Бар’єри для прем’єра

Руслан ПЕРЕВАЛОВ

Перший рік прем’єрства Віктора Януковича — безперервний біг з перешкодами

Через рік після свого призначення прем’єр Віктор Янукович, як і раніше, маневрує між парламентською коаліцією та власними інтересами.

У прем’єра Януковича — суцільні «червоні дні календаря». Одна за одною йдуть річниці: призначення донецького губернатора главою уряду (21 листопада), формування його Кабінету (30 листопада), укладення угоди з парламентською більшістю про солідарну відповідальність за роботу коаліційного уряду (14 грудня). Через урочистості прем’єру поки що не вдається підбити підсумки роботи за рік.

Усе починалося врочисто: 21 листопада минулого року 234 депутата вручили Віктору Януковичу квиток у велику політику. Багатьом присутнім у Верховній Раді при затвердженні Януковича на прем’єрство запам’яталася широка усмішка екс-прем’єра Валерія Пустовойтенка та його коротке: «В добру путь!», яким він напучував Віктора Федоровича. Однак шлях вийшов не зовсім добрим.

Ігри з опозицією

Пустовойтенко знав, про що говорив, бо прикрощі у Януковича розпочались одразу після формування коаліційного уряду. У грудні минулого року вибухнула найгостріша парламентська криза, що загрожувала зірвати прийняття бюджету на 2003 рік. Після розподілу урядових посад, парламентська більшість тоді вперше намагалася перерозподілити й парламентські комітети. Однак цю спробу зірвала опозиція, з якою Януковичу довелося піти на компроміс — комітетам необільшовики дали спокій, а опозиція проголосувала за бюджет. У результаті виграли всі, крім соціал-демократів (об’єднаних). Есдеки «образилися» й навіть погрожували вийти з парламентської більшості, а аналітики негайно в один голос заговорили про особливий альянс донецьких з «Нашою Україною».

Однак час розставив усе на свої місця. У квітні «Регіони України» не пiдтримали опозицію під час голосування щодо пропорційного закону про вибори. Соціалісти та блок Тимошенко підтримали програму уряду, як вони запевняли, в обмін на голосування про пропорційні вибори. У результаті програму ухвалили конституційною більшістю (335 голосів), що, на думку політолога Вадима Карасьова, стало значним успіхом Януковича після його «несолідного» затвердження прем’єром на грані мінімальних 226 голосів.

Далі — більше: політреформа, зернова криза, ставлення до ЄЕП, події 31 жовтня в Донецьку — все це поволі, але неухильно вбивало клин між Януковичем і значною частиною опозиції. Тому не дивно, що сьогодні «Наша Україна», БЮТ і СПУ закликають відправити у відставку Кабмін.

«Ноги переламаю, голови повідриваю!»

Утім, упродовж року в Януковича неодноразово виникали проблеми з колегами по коаліції. Вельми симптоматичною є заява міністра економіки Валерія Хорошковського, який зазначав, що міністри, отримавши такий рівень довіри та статус з боку коаліції, більше працюють за її дорученням, ніж як політики, які відповідають за свої напрями.

Прем’єр виявився не готовий стати лідером коаліції, констатує директор Центру соціальних досліджень «Софія» Андрій Єрмолаєв. Це виявлялося передусім у періодичній втраті контролю в різних сферах кабмінівської діяльності. То несподівано відправлено у відставку «ендепешного» міністра екології, то міністр економіки дозволяє собі висловлювання всупереч «загальній лінії Кабміну» щодо ЄЕП, то криза на продовольчому ринку вимагає «ноги переламати, голови повідривати», а аграрії — начебто союзники...

Утім, Єрмолаєв бачить і позитивне в діяльності Януковича. Передусім, вважає він, прем’єр виявився неконфліктним — події навколо зірваного з’їзду «Нашої України» в Донецьку 31 жовтня стоять осторонь. Ситуація з ЄЕП свідчила про прагнення Януковича щонайбільше згладити кризу та затягнути розв’язання кадрових питань. Крім того, потрібно оцінити прагнення Віктора Федоровича до міжнародного публічного позиціювання. На початку прем’єрської кар’єри на Януковича дивились як на проросійськи орієнтованого політика. Однак, як свідчить російський політолог Олександр Марков, у «відносинах Януковича та російського керівництва не було людського тепла».

До плюсів Януковича Єрмолаєв зараховує також прагнення зберегти напрацювання, що дісталися від минулого уряду. За 2003 рік не сталося надзвичайних потрясінь на фінансовому ринку, а також гучних скандалів, пов’язаних з приватизацією, інвестиціями тощо.

