Мінімізація податків законними способами: за рахунок сільськогосподарських товаровиробників

Андрій ЄЛІСЄЄВ, Микола ПІДЛУЖНИЙ

Закон «Про податок на додану вартість» визначає пільги для сільськогосподарських товаровиробників щодо операцій з продажу товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію, виготовлену на давальницьких умовах з власної сільськогосподарської сировини. Пільга ця неабияка. Податок на додану вартість щодо операцій з продажу товарів (робіт, послуг) власного виробництва нараховується, але до бюджету не сплачується. Суми цього податку залишаються в розпорядженні підприємства й використовуються для розширення матеріально-технічної бази. Це дає змогу оптимізувати не тільки податки аграрія, але й покупців сільськогосподарської продукції — торговельних та інших підприємств, що не мають таких пільг.

Суть оптимізації податкових платежів у підприємств — покупців сільгосппродукції полягає в тому, що законодавство передбачає оподаткування подій. І якщо перша подія відбулася, в одного платника виникають валові доходи і зобов’язання, а в іншого — валові витрати (якщо продавець має статус платника податку на прибуток на загальних підставах, про що обов’язково зазначається у договорі) та податковий кредит. Першою подією може бути попередня оплата сільськогосподарському товаровиробнику за його продукцію. Цікаво, що у підприємства, що здійснює торговельну діяльність, може бути кілька варіантів зменшення податкового навантаження.

Відстрочення сплати податків у звітному періоді

Такий крок загалом не викликає жодних підозр з боку «контролерів». Торговельне підприємство укладає угоду й проводить попередню оплату продукції сільгоспвиробника (див. схему 13). Подія відбулася. На відповідну суму отримано податковий кредит. Таку операцію доцільно здійснювати наприкінці звітного періоду. На початку наступного періоду за потреби угоду з деяких причин може бути розірвано, а кошти повернено. В результаті — коригуються податкові зобов’язання з ПДВ. Відстрочення у сплаті податку отримано.

Відстрочення сплати податків на невизначений період

Умови попередні. Тільки в угоді вказується набагато триваліший термін, тобто це буде майбутній урожай або інша продукція, яку запланував виростити аграрій. У разі, наприклад, неврожаю, до раніше укладеної угоди варто внести зміни, передбачивши дату поставки продукції з врожаю наступного року. Подітися нікуди, кошти повернути неможливо, їх вже давно використано. Отож і змушений покупець відстрочити дату поставки продукції ще на 1 рік. Якщо наступного року ситуація повториться, то термін поставки продукції можна відстрочувати далі. І невідомо, який рік буде врожайним. Головне — вчасно вносити зміни про відстрочення поставки продукції — справжній господар землі заздалегідь може визначити, який буде у нього врожай. Аби не допускати терміну, з якого починатиметься відлік строку позовної давності, зміни до угоди необхідно вносити саме до настання терміну поставки продукції.

Однак тут виникає інше запитання. Кошти тривалий час залишатимуться в користуванні сільськогосподарського підприємства. При цьому суму нарахованого ПДВ аграрій може використати не на будь-які потреби, а тільки на розвиток матеріально-технічної бази. Відтак варто звернутися по допомогу до приватного підприємця — платника єдиного податку. Спрощенці мають право не бути платниками ПДВ, а також продавати матеріали, товари, обладнання, основні засоби, на придбання яких у них може й не бути документів, оскільки витрати в їхній діяльності на базу оподаткування не впливають. Не виключено, що вони можуть продавати й те, чого в них насправді немає, — аби покупець сказав, чого він хоче, й заплатив гроші. У такого підприємця й придбає аграрій все необхідне для розвитку матеріально-технічної бази за рахунок нарахованого ПДВ, що не підлягає сплаті до бюджету, а водночас витратить і решту попередньої оплати на купівлю будь-яких матеріальних цінностей чи послуг. Причому — не обов’язково для розвитку матеріально-технічної бази.

Підприємець отримує без будь-якого оподаткування кошти з рахунка в банку, й вони у вигляді готівки можуть знову прямувати до свого власника. Найперспективнішим варіантом повернення коштів могло бути надання безвідсоткової позики підприємству, яке провело попередню оплату, — кошти знову на рахунку. Однак така поворотна фінансова допомога, не повернена на кінець звітного кварталу, збільшить валові доходи підприємства — платника податку на прибуток. Кошти можна внести на рахунок підприємства як внесок до статутного фонду. Проте й такий варіант має вади, позаяк вимагає коригування установчих документів, та й засновники не завжди зацікавлені у збільшенні статутного фонду.

