Варіант Гальчинського

Вячеслав ДАРПІНЯНЦ slava@gc.kiev.ua

На грудневому засіданні Ради НБУ знову буде розглянуто питання про переобрання її голови, доктора економічних наук, професора, радника Президента, директора Національного інституту стратегічних досліджень Анатолія Гальчинського.

Анатолій Гальчинський Фото Свiтлани i Вiктора СКРЯБIНИХ

— Близько 9 млрд грн, що залишилися на рахунках Держказначейства за підсумками виконання держбюджету-2003 за десять місяців, зумовили безпрецедентне зростання кредитних ставок на міжбанківському ринку. Нацбанк, своєю чергою, збільшив пропозицію грошей. У чому причина протилежних дій уряду і НБУ?

— Ситуація, що склалася, є, швидше, типовою. На листопад-грудень традиційно припадають великі бюджетні виплати, й Мінфін нагромаджує необхiдні ресурси. На останньому засіданні Ради НБУ (21 листопада. — Ред.) ми підтримали політику, яку проводить правління Нацбанку, позаяк не вважаємо екстраординарні заходи із зниження пропозиції грошей на фінансовому ринку необхідними. Це принципова позиція.

— То чутки про майбутню інфляцію перебільшені?

— Ситуація з інфляцією складна. Згідно з Основами грошово-кредитної політики на 2003 рік, прогноз інфляції за підсумками року становить 6-7%. Отримавши 4,7% інфляції за десять місяців, ми, на перший погляд, не вийшли за межі прогнозу. Водночас в Україні спостерігається підвищення цін немонетарного характеру, що змусило переглянути первинні прогнози. За нашим оптимістичним сценарієм, у листопаді ціни зростуть на 1,6%, а в грудні — ще на 2%. Таким чином, на кінець року підвищення цін становитиме 8,5%, а в песимістичному варіанті — 9-9,5%. Є неофіційна домовленість про те, що рубиконом зростання цін цього року буде показник 10%. Хоча наші прогнози інфляції не збігаються з урядовими (Мінекономіки передбачає 7,2% за підсумками року), ми не вийдемо за межі допустимого.

— Як розвиватиметься ситуація в першому кварталі наступного року?

— Інфляція на рівні 8,5% — це, безперечно, багато. У Євросоюзі, куди прагне потрапити Україна, допустимий річний інфляційний поріг становить 2%. У нас таке зростання цін виходить за підсумками місяця. Ситуація значною мірою детермінується проблемами на продовольчому, насамперед зерновому, ринку. Є ризик, що подорожчання хлібобулочних виробів потягне за собою м’ясні й, зрештою, подорожчає вся продовольча група. Це доволі неприємно, і нас вельми непокоїть наступний рік. Сьогодні важко сказати, скільки триватиме ціновий сплеск, який ми відчуваємо в листопаді-грудні: чи буде він екстрапольований на перший квартал 2004-го, чи ціни зростуть і зафіксуються. Чималою мірою це залежить від того, наскільки успішно буде реалізовано закупівлю зерна. Експертно-аналітичній групі Ради НБУ доручено оцінити можливу ситуацію в січні — березні, і не виключено, що доведеться коригувати Основні принципи грошово-кредитної політики на 2004 рік. Затверджений прогноз інфляції на рівні 5-6% за підсумками року в контексті нинішнього розвитку подій здається вельми оптимістичним. Ймовірно, ми будемо вимушені перейти до жорсткішої грошово-кредитної політики, щоб утримати ціни на прогнозному рівні.

— Високий попит банків на кредитні ресурси в гривні міг вплинути на зміцнення її курсу щодо долара. Чи надто переймався цим уряд, в якому непогано представлено інтереси експортерів?