Тож варто пригадати, що торік у грудні Міністерство економіки визначило найреалістичніший базовий сценарій розвитку економіки України на 2003 рік, згідно з яким приріст реального ВВП скоротиться з 6% до 4,2-4,5%, а дефляція 2002 року зміниться 6-відсотковою інфляцією. Реальні показники виявилися кращими. Зокрема, за прогнозом Мінекономіки, навіть попри зернову кризу, зростання української економіки 2003 року становитиме 7,9% (за результатами 10 місяців — 7,2%), а інфляція буде на рівні 7-8%.

Загалом, резюмує Єрмолаєв, можна вважати, що 2003 року Янукович закінчив перший клас великої політики.

У чому сила, брате? У партії!

На думку директора інституту глобальної політики Вадима Карасьова за минулий рік прем’єр став повноцінним українським політиком: з «одного із багатьох» він перетворився на «одного з небагатьох». Карасьов вважає, що загалом прем’єр зі своєю роботою впорався.

У грудні минулого року Янукович вийшов за межі нав’язаної йому гри, звернувшись за підтримкою опозиції щодо бюджету-2003. Цей крок розширив поле для політичного маневру на майбутнє і показав, що Янукович здатний розігрувати власні комбінації, зазначає Карасьов.

Головною помилкою прем’єра політолог вважає те, що він за рік так і не став повноцінним партійним лідером, а Партія регіонів не перетворилася на могутню політичну силу. «Приклад «Нашої України» свідчить: щоб упевнено почуватися в складному політичному багатоборстві, необхідно мати сильну партію, яка спирається на ідеологію», — стверджує Карасьов. У цьому сенсі Янукович програє Віктору Медведчукові, хоча виграє перед останнім у вмінні знаходити компроміси з різними політичними групами.

Щодо прорахунків на зерновому ринку, в ПЕК тощо, то ці невдачі, вважає Карасьов, не є екстраординарними, і на місці Януковича будь-який інший прем’єр міг би припуститися ще більших помилок.

Абсолютно іншої думки депутат Анатолій Матвієнко (БЮТ). Він упевнений, що Янукович проявив себе як добрий виконавець. Прем’єр діє як хороший антикризовий менеджер, але не як стратег, здатний передбачати розгортання небажаних сценаріїв. Янукович, стверджує депутат, пов’язаний з конкретною ФПГ і виконує її вказівки. Для підтвердження цього достатньо переглянути проект бюджету на 2004 рік, де, зокрема, понад 2 мільярди гривень закладено на потреби вугільної промисловості.

Попереду рифи

У будь-якому разі, сьогодні Віктор Янукович і його команда стоять перед серйозними випробуваннями. Передусім потребує розв’язання ситуація, що склалася між урядом і парламентською більшістю. На думку Єрмолаєва, оскільки зараз уряд дещо дистанціювався від більшості, вперше склалася ситуація, коли уряд може зіткнутися не тільки з критикою щодо вирішення конкретних проблем, а й загалом з гострою політичною критикою. Об’єднання зусиль уряду і парламентської більшості — ось головне завдання, яке повинен розв’язати прем’єр, — вважає координатор парламентської більшості Степан Гавриш.

На Януковича посилює тиск і опозиція, вважаючи немотивованою відмову уряду підвищити мінімальну зарплату з грудня цього року до 237 гривень, як це передбачалось у бюджеті 2003 року. «Різниця в бюджетах 2003 і 2004 років — дев’ять мільярдів гривень, — зазначає соціаліст Йосип Вінський. Опозиція підозрює, що таким чином Кабмін намагається акумулювати кошти на виборчу кампанію 2004 року. Маючи за плечима такий «бекграунд», як друге за рік підвищення цін на продукти харчування, опозиціонери почали відкриту кампанію за відставку уряду Януковича. Враховуючи події в Донецьку, розмежування між Ющенком і Януковичем стає дедалі очевиднішим.

Третій чинник пов’язаний з очікуваними 2004 року президентськими виборами. Сьогодні, — запевняє Карасьов, — Янукович розуміє неминучість серйозних ризиків, якщо президентські вибори відбуватимуться у старому форматі. Йому буде складно переграти Ющенка, а тому доведеться погодитися на варіант політичної реформи з виборами президента парламентом.

На підтвердження цієї думки варто пригадати нещодавню заяву Януковича, де він уперше відкрито підтримав проект політреформи. Таким чином, можна казати, що донецька ФПГ починає комбінувати свої дії, застосовуючи різні стратегії («наступник» і політреформи).

Однак зміцнення політичних позицій Януковича і донецької групи загалом неможливе без посилення партійного будівництва, знаходження компромісу в рамках великі трійці: СДПУ(О)—«Трудова Україна»—«Регіони України». Без консенсусу Янукович навряд чи зможе зберегти прем’єрське крісло, яке у разі здійснення політреформи стане важливішим за президентське.

Обговорити на форумi

На початок

Версія для друку		Відправити поштою
Оцiнити статтю		Ваш коментар