Проукраїнського лобі в Держдумі не буде

Настя ДЕМЕНТЬЄВА

На наступних виборах українського президента використовуватимуться ноу-хау нинішньої російської парламентської кампанії. Принаймні так вважає доктор політичних наук, професор кафедри політології та політичного управління Російської академії державної служби при президентові РФ Оксана Гаман-Голутвіна.

Оксана Гаман-Голутвіна

— Експерти прогнозують низьку активність виборців на виборах до Держдуми РФ. Це затишшя перед бурею чи політичний анабіоз?

— Пересічні громадяни як і раніше грають роль «Великого Німого» на сцені російської політики. Елітні групи, які ухвалюють ключові політичні й економічні рішення, у нас, по суті, є самодостатнім й автономним актором. А позиція масового виборця мало що визначає. Усвідомлення цієї ситуації виборцями призвело до відчуження від влади великих груп населення. У добу Бориса Єльцина це відчуження виявлялося в активних формах — страйках, мітингах, маніфестаціях, аж до озброєних зіткнень, як це було в жовтні 1993 року. При Володимирові Путіні політико-психологічна ситуація значною мірою стабілізувалася. Але відчуження набуло інших форм. І найбільш значущим способом його вияву якраз є голосування «ногами» — виборці просто не приходять на вибори. А кандидат «проти всіх» збирає завидну кількість голосів на виборах усіх рівнів. І це дуже погано.

— Чи може пасивність електорату зірвати вибори чи принципово вплинути на їхні результати?

— Гадаю, ні. Явка буде низькою, але й парламентські, і президентські вибори, безумовно, відбудуться. Річ у тому, що в ієрархії симпатій електорату саме ці вибори найменш значущі. Відмінна риса нинішньої кампанії в тому, що до процесу насамперед залучено політично й економічно активні групи, а не населення. Це не свято пересічних громадян. Багато в чому це пов’язано з тим, що рівень життя в Росії, як і в Україні, доволі низький. І більшість людей опікується повсякденним виживанням. Проте позиція електорату має гранично суперечливий характер — незрідка масовий виборець сам не знає, чого він хоче: чи то Конституції, чи то севрюжини з хріном. Тим часом минулий виборчий цикл 1999-2000 років ознаменувався значним інтересом населення до виборів. Пов’язано це було з персональними перестановками у верховній владі — мінявся президент, що додавало особливої гостроти всьому виборчому циклу, стимулюючи інтерес виборців. Про нинішню кампанію цього не скажеш.

— Які ще відмінні риси ви можете відзначити?

— Нині ніхто вже не чекає появи чіткої стратегії розвитку країни. Перестановки на політичному Олімпі минулої кампанії аналітики все-таки пов’язували з можливими стратегічними змінами. Звичайно, сталися певні зміни у внутрішній політиці щодо економічних еліт, регіональних, медійних груп. Але стратегічний курс, незважаючи на широкомовні заяви, не змінився. Точніше, не було запропоновано виразної й обгрунтованої стратегії розвитку країни. Те, що недавно президент закликав наздогнати за 10 років Португалію, можна сприймати як курйоз. Свого часу Микита Хрущов уже намагався наздогнати Америку, тобто, тоді за мету бралися великі приклади. Але обрати орієнтиром Португалію — все одно, що прийти до рівня 1986 року. Варто зазначити чималу роль адміністративних важелів.

Якщо впродовж 90-х років вибори перетворювалися на змагання команд політичних технологів, які винаходили все нові й нові способи піару, то в цій кампанії адміністративні важелі, поєднані з юридичними механізмами, витісняють будь-які піар-технології. Крім того, змінилася «головна жертва». У циклі 1999-2000 років на роль головного об’єкта жертвоприношення було призначено блок «Отечество — Вся Россия» на чолі з Євгеном Примаковим. У цій кампанії роль головної жертви гратиме КПРФ. Проти комуністів використано низку заборонених прийомів з дискредитації. Можна по-різному ставитися й до цієї партії, й до кампанії проти неї. Єдине, що можна стверджувати напевно — це те, що КПРФ справді має підтримку значного сегмента електорату. 1999 року Юрій Лужков і Євген Примаков були реальними претендентами на перемогу в президентських перегонах. Тому проти них було задіяно доволі ефективні технології, схожі на ті, які сьогодні застосовують проти КПРФ.