— Є потужні сили, які наполягають на девальвації валютного курсу гривні, аби стимулювати експорт. І це не тільки серйозна суперечність української економіки, а й світова практика. Наприклад, Японія пішла шляхом девальвації, і в неї свого часу виникли ускладнення із США. Подібні розбіжності були між Америкою та Китаєм, який проводить політику слабкого юаня, що здешевлює експорт. До речі, деякі американські економісти девальвацію долара щодо євро також пов’язують з тим, що експорт США поступається конкурентними позиціями країнам ЄС. Аналогічний стан справ і в Україні, де питання девальвації — це не виключно вияв лобізму, а загальнонаціональна проблема.

З огляду на специфіку української економіки ми не можемо форсувати зниження курсу гривні, позаяк питома вага критичного імпорту у нас надто висока. Підтримуючи стабільність національної валюти, ми тим самим здешевлюємо імпорт. Крім того, значні гроші в бюджеті закладено на обслуговування зовнішнього боргу. Мінфін купує в НБУ валюту і, якщо вона дешевша, то бюджетне напруження буде меншим. Украй важливо й те, що, дотримуючись моделі стабільного курсу, ми створюємо якір для інфляції. Сьогодні це значною мірою розуміють й експортери. Тиск на НБУ не такий, як торік, коли нас ледь не «ставили до стінки».

Ми можемо орієнтувати читачів «Контрактів»: валютний курс гривні цього року буде стабільний — прогнозували середньорічний щодо долара на рівні 5,34 UAH/USD, а фактично маємо 5,33 UAH/USD. А динаміка платіжного балансу (позитивне сальдо за десять місяців становить 2,5 млрд грн — на 300 млн більше, ніж за підсумками минулого року) така, що ми в змозі не тільки оплачувати імпорт, борги, а й нарощувати валютні резерви НБУ (нині вони становлять близько $7 млрд). Відповідно, за нашими розрахунками, девальвація валютного курсу гривні у віддаленій перспективі буде незначною.

— Останні кілька років НБУ демонструє суттєві темпи зростання грошової маси (агрегата М1 збільшується в середньому на 40% на рік). Чи не побоюєтеся ви, що збільшення обсягу грошової маси «навпомацки» здатне викликати інфляційний навіс?

— Обсяг грошової маси, швидкість обігу грошей і обсяг продукції, рівень цін, безперечно, взаємозалежні. У стандартній економіці збільшення кількості грошей на 20% з певним часовим інтервалом, справді, може викликати інфляцію на рівні 18%. Однак це в стандартній ринковій економіці, насиченій грошовою масою. Свого часу ми дійшли висновку, що в Україні є потенціал швидкого насичення економіки грішми. Адже параметр монетизації української економіки був надзвичайно низький. Так, 1998-го рівень монетизації становив 13,8% (стандарт для перехідних економік — 40-45%, для розвинених — 80-90%), 2000-го — 15,9%.

На 1 листопада поточного року ми вийшли на рівень 30,7%. Упродовж цього часу, підкреслю, інфляція не перевищувала допустимі межі, а торік була навіть дефляція. Таким чином, ми не помилилися, хоча МВФ і заперечував проти нашої політики. Однак ви маєте рацію — в українських реаліях треба знати, коли зупинитися. Наступного року ми істотно знизимо темпи приросту грошової маси: вони не перевищать 30%. Далі слiд йти обережно. А насичення ринку грішми в умовах зростання економіки — це, погодьтесь, цілком коректно й ефективно.

— Наскільки знижує ефективність монетарної політики відсутність політики бюджетної?

— Згоден, бюджетна політика України збиткова в багатьох питаннях. Однак для монетарної сфери не має значення, куди йдуть гроші — на інвестиції, споживання в державному секторі чи куди-інде ще. Нас передусім цікавить збалансованість бюджетних видатків і доходів. За критеріями ЄС, дефіцит держбюджету не повинен перевищувати 3%. В Україні серйозні проблеми були 1994-го, коли бюджетний дефіцит був утричі вищий за допустимий в Євросоюзі показник. Тоді дефіцит покривали прямою емісією НБУ з усіма наслідками — інфляцією в 10260%. Останніми роками бюджетний дефіцит різко скоротили: 2001-го — до 0,3%, 2002-го — до 0,7%. 2004-го ситуація залишиться стабільною й це, безумовно, добре. Адже дефіцитне фінансування завжди породжує додаткову грошову масу, що проїдається й тисне на ціни.

