Вільне слово

Яна МОЙСЕЄНКОВА, заступник головного редактора

1995-го писала курсовик «Вільне слово. Взаємозалежність ЗМІ й ринкових перетворень». Ідея була проста: ЗМІ роз’яснює громадськості сутність ринкових перетворень — громадськість, залучена до ринку, через ЗМІ отримує доступ до контролю чистоти реформ — розвиток ринку зумовлює зміцнення та процвітання ЗМІ.

Головним інструментом ланцюга є вільне слово. Вільне означає незаангажоване, яке розповідає читачеві правду про те, що відбувається, і формує громадську думку. Попит на таке слово є результатом рівня розвитку країни, зрозумілого з уподобань читацької аудиторії. Перший рівень еволюції — споживання видань, що складаються із суміші статей «за життя», анекдотів і фото оголених дівчат. Другий — фаворитизм політичної журналістики, виконаної у стилі кулуарних розбірок. Третій рівень — потреба в читанні ділової преси й інтерес до культурних подій.

За вісім років дещо змінилося. Дерева стали великими, на Майдані Незалежності увічнилася спроба схрещення Європи з українським колгоспом, в однокурсниць виросли діти. Масовий читач все ще переповзає з першого рівня на другий. Проте там немає вільного слова, бо в українській політичній журналістиці воно не є якісним товаром, зробленим за ринковим законом кореляції попиту й пропозиції.

Суспільно-політичні ЗМІ тиражують лобістські інтереси видавця — громадськість через ЗМІ спостерігає за обміном меседжами між видавцем і його конкурентами — журналістика кулуарна й малозрозуміла. Згідно з кон’юнктурою розгортається боротьба за свободу слова під гаслом «примусимо олігархів дозволити журналістам писати про них погано, до того ж за їхні ж гроші». Борцями за свободу слова стають посли США та західні кредитори, згодом до них долучаються піарники, олігархи, президент і журналісти. Рух стає професійним.

І все ж таки еволюція триває. Повільно, але впевнено розцвітають ділові ЗМІ. На товар у вигляді незаангажованого та об’єктивного слова є стабільний попит — платоспроможний і вдумливий читач. Читач, який відрізняє правду від РR та не економить на свободі своїх рішень, що залежать від правдивості отримуваної інформації. Такий читач стає локомотивом української еволюції, оскільки він, як і справжній журналіст, змушений щодня писати свій курсовик під нехитрою назвою «Вільне слово».

Обговорити на форумi

На початок

Версія для друку		Відправити поштою
Оцiнити статтю		Ваш коментар