Спосіб життя

«Скрипка грає»

Роман КУЛЬЧИНСЬКИЙ

Лідер гурту «ВВ» Олег Скрипка чи не єдиний сучасний виконавець, який прорвався з андеграунду на велику сцену без підтримки босів шоу-бізнесу, продовжуючи при цьому збирати повні зали.

Платити за ефір — огидно

— Аби триматися на плаву в шоу-бізнесі, крім таланту потрібно мати неабиякий підприємницький хист. Стандартні технології розкрутки ви не використовуєте. Вочевидь, маєте власну бізнес-технологію.

— Нам просто поталанило кілька разів. Перший раз — коли ми з’явилися. Це були часи перебудови, була можливість грати на рок-фестивалях. Про нас стали говорити вже після двох-трьох виступiв. Другий раз — коли нас запросили до Франції. В Україні почався культурний занепад: холодні зали, цілковита монополія «фанерної» музики. І ми поїхали до Франції, де чудово існували, жили насиченим професійним життям, вивчали структуру музичного бізнесу. Після повернення в Україну саме це дозволяло робити ходи на випередження. Успіх у 1996-1997 роках пояснюється тим, що ми перші зробили якісний продукт. Хоча група наша альтернативна, а не попсова, якість зробила свою справу. І втретє нам поталанило, коли підписали контракт з однією московською фірмою. Почали виходити альбоми. І коли з’явився рок-попс, що є сильним конкурентом альтернативній музиці, ми вже міцно тримали свою нішу на ринку. Вона дозволяє нам спокійно концертувати й випускати один альбом раз на два роки, а не частіше, як це змушені робити інші групи.

— Ви якось розраховуєте час виходу альбому?

— Звичайно. Проте ми дуже довго працюємо над матеріалом, скрупульозно вичищаємо помилки тощо. Ми можемо затримати вихід, якщо цього вимагають обставини. З кліпами те саме. Ми розуміємо, що видаємо небагато матеріалу, але це — наш ритм. Можемо також собі дозволити не рекламувати за гроші якісь речі, тому що матеріально більш-менш нормально існуємо.

— Ви платите за покази кліпів?

— Ні. Ми боремося з цим ганебним явищем і тому випадаємо з ефірів. Коли ми тільки приїхали з Франції, було простіше. У каналів було обмаль музичного матеріалу й вони могли на свій смак добирати музику. Зараз в ефір потрапляє тільки те, що дає гроші.

— Отже, кліпи в ефірі з’являються виключно після проплати, незважаючи на популярність виконавця?

— Не зовсім. Нас іноді ставлять, але регулярних показів немає. Кліп просто розчиняється в масі інших, які часто повторюються.

— Яка залежність кількості концертів від частоти появи в ефірі?

— Безпосередня. Скільки раз прокрутили — стільки й запросили.

— Чому ж ви не хочете платити за ефіри?

— Мені це огидно. Платний ефір у мене викликає відчуття якоїсь неправильності.

— Руслана та «Океан Ельзи» борються з піратами й отримують відсоток з продажу аудіопродукції з їхніми записами. Чи намагалися ви діяти подібним чином?

— Вони гарні бізнесмени, вміють якось домовлятися. Нам дуже важко боротися із звукозаписуючими компаніями. Навіть не знаю, як можна отримати свій відсоток. Очевидно, потрібно не вилазити із судів.

У нас країна шансону й поганого смаку

— Скільки сьогодні коштує розкрутка групи?

— Талановитий продюсер може розкрутити безплатно будь-яке г... Для успіху потрібен або талановитий артист, або талановитий продюсер. Останніх більше. А взагалі, що гірший матеріал, то більше потрібно грошей.

— Беремо матеріал посередній...

— Запис альбому з усіма витратами — гонорарами композиторам, літераторам, дизайнерам тощо — можна зробити за $50 тисяч. Йдеться про гарну якість у стилі Валєрії чи Алсу. В стилі «Игрушек» групу можна «зробити» за $5-10 тисяч. Кліпів потрібно багато. На рік — щонайменше три, кожен по $10 тисяч. У ротації на телебаченні та радіо потрібно вкласти приблизно ще $20 тисяч. Отож за $100 тисяч будь-хто може стати зіркою.

— За який час ці гроші можна повернути?

