Вадим СКУРАТІВСЬКИЙ: Україна «західна» та «східна»

Відомі події у Донецьку — продукт не тільки чиїхось поточних політичних інтриг, а й усієї геополітично такої «дво-значної» української історії. Тією історією розчахнутої надвоє.

...На початку 1960-х мала місце короткочасна хвиля «українізації» на вулицях Донецька. Тобто, серед іншого, на одному з тамтешніх магазинів повісили його назву українською — «Шкарпетки». І донецька юрба кинулася до того магазину: що ж то за «шкарпетки»? Ну, то що з цією юрбою робити? Яка ніяк не хоче, серед іншого, запам’ятати українське слово «шкарпетки»?

...Безкінечно складна гра «унітарного» та «сепаратного» в українській історії. А особливо у ХХ столітті.

...На початку 1918-го виникає — на комуністичній платформі — Донецько-Криворізька радянська республіка. По своєму героїчне утворення, яке фактично не визнало Брестського миру, що віддавав Наддніпрянську Україну Німеччині, й оголосило тій війну. І вело ту війну! А потому, «евакуювавшись» на Схід, вело так само люту війну — з російськими «білими». Серед іншого, з їхнім «триколором»...

А насамкінець того незабутнього 1918-го на протилежному боці національного простору виникає — вже на національно-демократичній платформі — Західно-Українська Народна Республіка (ЗУНР). Що також має свою безкінечно драматичну долю. Що у ній мав місце також і вимушений союз з тим російським «триколором»...

Отже, дві ніби разюче несхожі України виринають з минулого. Хочемо чи не хочемо, але їхня інерція, їхня енергетика продовжуються й у наш час. Навіть у тих злободенних, чи не варварських колізіях.

Автентична українська політика має поєднати, всупереч усьому, ті «дві» України. Усупереч їхній несхожості. Їхній різноспрямованості. Може, це найбільше й найглибше завдання українського політикуму. І взагалі української історії.

То з чого починати? А хоча б і з безпосередньої, фізичної, зустрічі тих «двох» Україн. І «нашої», і нібито «не-нашої». За тими, стримано кажучи, конфліктами прийде й неодмінно нова якість тих зустрічей. Уже позитивна.

Російський «триколор», спадок Донецько-Криворізької радянської республіки, уже не порятує. Слово тут, напевне, уже за «тризубом». Тільки не у напрямі порожньої патріотичної риторики, а — цілеспрямованої економіки. Якої? А запитайте донеччан. Вони знають.

Обговорити на форумi

На початок

Версія для друку		Відправити поштою
Оцiнити статтю		Ваш коментар