Дума для Путіна

Денис ЛЕШЕНКО

7 грудня громадяни Росії оберуть Державну Думу — нижню палату російського Федерального Зібрання. Особливістю грудневих виборів є те, що вони відбуваються за чотири місяці до обрання президента Росії.

Володимир Путін однією рукою вже призначив спікера ще не обраної Держдуми, а іншою — відправить у відставку чинного прем’єра

У тому, хто переможе на президентських виборах, сумнівів не виникає — сильна кандидатура лише одна. І це, природно, чинний президент Володимир Путін, який, навіть з урахуванням деякого зниження своєї популярності, все ж таки залишається сильнішим за всіх своїх потенційних конкурентів разом узятих. Отже, парламентські вибори можуть розглядатися лише як пролог до його спроби під час другого легітимного президентського терміну вибудувати саме свою систему влади в країні, розставити свої акценти й провести саме свою лінію. Тоді можна знайти пояснення й виникненню «справи Ходорковського», й недавній відставці глави адміністрації президента Олександра Волошина, й іншим значущим подіям російської політики.

Подейкують, що питання зі спікером ще не обраної Держдуми вже майже вирішено. За інформацією «Независимой Газеты», стати спікером Думи наказано нинішньому міністру внутрішніх справ Росії, політичному лідеру руху «Єдина Росія» Борису Гризлову (рух позиціюється як центристський і фактично є «партією влади»). Міністр Гризлов — з «пітерських», безпосередньо пов’язаний з президентом Путіним, доволі молодий, харизматичний і показний. Якщо буде так, як задумано, то президент Путін отримає повний контроль і над виконавчою, й над законодавчою гілками влади. Однак закулісні торги навколо спікерського крісла можуть обернутися втратою пропрезидентськими силами контролю над низкою важливих комітетів Держдуми (для проведення рішення Держдумі, як і Верховній Раді, необхідно набрати 226 голосів).

Численні коментатори зовсім не впевнені, що «єдинороси», за даними опитування Всеросійського центру вивчення громадської думки (ВЦВГД), які мають підтримку близько 29-ти відсотків виборців, зможуть набрати переконливу більшість у Думі. До речі, рейтинг «партії влади» — саме той чинник, який і дає змогу зробити простий висновок: Україна — не Росія. Бо в Україні аж ніяк неможливо уявити, щоб пропрезидентська сила могла б похвалитися рейтингом у 29%. Щоправда, згідно з даними останнього опитування Фонду «Общественное мнение» (ФОМ), «Єдина Росія» має 20-відсотковий рейтинг.

Рейтинг другої найпопулярнішої політичної сили в Росії — Комуністичної партії РФ — 23%, за версією ВЦВГМ, і 15% — за версією ФОМ. Таке значне розходження між рейтингами провідних російських соціологічних центрів може пояснюватися, зокрема тим, що чимало росіян не завжди схильні відверто відповідати на запитання про свої виборчі симпатії.

Рейтинги правих партій — Союзу правих сил на чолі з Єгором Гайдаром, Іриною Хакамадою та Анатолієм Чубайсом, і ліберального «Яблока», очолюваного Григорієм Явлінським, близькі до нижнього порогу проходження до Держдуми — 5-6% (для подолання бар’єра на виборах партія, згідно із законодавством, має набрати не менше 5% голосів виборців). При цьому СПС та «Яблоко» категорично відкидають можливість об’єднання своїх зусиль. Лідер «Яблока» Явлінський в останньому інтерв’ю, зокрема стверджував, що його партія не може піти на об’єднання з тими, хто представляє «бандитський капітал», тобто Чубайсом та Альфредом Кохом. Наявне, однак, зменшення популярності сил, які традиційно ставлять у правий спектр російської політики. І відповідно можна передбачити подальше зниження їхнього впливу на процес прийняття рішень у російській політиці.

Ліберально-демократична партія Жириновського також не може похвалитися минулими рейтингами — нині їй симпатизують від 6 до 8% росіян. Лідер ЛДПР, Володимир Жириновський, як завжди, намагається бути ексцентричним, на дебатах б’ється. Але його час, судячи з усього, минає. Раніше Жириновський мав твердий 10-відсотковий рейтинг.

Вельми популярним залишається кандидат «не вирішив, за кого буду голосувати» — так відповіли в ході опитування, проведеного ФОМ, 24%. А 5-6% виборців можуть проголосувати «проти всіх».

Ймовірно, партія влади — «Єдина Росія» — для забезпечення обрання спікером Держдуми свого представника (тобто Гризлова), буде вимушена домовлятися або з комуністами, або з правими. Найвірогідніша версія, згідно з якою домовленість про розподіл посад у нижній палаті парламенту відбудеться між центристами та правими. Нібито адміністрація президента Путіна видала негласний наказ — жодних домовленостей з компартією. Це також можна вважати відмінною рисою нинішніх виборів: раніше комуністи так чи інакше були інкорпоровані в загальну систему. У ній КПРФ відводилося місце легальної опозиції, й незрідка комуністи «змовлялися» з пропрезидентськими силами, аби зміцнити одні позиції чи ослабити інші.

Ще значнішою новиною, озвученою Путіним в березні, може стати формування уряду силами, які отримали більшість у Держдумі. Чи буде це прообразом створення нормальної парламентської коаліції, відповідальної за діяльність уряду? Швидше за все, поки що це буде лише видимість, як і «коаліційний» уряд в Україні. Але відставка уряду Кас’янова стане реальністю в будь-якому разі: чи в результаті парламентських виборів, чи виборів президента.

Російські політологи прогнозують, що розстановка парламентських сил радикально не зміниться. Надто мало часу залишилося, щоб серйозно говорити про вплив на результат виборів тієї ж таки «справи Ходорковського». Хоча російський ЦВК не випадково обприлюднює інформацію про те, що, наприклад, шість кандидатів у депутати від КПРФ забули вказати в деклараціях про прибутки й майно свої «мерседеси». Основного удару, як уже говорилося, країна може зазнати під час підготовки до президентських виборів.

Тим часом варто було б звернути увагу на дослідження групи вчених кафедри політичної психології Санкт-Петербурзького державного університету під керівництвом професора Олександра Юр’єва. Група відмовилася від розподілу політичних партій за віссю «ліві-центристи-праві» й побудувала політичне поле, на якому визначила позиції різних політичних партій в системі координат — нижні (популісти), верхні (лібертаріанці), ліві, праві (консерватори), модератори (центристи). У результаті вчені з’ясували, що напередодні виборів до Держдуми в Росії більше всього популістів.

Крім того, проаналізувавши роботу російської політичної машини загалом, петербурзькі вчені дійшли висновку, що в тому стані, в якому нині перебуває політична система РФ, вона не може існувати. Якщо Росія входить до світової фінансової системи, вона має увійти і до світової політичної системи, й існувати за її законами. Теоретично рухатися в цьому напрямі Росія якщо й зможе, то лише після парламентських виборів, позаяк нинішні вибори до Держдуми пройшли за законами, далекими від світової політичної системи. У грі «Вибори по-російськи» всі вважали за краще грати «за старими правилами». З відповідною ефективністю. І це, ймовірно, стане головним підсумком нинішньої російської кампанії.

Обговорити на форумi

На початок

Версія для друку		Відправити поштою
Оцiнити статтю		Ваш коментар