— А які взагалі технології використовувалися в цій парламентській кампанії? І які з них можуть бути задіяні в Україні?

— Гадаю, що в Україні можна чекати масового використання «чорного піару». На жаль, в цьому російська й українська політика — брати-близнюки. Те саме можна сказати і про адміністративний ресурс, особливо враховуючи той факт, що голови регіонів в Україні призначаються. Це відкриває ще більші, ніж у Росії, можливості для тиску на політичних конкурентів і формування «правильної» думки виборців. Можлива також вже знайома росіянам і українцям демонізація комуністів. І, нарешті, четверта технологія — використання піар-ресурсу в кампанії боротьби з олігархами. Не виключаю, що цей прийом також може бути використаний в українській кампанії, хоча й значно меншою мірою.

— Чи використовувалося як передвиборча технологія російських політичних сил «українське питання»? Чи вплинули зовнішньополітичні події, пов’язані з Україною (Тузла, ЄЕП) на підсумки виборів?

— «Українське питання» використовувалося локально. Лише в зв’язку з конфліктом навколо острова Тузла. Цей мотив використали націоналісти — помірні й не дуже — але я б не сказала, що він вплинув бодай якимось значущим чином, і що питання відносин з Україною зайняло серйозне місце в передвиборчій агітації різних політичних сил. На мій погляд, це вияв загальної тенденції, яка полягає в тому, що питання відносин з нашими найближчими сусідами — державами СНД — знаходяться на периферії масової свідомості. Така невелика увага до проблематики російсько-українських відносин, гадаю, свідчить про крайню недалекоглядність більшості наших політиків та їхню зацикленість на кон’юнктурних, часто швидкоплинних інтересах.

— А внутрішньоросійські резонансні події, наприклад, арешт Михайла Ходорковського, відбилися на передвиборчому розкладі?

— Гадаю, відбилися. Зокрема, чіткіше розмежувалися симпатії виборців. Адже у нас стартувала не лише парламентська кампанія, а й значною мірою й президентська. І Путін завдяки арешту Ходорковського набув і нових прихильників, і нових супротивників. Природно, що значна частина суспільства не відчуває величезної любові до олігархів. Тому певні голоси і Путін, і партія, яку він підтримує — «Единая Россия» — отримали. Але, з іншого боку, вони втратили певну підтримку в колах бізнес-еліти. І це, безумовно, відбилося на ході президентської кампанії.

— Які партії, на вашу думку, мають шанси подолати 5-відсотковий бар’єр?

— Безумовно, до парламенту потраплять «Единая Россия» і КПРФ. Також мають шанси СПС, «Яблоко» і ЛДПР Жириновського. Інша річ, що в новій Думі зміниться співвідношення: кількість членів фракції «Единая Россия» ще більше зросте, поменшає фракція КПРФ, будуть незначні зміни у бік зменшення в «Яблоке» і СПС. Можливе збільшення кількості депутатів ЛДПР.

— А як завдяки цьому зміниться роль Держдуми в системі управління путінською Росією?

— Гадаю, посиляться тенденції, які характеризували зміну ролі Думи при Путіні. В умовах формування моноцентричного режиму президента Путіна Дума ще меншою мірою, ніж при Єльцині, виконуватиме функції ефективного представництва інтересів різних груп. Іншими словами, нова Дума буде «привідним ременем» адміністрації президента, і її роль буде незначною.

— Чи буде в новій Думі проукраїнське лобі?

— На превеликий жаль, ні.

Обговорити на форумi

На початок

Версія для друку		Відправити поштою
Оцiнити статтю		Ваш коментар