В очікуванні «Містера Х»...

Святослав ЦЕГОЛКО

Леонід Кравчук знайшов рецепт обрання єдиного кандидата від влади для участі у президентських перегонах. Колишній президент України, а зараз парламентський лідер фракції СДПУ(О) поділився рецептом, а також звернувся через «Контракти» до діючого президента Леоніда Кучми.

Кравчук знає п’ять правил перемоги на президентських виборах

— Як ви розцінюєте шанси провладної більшості обрати з-поміж себе єдиного кандидата на президентських виборах?

— Зараз шанси є, але ті, хто збираються навколо шансів, не вміють їх використати. Причина — амбіції, власне нерозуміння політичної ситуації або, може, бажання зайняти крісло, вище від поміркованості, реалізму й політичної доцільності. Крім того, поки не буде названо прізвище, всі спроби якось організуватися нічого не дадуть. Ми вже підписували меморандум, де йшлося про декларування планів висунути одного кандидата. Проте коли буде написано, що шість політичних сил домовилися про єдиного кандидата, приміром, «містера Х», тоді все стане на свої місця.

А то одразу після підписання меморандуму лідер «Трудової України» Сергій Тігіпко виступає й говорить: «Я не можу нічого конкретного сказати, бо все залежатиме від партії». І він, звичайно, має рацію, бо лише партія може вирішити щодо власного кандидата на виборах.

— Цим «містером Х» може стати лише лідер однієї з партій, що входять до парламентської більшості, чи хтось інший, хто до цієї більшості не належить?

— Може бути й інший. Щоб його визначити, потрібно провести соціологічне опитування не за гроші, а нормальне. Воно має визначити, хто з лідерів більшості має шанси, а якщо не вони, то хто має шанс узагалі. Цих людей треба «запустити» в орбіту громадської думки. Ми не можемо говорити про «містера Х», бо не знаємо конкретного прізвища. Однак є ще один аспект. Менталітет українського політикуму поки що спрямовано на царський указ. Тобто всі чекають, щоб Леонід Данилович назвав цього «містера Х». А Леонід Данилович спостерігає, посміхається й думає: «Якщо ви політична еліта, якщо ви достойники, то хіба політичним достойникам личить так поводитися?». Думка Президента, звичайно, обов’язково потрібна, не можна його обійти, тим паче провладним партіям чи пропрезидентським фракціям. Однак усе ж таки є в мене великі сумніви, чи вдасться нам цю дорогу пройти гідно, чесно й без приниження. Дуже не хочеться, щоб у світі склалося враження, що людина, яка хоче обіймати президентське крісло, настільки недосвідчена, настільки далека від політичної культури, загалом від поняття президентської функції та повноважень, що це простежується у кожному його кроці й у кожному слові.

— Ви маєте на увазі когось конкретного?

— Ні, зараз йдеться про «містера Х».

— Чи не допускаєте ви розвалу більшості під час пошуків єдиного кандидата?

— Я все-таки думаю, що тоді, коли повіє вітер президентської кампанії, на цьому фронті почнуться активніші дії й конкретніші кроки. Бо зараз у свідомості є думка, що поки президентські вибори не почалися, ще є час. Гадаю, проаналізувавши всі рейтинги, ми зможемо прийняти рішення.

«Сьогодні я не збираюсь у президенти»

— Чи може діючий Президент Леонід Кучма знову балотуватись у президенти?

— Якщо буде рішення Конституційного Суду проте, що Леонід Кучма був на президентській посаді лише один термін у зв’язку з переходом від однієї Конституції до іншої, то тоді, як і всі громадяни України, Кучма має право балотуватись. Однак тоді з правового поля це питання переводиться у політичне. Сьогодні, коли Президент говорить, що не збирається йти на третій термін, він керується Конституцією. Коли ж Конституційний Суд прийме інше рішення, він матиме й правові, й політичні можливості. Тоді він сам повинен вирішити, наскільки це відповідає інтересам суспільства, міжнародним відносинам, загальним принципам демократії. Тобто на терезах лежатиме брила проблем, але йому доведеться прийняти правильне, зважене й спокійне рішення.

— Ви для себе таке рішення прийняли? Вам ніби нічого не забороняє знову йти на президентські вибори.

— Зараз такі запитання з’являються частіше, ніж три-чотири роки тому. Ймовірно, змінюється ситуація в суспільстві. Люди спокійніше аналізують той час, коли я був президентом. Минуло вже майже десять років, дуже багато змінилося в Україні й за її межами й Кравчук змінився — зовсім іншим він став сьогодні, ніж був 1993 року. Однак я вважаю, що людина, яка йде на президентську посаду, повинна мати запас фізичної міцності — це перше. Пригадую своє внутрішнє обурення у політбюро ЦК, коли носили Брежнєва й Черненка, які хотіли померти на своїй посаді. Це дуже принизливо. Друге — кандидат повинен мати сучасні знання з економіки та політики. Не просто десь набуті фрази — я ж бачу зараз слова демократичні, а дії тоталітарні — треба, щоб це стало внутрішнім змістом цієї людини, щоб за нею не тяглися хвости з минулого.