Однак мене непокоїть надзвичайне акцентування на соціальності бюджету. Сьогодні, за моїми оцінками, склалася оптимальна пропорція між споживанням і нагромадженням. Видатки ухваленого бюджету становлять 31% ВВП, але дивно, що чимала їх частка йде на споживання в держсекторі. Гроші повинні йти в економіку й тільки в цьому разі зростатимуть реальні доходи. А в нас дискутують щодо розміру мінімальної зарплати: 205 чи 237 грн? На другому, на жаль, наполягають дипломовані економісти, такі, як Віктор Пинзеник і Віктор Ющенко, які боролись колись проти штучного збільшення державного споживання.

До речі, на проїдання, з урахуванням Пенсійного фонду, йде 42% ВВП, а стандарт для країн з перехідною економікою становить 22-23%. Натомість загальноприйнята в світі норма — 3% ВВП на державні інвестиції — в Україні або не дотримується, або має сумнівну доцільність. А пан Порошенко (голова Комітету ВР з питань бюджету. — Ред.) стверджує, що в країні є резерви для посилення соціальної спрямованості бюджету. Безперечно, такі резерви є. Є ще що вигрібати з економіки: податківці ходять з карабінами — тільки дай їм знати!

— Якими є структура та обслуговування золотовалютних резервів НБУ?

— Згідно з даними на червень 2003 року, запас резервів становив $6,1 млрд (тепер — близько $7 млрд). $175 млн — це монетарне золото, оцінене за світовими цінами, $7 млн — становив внесок України до МВФ, решта — вільноконвертована валюта. Рада НБУ, до речі, наполягає на збільшенні частини євро в структурі резервів: цим шляхом нині йде Росія. Правління НБУ, посилаючись на порядок здійснення міжнародних розрахунків, зокрема й за енергоносії, наполягає на доларах США. Резерви не повинні лежати мертвим капіталом, особливо якщо на них можна заробляти відповідні відсотки.

Нещодавно Рада створила робочу групу на чолі з Едуардом Галієвим, яка має підготувати нормативний документ щодо управління золотовалютними резервами. У документі повинні бути чітко прописані правила розміщення резервів НБУ (де, коли і за яких умов). Багато країн (зокрема й країни СНД) вважають за доцільне розміщувати резерви або у високоліквідних класних міжнародних банківських установах, або в надійних цінних паперах (наприклад, держпаперах США) під 0,9-1,2% річних. Таким чином, можна виручити близько $30-50 млн на рік.

— Як нині розміщено резерви?

— В Україні це не афішують. У лютому ми розглядатимемо документ, підготовлений робочою групою. А сьогодні правління НБУ робить так, як вважає за потрібне. Це не означає, що мають місце зловживання, але проблеми, пов’язані iз цим, у нас вже були.

— Історія з Кіпром?

— Так. Очевидно, ми підійшли до регламентації управління золотовалютними резервами трохи запізно.

— Ви були одним з перших, хто публічно висловився проти створення ЄЕП. Чому?