Ідеальне рішення — залучення коштів на умовах доручення чи комісії. Це питання чітко визначено законодавством, і ще жоден податківець не насмілився стверджувати, що кошти, залучені на таких умовах, збільшують валовий дохід чи є об’єктом оподаткування ПДВ (див. схему 14). До речі, механізм оптимізації за цією схемою виглядатиме найпривабливіше, якщо саме з цього етапу й розпочинати кругообіг коштів. У цьому разі за угодою комісії чи доручення не варто залучати кошти підприємця, який їх потім отримає як оплату за реалізовані ним товари чи матеріали. Комітентом може бути будь-яка, зокрема й фізична, особа. За браком коштів для реалізації схеми їх можна й не використовувати, застосувавши готівкові розрахунки в межах 10000 грн на день. Однак суму в розмірі нарахованого ПДВ усе ж таки треба внести на спеціальний рахунок у банку, після чого вона буде використана для розвитку матеріально-технічної бази. Аналогічно, як з угодою на поставку продукції від сільгоспвиробника, угоду доручення чи комісії також необхідно вчасно продовжувати.

«Звільнення» від сплати ПДВ

Варіант відстрочення податкових платежів дає реальну можливість тривалий час зменшувати податкові навантаження, не допускаючи прямого порушення податкового законодавства. Однак, як мовиться, все, що у цьому світі має початок, повинно мати й кінець. Рано чи пізно прискіпливому «стражу закону» може здатися підозрілою неймовірна доброта підприємства, яке провело попередню оплату, і, не вимагаючи ані товару, ані повернення коштів, спокійно продовжує термін дії угоди. Контролер може здогадатися навіть про суть операції, дізнавшись, що в отримувача коштів податкові зобов’язання перед бюджетом не виникли. Однак зауважмо: тільки здогадатися. Реально підтвердити ці здогади неможливо. Адже неплатоспроможність сільського господарства всім відома — що з цим поробиш? Залишається тільки в судовому порядку вимагати свої кошти, які давно вже витрачені. А продовження угоди — це начебто єдиний вихід у такій ситуації. Є запасний варіант.

Щоб мати запасний вихід, його необхідно спланувати із самого початку. Це й буде ще одним додатковим варіантом оптимізації податкових платежів. Його суть полягає в тому, що підприємству, яке вирішило зняти з себе податковий тягар, доцільно проводити розрахунки із сільгоспвиробником не прямо, а через посередника, на роль якого найкраще підходить підприємець — платник ПДВ, який застосовує звичайну систему оподаткування, тобто сплачує авансові внески з прибуткового податку (податку на доходи фізичних осіб (див. схему 15).

Черговість розрахунків набуде такого вигляду. Підприємство проводить попередню оплату підприємцю, платнику ПДВ. Той, своєю чергою, здійснює попередню оплату сільгоспвиробнику. Результат той самий, що й у попередньому варіанті. У підприємства виникає податковий кредит. У підприємця зобов’язання з ПДВ погашаються податковим кредитом — результат нуль, оподатковуваного доходу не виникає, оскільки виторгу не отримано, а попередня оплата — це ще не виторг, можливо, її ще й повернути доведеться. Усі податкові навантаження знову лягають на аграрія, якому вони жодним чином не заважають. Повертаються кошти до власника, як і в попередньому варіанті, шляхом придбання сільгосппідприємством у підприємця — платника єдиного податку та неплатника ПДВ чогось для розвитку матеріально-технічної бази. Однак закупити матеріальні цінності достатньо тільки на ту суму нарахованого ПДВ, що залишається в розпорядженні сільгоспвиробника. Решту коштів можна переказати тому ж самому підприємцю у вигляді попередньої оплати за щось дуже або й не дуже потрібне для сільського господарства. Нагадаймо, що цільове призначення має тільки та частка коштів, яка нарахована у вигляді ПДВ. Решта — використовується за рішенням керівника.

А до власника ці кошти знову потраплять згідно з угодою доручення чи комісії, укладених з фізичною особою.