Третє — така людина повинна мати сильну політичну волю. Для мене це є визначальним. Треба слухати всіх, але рішення приймати самому. Це три складових. Далі йдуть поняття моральні. По-перше, людяність, тобто треба любити людей, з якими ти працюєш, любити свою землю, свою мову, культуру — коли ти це любиш, ти захищатимеш. По-друге, авторитет. Людина, яка кандидується у президенти не може бути випадковою, вона повинна мати авторитет і в себе в країні, й за кордоном. Кожен претендент повинен проаналізувати все вищезгадане. Треба сісти перед дзеркалом і зробити висновок. Якщо вистачить мудрості й сили сказати: «З цих п’ятьох складових у мене, скажімо, є одна, тому я не можу, дякую», це було б за всіма правилами, але ж, на жаль, самооцінка завжди перевищує об’єктивну оцінку.

— А ви самі перед дзеркалом уже сідали із самоаналізом?

— Я — ні, тому що не ставив завдання сьогодні, приміром, висувати свою кандидатуру в президенти. Я просто розмірковую з погляду людини, яка була президентом, роблю узагальнення, незалежно від того, кого це стосуватиметься.

— 1994 року вперше у пострадянській історії ви демократично передали владу своєму політичному опонентові. Чи вірите ви, що 2004 року процес передачі влади відбудеться так само просто й демократично?

— Я думаю, що це повинно статись, інакше ми сповземо знову до того, від чого йшли. Східні декларації про довічність президента — це ознака тоталітарного мислення, ознака відсутності демократії.

«Перерозподілити місця у Кабміні — нереально»

— Як ви ставитеся до ідеї перерозподілити місця в уряді Януковича?

— Це нереально, бо кожна фракція шляхом арифметичних розрахунків отримала відповідну кількість балів до кількості депутатів. Зараз порушувати цей принцип — означає повністю розвалити більшість, і той, хто це пропонує, ймовірно, має це на меті. Щоб переглянути домовленості, треба переписати укладену всіма фракціями більшості угоду — в ній викладено всі організаційні й кадрові принципи. Тому жодних перерозподілів, без зміни принципів і стосунків більшості та уряду, не може бути. Будь-які зміни в односторонньому порядку означатимуть остаточний розвал більшості. Що ж до ротації, то це зовсім інше питання. Якщо є потреба замінити міністра, який, приміром, належить до СДПУ(О) чи Аграрної партії, то прем’єр узгоджує це питання з фракцією — так записано в угоді. Разом вони звертаються до Президента, який, згідно з Конституцією, призначає або звільняє з посади, й тоді питання організаційно вирішується.

— Які перспективи має Закон про вибори народних депутатів на пропорційній основі й чому СДПУ(О) проти нього?

— Ще перед парламентськими виборами СДПУ(О) на своєму з’їзді ухвалила рішення про підтримку пропорційної системи. Зважаючи на різні думки населення, ми підтримали не суто пропорційну систему, а 75 на 25 — більшість за списком, інші в мажоритарних округах. Цю пропозицію ми ставили на голосування у парламенті, проте Верховна Рада її відхилила. Ми розраховуємо повністю перейти на пропорційну систему 2006 року. І зараз рішення партії не змінилося.

«Я задоволений позицією Президента щодо Тузли»

— Як ви оцінюєте дії чинної влади з урегулювання конфлікту навколо острова Коса Тузла?

— Українська влада діяла адекватно. Я задоволений інтерв’ю, яке дав Президент російській газеті «Известия». Я не міг йому сказати про це особисто, тому говорю через «Контракти». Це зважена й спокійна позиція, де простежується президентська воля захищати територіальну цілісність України. Ті переговори, що ведуться, можна оцінювати по-різному. Однак повірте, з Росією переговори вести дуже складно. На жаль, наші сусіди діють не за принципами міжнародного права, а, швидше, користуючись історично-емоційними підходами.

— Чому ж тоді в часи вашого президентства, вирішуючи територіальну суперечку з Росією, Україна звернулася до Ради Безпеки ООН, а сьогодні про це навіть не йдеться?

