV ст., на яких згодом було збудовано костел.

Обговорити на форумi

На початок

Версія для друку		Відправити поштою
Оцiнити статтю		Ваш коментар