Політреформа «на межі смерті»

Вікторія ПОДГОРНА Центр соціально-політичного проектування

Політична реформа є дуже ризикованим проектом пропрезидентських сил зі збереження влади. «До «смертельної грані», або deadline’у, коли ще можна проголосувати конституційну реформу, залишилося два тижні», — констатував Леонід Кучма.

Фото Дмитра ГАВРИША

Цього тижня тема змін у політичній системі України стане головною. Три проекти реформи плюс третій термін Леоніда Кучми — ось вихідні дані, з якими вирішуватиметься проблема «Як облаштувати Україну».

За два тижні до «конституційного deadline’у» різним політичним угрупованням у парламенті так і не вдалося звести до єдиного знаменника свої уявлення про політичну реформу. Хоч із самого початку дилеми реформи було визначено чітко: форма проведення президентських виборів, пріоритетність парламентської чи президентської моделі влади та можливість/неможливість передачі влади іншій команді. В усіх наявних проектах реформи відстежується насамперед суб’єктивна воля основих політичних гравців, серед яких президент, прем’єр, лідери головних парламентських сил та Глава Адміністрації Президента. Тут є позиції всіх політичних сил, зокрема більшості й опозиції («Наша Україна», СПУ, БЮТ).

Позиція «Нашої України», БЮТ та частково СПУ в тому, що президентські вибори 2004 року обов’язково повинні відбутися і реформа має бути проведена поетапно, у форматі ширшому, ніж конституційні зміни.

На відміну від опозиції стратегію більшості закріплено в законопроектах конституційних змін, що пропонують зменшення повноважень президента — в так званому проекті СДПУ(О)-КПУ та проекті Степана Гавриша. У такій версії політичну реформу зведено до змін конституційного дизайну системи влади, а по суті, націлено проти перемоги та президентства Ющенка, оскільки у пропонованому форматі роль президента мінімізовано, а роль прем’єра значно посилено.

У цілому головною пропозицією «політичної реформи» двох із трьох проектів конституційних змін є ідея підпорядкування/обрання Президента парламентом, тобто фактично ідея «побудови» олігархічно-авторитарної моделі влади. У цьому варіанті влада від президента-арбітра передається шляхом проведення конституційних змін до організованих у партії і парламентську більшість олігархічних груп.

Проте усередині більшості єдиної позиції щодо реформи немає. І хоча всі представники фракцій більшості поставили свої підписи під проектами політичної реформи СДПУ(О)-КПУ і Гавриша, це рішення швидше тактичне, а не стратегічне. Навряд чи «партія» Віктора Януковича чи групи в більшості на зразок НДП готові до термінового переходу до нового формату — парламентсько-президентської моделі з обмеженими функціями президента. Ідея політичної реформи є стратегією та «ідеєю-фікс» саме СДПУ(О), а не стратегією всіх політичних сил більшості. Лідер СДПУ(О) і Глава Адміністрації Президента Віктор Медведчук є головним стратегом та ідеологом команди пропрезидентських сил. І поки ніхто реально не зміг з ним конкурувати всередині «цієї команди», тобто запропонувати інший альтернативний шлях збереження влади та власності. Поки що ніхто не зміг узяти на себе роль єдиного кандидата від партії влади, який зміг би перемогти Ющенка.

Віктор Янукович заявляє себе в ролі потенційного єдиного кандидата і готовий запропонувати альтернативу «політичній реформі» Медведчука. Однак поки що це бажання, що має невеликі шанси на успіх в умовах розгортання продовольчої кризи і можливої відставки уряду.

Перемога цих проектів залежить від стратегічних інтересів комуністів. КПУ має «золоту акцію» в проекті політичної реформи і її позиції під час голосування навесні 2004 року залежатиме майбутнє країни. Про те, що альянс КПУ та влади таки може відбутися, свідчать події з голосуванням кандидатури Геннадія Васильєва на посаду генерального прокурора України та Адама Мартинюка — віце-спікера. І хоча комуністи намагаються довести ситуативність такого голосування, «шила у мішку не сховати». Всі останні дії комуністів — спроба комуністичних лідерів будь-що посваритися з представниками «Нашої України», домовленості з більшістю щодо низки питань — доводять: КПУ може стати основою правлячої більшості.

Однак така гра є досить ризикована не тільки для комуністів, а й для тієї частини більшості, що категорично не сприймає «пропорціоналку» («Партія регіонів»). Тому з’являється нова лінія конфлікту — між стратегією есдеків, що йдуть шляхом політичної реформи і пропорційної формули, і «Партією регіонів», яка не сприймає нову виборчу формулу.

Саме тут і виникає дилема, від вирішення якої залежить вибір проекту щодо передачі влади в Україні — чи то «політичної реформи», чи то контрольованих президентських виборів. Найпростіше було б умовити «Партію регіонів» на пропорційну формулу. Проте зрозуміло, що «Партія регіонів» — це політичний проект одного регіону, і для неї вибори за списком — це перспективи бути в меншості. У такому разі лишається КПУ. Однак спроби сфальшувати з пропорційною формулою, як це пропонував Богдан Губський, — навряд чи можливі. Комуністи — не самогубці, щоб гратися в «мажоритарку» під виглядом пропорційності.

Можливі чотири варіанти подальшого розвитку подій.

Варіант 1. Найближчим часом буде розроблено компромісніший варіант конституційних змін серед більшості й КПУ, що зніме спірні моменти.

Варіант 2. Традиційна модель «єдиного кандидата» від влади — чи то у версії «третій термін Леоніда Кучми», чи то кандидатур Януковича чи навіть Медведчука — важка для реалізації. По-перше, рівень довіри громадян до влади та діючого Президента набагато нижчий, ніж до Ющенка, і, по-друге, існують конфлікти інтересів між головними політичними фігурами на посаду єдиного кандидата.

Варіант 3. Влада шукатиме інший варіант передачі влади — авторитарний. Він здійснюється через розпуск парламенту і проведення в один рік парламентських та президентських виборів із застосуванням адміністративного ресурсу з одночасним висуванням наступника — з боку Кучми.

Варіант 4. Компромісний. Для його здійснення правляча еліта повинна піти на переговори з Ющенком та опозицією. Це найкращий варіант для всіх політичних сил і майбутнього України. Проте він майже утопічний в умовах конфронтації, що посилюється навколо теми реформи, виборів та зміни влади.

Будь-який із зазначених варіантів має свої недоліки і ризики для влади. Тому все залежатиме від суб’єктивних чинників — як найближчим часом визначаться у своїх позиціях КПУ, «Регіони» і діючий Президент.

Обговорити на форумi

На початок

Версія для друку		Відправити поштою
Оцiнити статтю		Ваш коментар