— 1993 року російська Дума ухвалила офіційний документ, в якому чітко вказувалося, що місто Севастополь належить Російській Федерації. Посилаючись на цей документально підтверджений факт територіального зазіхання, ми звернулися до РБ ООН. Чому сьогодні влада не звертається до цієї організації? Росіяни не перетнули кордон. Сьогодні ми можемо говорити про наміри, про недружні дії, про кроки, що не вписуються в міжнародні документи, зокрема й міждержавні українсько-російські. У широкомасштабній угоді, підписаній Єльциним і Кучмою, сказано, що Росія поважає територіальну цілісність України в межах кордонів, що склалися. Сподіваюся, що цього не станеться, але якщо раптом Росія не зупиниться й порушить український кордон, тоді треба негайно звертатися до гарантів територіальної цілісності, Організації Об’єднаних Націй, ОБСЄ.

— Зважаючи на події у Керченській протоці, ви не шкодуєте, що довелося віддати ядерну зброю?

— Тут не можна так ставити питання. Ми не могли її не віддати. Сьогодні люди не розуміють — тоді іншого виходу не було. Адже ми ядерної зброї не виробляли, ми не мали й не маємо ядерного циклу, ми не могли її ні обслуговувати, ані керувати нею. Коли я чую зараз заклики повернутися до ядерного статусу, то розумію, що це спроби обдурити мільйони людей задля популярності одного політика. Щоб налагодити ядерний цикл, потрібно не менше $40 млрд, а в нас бюджет — $10 млрд.

— Чи є зв’язок між конфліктом навколо Тузли й укладеними напередодні угодами про Єдиний економічний простір?

— Росія має зрозуміти: якщо вона не вирішить проблему Тузли відповідно до міжнародних документів, на Єдиному економічному просторі треба поставити хрест. Я, наприклад, поки не буде вирішено це питання, не голосуватиму за ратифікацію угод щодо ЄЕП. І таких депутатів більшість. Не можна однією рукою підписувати документ, який засвідчує бажання жити в нормальних економічних відносинах, а іншою — про територіальні претензії до нас.

— За яку межу не варто переходити в рамках ЄЕП?

— Можна створити зону вільної торгівлі. До цього йшов і Європейський Союз. Тільки за 40 років він увів спільну валюту. А у нас хотіли відразу розпочати з митних і валютних проблем — це дорога в нікуди. Коли так говорять, то хочуть не економічної інтеграції, а власне, політичної. Ми на це не можемо піти. Спробуємо створити зону вільної торгівлі — якщо вона запрацює, то потрібен час, щоб зважити всі результати, а вже потім робити наступний крок.

— Що ж до інтеграції з Європейським Союзом, то чи є й тут межа, яку не слід переходити?

— Це національні та стратегічні інтереси України. Якщо є чинники, що можуть призвести до занепаду цілої галузі: чи аграрної, чи ракетобудування, чи кораблебудування (я називаю умовно), то ми не можемо через це переступити.

— Як перший президент незалежної України, якою ви бачите її в новому столітті? Яке місце України на світовій шахівниці?

— Україна, по суті, історично й територіально європейська держава. У всіх головних документах зазначено, що стратегічна лінія нашої політики — це європейський вибір. Вірю, що вирішивши усі питання, що стримують наш рух до Європи, ми станемо повноправним членом цієї спільноти. Я бачу Україну тільки в Європі. Коли це відбудеться, — не знаю. Однак мені дуже хотілося б це побачити.

---

Досьє

• Народився 10 січня 1934 року у селі Великий Житин Рівненської області. 1958 року закінчив Київський державний університет ім. Тараса Шевченка. Кандидат економічних наук. Одружений, має сина Олександра.

• 1970-1988 роки — завідувач сектором, інспектор, помічник секретаря ЦК, перший заступник завідувача відділу, завідувач відділом агітації та пропаганди ЦК КПУ.

• 1988-1990 роки — завідувач ідеологічним відділом, секретар ЦК КПУ, другий секретар ЦК КПУ.

• 1990-1991 роки — член Політбюро ЦК КПУ, Голова Верховної Ради УРСР, України. У серпні 1991 року заявив про вихід з лав КПРС. У грудні 1991 року обраний Президентом України.

• 1994-1998 роки — народний депутат Верховної Ради України II скликання. Член фракції «Соціально-ринковий вибір», пізніше — «Конституційний центр». д 1998-2002 роки — народний депутат України III скликання. Обраний за списком СДПУ(О). Член Комітету з іноземних справ і зв’язків із СНД Верховної Ради України. З 2001 року президент Всеукраїнської доброчинної організації «Місія «Україна — Відома». З 2002 року народний депутат України IV скликання. Обраний за списком СДПУ(О), член Комітету Верховної Ради із закордонних справ.

---

«Я не міг сказати Президентові про це особисто, тому говорю через «Контракти»

Обговорити на форумi

На початок

Версія для друку		Відправити поштою
Оцiнити статтю		Ваш коментар