— Попри всі сумніви, на шляху України до ЄС є певний прогрес. Я був учасником Ялтинського саміту, де було офіційно заявлено те, про що раніше нам говорили тільки у приватних розмовах: можливість надання Україні статусу члена Євросоюзу в перспективі не виключена. Росія налаштована створювати структуру, паралельну ЄС. Йдеться про митний союз, валютний союз і про цілий ряд інструментів, які виходять за межі вигідної Україні зони вільної торгівлі. Відповідно Росія, на відміну від України, націлена не тільки на економічну, а й політичну інтеграцію. Загалом я не проти поміркованого варіанта ЄЕП, а точніше, зони вільної торгівлі без обмежень і винятків. Відтак в угоді про ЄЕП є стаття 5, якою передбачено інтеграцію різних рівнів. І Україна має право сама вирішувати, якою мірою братиме участь у цьому об’єднанні. Це важливо ще й з огляду на те, що в заявах посла РФ в Україні Віктора Чорномирдіна — розбудовувати ЄЕП на засадах ЄС — є низка методологічних помилок. Хочеться вірити, що ЄЕП і Тузла — не більше, ніж передвиборчі проекти РФ.

— А ідея дострокового погашення боргів НБУ перед МВФ вам не нагадує передвиборчий проект?

— Питання дострокового погашення зобов’язань НБУ перед МВФ розглядалося на останньому засіданні Ради. Переконаний, що це було б позитивом для іміджу нашої держави. Проблема лише у своєчасності порушення цього питання. Є міжнародний критерій — золотовалютний запас повинен дорівнювати тримісячному імпорту. Згідно з торішніми даними, ми досягли цього показника, але не більше. Скажімо, в Росії, де золотовалютний запас незрівнянно вищий за наш ($64 млрд), його співвідношення з імпортом становить 7,7 місяця. І РФ порушує питання про погашення боргів перед МВФ до 2007 року.

— Про що домовилися на Раді НБУ?

— Було вирішено, що правління НБУ може порушити проблему дострокового погашення, а остаточну позицію визначить уряд. Якою буде ця позиція — невідомо. Щодо мене, то я повернувся б до цього питання в квітні. Робоча група як альтернативу запропонувала гасити зобов’язання НБУ перед МВФ не відразу, а частинами, впродовж двох років з щоквартальним моніторингом ситуації. Не хотілося б створювати прецедент, коли Україна вийде за межі показника трьох місяцiв імпорту й сама негативно вплине на свій рейтинговий імідж.

— А питання про вашу відставку знято?

— Ні. На порядку денному засідання питання переобрання голови Ради НБУ було останнім. Ми вперше переобирали голову, а механізм процедури не був прописаний. Ми ухвалили потрібні регламентні документи: хто відкриває засідання, хто головує, як вносяться кандидатури, таємно чи відкрито здійснюється голосування тощо. У грудні ми повернемося до цього питання.

— Хочете бути переобраним чи поступитеся місцем Ігорю Юшку?

— Закон можливості переобрання не виключає. Однак я ставлю питання про перевибори не тому, що мені не цікава робота Ради НБУ. Навпаки. Але рік тому мене призначили директором Інституту стратегічних досліджень, я залишаюся радником Президента, не можу відмовитися й від професорства й щочетверга читаю лекції. Словом, з огляду на надзвичайну завантаженість питання переобрання для мене є актуальним. Кого оберуть — я не знаю. Головою може бути будь-хто з 15 членів Ради, зокрема i Юшко, кандидатуру якого я б підтримав.

— Правління Нацбанку, створивши експертну раду на противагу Раді НБУ, домагається цілковитої незалежності? Чи це наслідок розбіжностей думок?

— Це нормально. Є суперечності й, дай Боже, щоб вони були. Якщо не буде різних думок, якщо Рада НБУ буде в усьому «одобрямс» правління, то вона мені не потрібна. Сьогодні я так питання не ставлю, але, якщо за півроку Рада в усьому підтримуватиме правління, то я з неї піду. Рада й правління справді мають суперечності. Вони були із самісінького початку нашої роботи. Вони були, коли правління НБУ очолював Володимир Стельмах. Є суперечності і з Сергієм Тігіпком. Однак якщо вони є, отже — ми живемо. Це означає, що наша структура дієздатна й потрібна.

Обговорити на форумi

На початок

Версія для друку		Відправити поштою
Оцiнити статтю		Ваш коментар