— Можливо, ніколи. Сильні артисти починають заробляти гроші через два-три роки.

— На київських «ефемках» постійно з’являється безліч невідомих виконавців, яких крутять цілодобово, потім вони десь зникають. На таких проектах заробляють гроші, а потім закривають?

— Ні. Просто в результаті неточних розрахунків закінчуються гроші на розкрутку, а велика конкуренція не дозволяє отримати прибуток.

— Якщо порівнювати Україну з Францією, то які шанси талановитих музикантів у нас і у Франції пробитися в ефір чи на велику сцену?

— Хоч як дивно, однакові. I тут i там це робиться за рахунок капіталів і зв’язків. Однак там є рівень якості. У нас якість — не головний компонент. Загалом в Україні все навпаки: що кращий журналіст, художник, чи письменник, то важче йому у нас отримати визнання. Чимало людей, які досягли визнання на світовому рівні, у своїй країні залишаються непоміченими. У нас країна шансону й поганого смаку. Талантам пробитися важко, бо загальноприйнятий естетичний і культурний рівень надто низький. Коли людина виходить за межі цього рівня, її ніхто не помічає, бо вона перебуває поза вузькими межами суспільної уваги. У Франції ж ситуація інша.

— Чи сталися якісь позитивні зміни у вітчизняному шоу-бізнесі відтоді, як ви почали в ньому працювати?

— Позитив полягає в тому, що концерти почали проводитися якісніше. Кращими стали апаратура й взаємини між людьми. Шахрайства стало набагато менше. Років десять тому кількість намагань обдурити групу, не заплатити гонорар становила 80 відсотків. Зараз — відсотків 10.

Україномовна музика в ефір не пропускається цілеспрямовано

— З часу проголошення незалежності точаться розмови про відсутність україномовної музики в українському ефірі. Ваша думка як «акули» шоу-бiзнесу: в чому причина? Можливо, у нас бракує професійних виконавців?

— Виконавців достатньо. Причини в іншому. По-перше, в «ефемок» є власники. Проте сталося так, що з розвалом Союзу великі гроші заробили переважно представники неукраїномовного населення. Чому? Якщо хтось в Україні свідомо розмовляє українською, отже, він — людина ідейна, патріот, а отже, не бандит і не олігарх і відповідно він, за визначенням, не може бути власником радіостанції. Власники «ефемок» — люди переважно байдужі до культури, до країни, в якій живуть. Немає нічого дивного, що в ефірі відтворюються їхні смаки — шансон і дешева естрада. Естрадники й нові багатії почасти тусуються разом. Попсовики грають на днях народження «нових», а ті навзамін розкручують перших у своїх ЗМІ. Такий бартер. Друга причина — політична. Якщо дослідити, куди ведуть фінансові зв’язки українських FM-станцій, то побачимо чимало російських грошей. Це не випадково, це сталося не тому, що росіяни вирішили тут заробляти гроші. Продовжується цілеспрямована робота з русифікації України. Тому україномовна музика не пропускається. Наш приклад — підтвердження цієї тези: ми збираємо повні зали, але в ефір не потрапляємо.

Я переконаний, що без впливу росіян на державному рівні тут не обходиться. Я спостерігав схожі процеси у Франції. Там йде дуже серйозна війна з американськими впливами. Основне поле бою — «ефемки». У нас вважають: «Що тут поганого — FM-станції. Нехай публіка розважається». Насправді це стратегічні засоби формування ідеології суспільства. Ці канали комунікації мають надто сильний вплив. Проте на них в Україні ніхто не звертає уваги. У Франції 60% музики в ефірі має бути виключно французькою мовою. За порушення теле- і радіокомпанії платять величезні штрафи. Американці у відповідь доводять до банкрутства місцеві звукозаписуючі компанії, аби створити проблеми з матеріалом для мовників. Там навколо цього точаться серйозні дискусії. У нас усе утаємничено, але процеси ті ж самі. Я доволі часто буваю в Росії. Росіяни дуже прискіпливо працюють над своїм іміджем. У них є й тактика, й стратегія. В України такого немає.

— Ви часто гастролюєте в Москві? Чи змінилося там ставлення до вас пiсля Тузли, як до українців?