За такої ситуації не обов’язково постійно продовжувати терміни дії угод про поставки продукції, яку, до речі, постачати ніхто й не збирався. Керівник підприємства просто може зажадати від підприємця, який отримав попередню оплату, повернути йому кошти через невиконання угоди. Той, своєю чергою, зажадає такого ж від аграрія, а останній — від підприємця — платника єдиного податку. При цьому кошти, залучені самим підприємством, згідно з угодою комісії, повертаються фізичній особі. У ланцюжковому порядку, зробивши коло, вони повертаються до того, хто ними й повинен володіти. Однак можлива ситуація, за якої отой підприємець-посередник (платник ПДВ), на початку якогось там звітного періоду обрав спрощену систему оподаткування й знявся з реєстрації як платник ПДВ!

У такому разі жодні коригування податкового кредиту та зобов’язань з ПДВ не проводяться, оскільки одна із сторін не є платником ПДВ (пункт 4.5 Закону). Податкових зобов’язань не коригує сільгоспвиробник, тим більше нічого не може коригувати підприємець, який знявся з реєстрації як платник ПДВ. Не коригує податкового кредиту й підприємство, позаяк підприємець, який повернув йому кошти, не є платником ПДВ і жодних розрахунків коригування сум ПДВ видавати не може, та й Закон про ПДВ цього не передбачає. Таким чином, розрахунки закрилися, за мінусом суми ПДВ, що залишилась у сільгоспвиробника, яку він використав для розвитку матеріально-технічної бази.

Для погашення своїх зобов’язань перед підприємцем-посередником аграрій може надати йому будь-які послуги. Це не вплине на його податкові зобов’язання.

---

Оподаткування сільськогосподарських товаровиробників

Пункт 11.29 ст.11 Закону «Про податок на додану вартість» призупиняє дію норми цього закону в частині сплати до бюджету ПДВ щодо операцій з продажу товарів (робіт, послуг) власного виробництва, зокрема й продукції (крім підакцизних товарів), виготовленої на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, що здійснюються сільськогосподарськими товаровиробниками незалежно від організаційно-правової форми та форми власності, в яких сума, отримана від продажу сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки за попередній звітний (податковий) рік, становить не менше 50 відсотків загальної суми валового доходу підприємства.

Таким чином, для отримання такої пільги необхідно:

— бути товаровиробником, у якого обсяг продажу сільськогосподарської продукції власного виробництва за попередній рік перевищує 50 відсотків загальної суми валового доходу;

— проводити реалізацію сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки, крім підакцизних товарів.

Використати пільгу можуть як підприємці — фізичні особи, так і юридичні.

Порядок використання названої пільги визначено Постановою КМУ від 12.05.1999 № 805 та Постановою КМУ від 26.02.1999 № 271 (у редакції Постанови від 23.04.2001 № 374). Постановою № 805 передбачено, що суми ПДВ, що підлягають сплаті до бюджету за реалізовані сільгоспвиробниками молоко, худобу, птицю, вовну, а також молочну продукцію та м’ясопродукти, вироблені у власних переробних цехах, повністю залишаються в розпорядженні сільськогосподарських підприємств і спрямовуються на підтримку власного виробництва тваринницької продукції та продукції птахівництва. У разі нецільового використання зазначених коштів вони стягуються до державного бюджету. Отже, додатковою умовою користування зазначеною пільгою є цільове використання сум ПДВ, що залишилися в розпорядженні сільгоспвиробника.

Подібні вимоги мiстить i Постанова № 271, яка передбачає порядок акумуляції та використання сум нарахованого ПДВ від операцій з продажу іншої сільськогосподарської продукції власного виробництва. Кошти, переказані на окремий рахунок сільськогосподарськими підприємствами, використовуються ними для придбання матеріально-технічних ресурсів виробничого призначення. За нецільове використання така сама відповідальність — стягнення всієї суми до державного бюджету.

Зауважимо, що згідно з п. 11. 29 ст.11 Закону про ПДВ пільга для сільгосппідприємств діє до 1 січня 2004 року. Проте Верховною Радою у першому читанні вже прийнято законопроект, яким дію зазначеної пільги подовжено до 2007 року. Щоправда, законотворці дещо підкорегували процедуру її застосування.

Аграрії можуть сплачувати фіксований сільськогосподарський податок. Його розмір не залежить від результатів діяльності сільськогосподарського підприємства, а визначається, зважаючи на площу земельної ділянки та грошову оцінку землі. При цьому варто врахувати, що, сплачуючи фіксований податок, такі підприємства не є платниками податку на прибуток, відповідно валові витрати за надану їм попередню оплату в платників податку на прибуток не виникатимуть.

Обговорити на форумi

На початок

Версія для друку		Відправити поштою
Оцiнити статтю		Ваш коментар