— До українців ставлення змінилося раніше. Десь два роки тому тамтешня влада провела кампанію з перебудови образу українця. На нас наклеїли наличку ворога. У свідомості росіян українець з меншого брата — трішки придуркуватого, але симпатичного й веселого — перетворився на хохла, який приїжджає й забирає роботу, пухне з голоду в Україні й не хоче приєднуватися до Росії. Пропаганда проводилася не прямо, а, так би мовити, нишком-тишком. Наприклад: «На півдні Італії забороняють міні-спідниці, а у Львові — російську мову». Слова про Львів йдуть рефреном до всього. Навіть в анекдотах. Ще приклад: «Городок» зробив цілу передачу, в якій українців було показано аж ніяк не з кращого боку. Це робиться акуратно, але дуже професійно. Але у наших прихильників і наших фанів ставлення не змінилося. Хоча нас почали «вичищати» з ОРТ, з російського МТВ, російських «ефемок».

Інтелігентна публіка починає слухати фолк. Це — класно

— Віднедавна ви займаєтеся ще й продюсуванням — фолк-гурту «Божичі». Чому ви взялися саме за фолк-гурт?

— Фолком цікавлюся давненько. І мені хотілося б випустити альбомчик. У світі знають і болгарську пісню, й російську, й сербську, і чеську, і польську. А нашу не знають, хоча джерела просто шикарні. Існує парадокс: пісенна культура збереглася добре. Проте альбоми не випускаються. А якщо випускаються, то поширюються в обмеженому колі — серед фахівців і фанатів фолку. «Божичі» варті того, щоб їх слухало якомога більше людей. Там матеріал просто фантастичний. Вони на Східній Україні збирають дуже давні пісні, яким по 200-300 років, і потім виконують в автентичній манері. Хочу випустити альбом, зроблений у студії, на професійній апаратурі, популяризувати його до такого рівня, щоб можна було зайти в будь-який магазин на Хрещатику й придбати записи з цими піснями.

— Чи довго вибирали колектив для розкручування?

— Ні. Так вийшло, що мій однокурсник Владислав Троїцький, — режисер театру «Дах», зробив з «Божичами» виставу «В пошуках втраченого часу». Я на неї прийшов, мені вона сподобалася. Троїцький подав ідею записати пісні «Божичів» і, можливо, потім десь використовувати. Я почав допомагати зі студією. А потім зрозумів, що маю достатньо досвіду й можу сам їх записати, придбав обладнання й зробив студію.

Зараз ми ведемо переговори із звукозаписуючими компаніями. Вибираємо, в кого кращі умови. Богу дякувати, компанії цікавляться цим проектом. Думаю, років два-три тому ніхто б про таку ідею й чути б не хотів. Зараз йде хвиля моди на якісний автентичний фольклор. Інтелігентна, просунута публіка починає слухати фолк. Це — класно.

— Коли сподіваєтесь отримати прибуток?

— Не знаю, але, думаю, проект окупиться.

— Чим відрізняються ваші прихильники на Заході України і на Сході?

— На Заході слухач патріотичніший, на Сході — драйвовіший.

— Хто вам найсимпатичніш з українських виконавців?

— Молоді рок-команди. З найвідоміших — «Мандри», інших широкий загал, на жаль, не знає.

---

Досьє

Олег Скрипка народився у 1964 році в Таджикистані у сім’ї українських переселенців. Виріс у Мурманській області. 1986 року закінчив Київський політехнічний інститут. Цього ж року утворює гурт «ВВ». 1987 року «ВВ» стає членом київського рок-клубу, здобуває першу премію на київському рок-фестивалі «Рок-парад», випускає свій безсмертний хіт «Танці». 1990 року група здійснює турне Францією та Швейцарією, під час якого в одній з найбільших газет Франції Le Monde виходить матеріал про «ВВ». У 1991 — 1996 роках Олег Скрипка разом зі своєю групою живе у Франції й гастролює країною. 1996 року Скрипка повертається до Києва й відтоді активно концертує в Україні та за кордоном, регулярно відвідує Москву. 2000 року «ВВ» виступає в Ризі, Лондоні, дає концерт у Московському палаці молоді, далі — тур містами Сибіру. В січні 2002 року — тур Ізраїлем і Португалією, у лютому цього ж року — кілька концертів у Нью-Йорку, 2003 року — виступ у Торонто.

Обговорити на форумi

На початок

Версія для друку		Відправити поштою
Оцiнити статтю		Ваш коментар