Єдиний бюджетний кандидат

Яна МОЙСЕЄНКОВА

Нового міністра фінансів не буде. Скарбничим президентських виборів залишиться перевірений Микола Азаров. Миколі Яновичу вдалося не лише зберегти свій вплив, а й зміцнити позиції номінанта на посаду єдиного кандидата від влади.

Микола Азаров

Боротьба за портфель міністра фінансів, що досягла найвищої точки кипіння в розпал бюджетного процесу, достроково фінішувала. Леонід Кучма в середу заявив, що не бачить доцільності в розділенні посад Азарова. Екс-голова ДПАУ залишиться й першим віце-прем’єром, і міністром фінансів. Об’єднаним соціал-демократам запропоновано розслабитися.

Два фронти есдеківської війни визначилися, коли внаслідок формування коаліційного уряду з’явився не тільки ще один номінант на посаду єдиного кандидата від влади (Янукович), а й основні важелі урядового впливу — дві ключові посади економічного блоку — опинилися в одних руках Азарова. До того ж якщо боротьба з шахтарськими апетитами була ринковою реакцією на політичне й економічне зміцнення конкурента, то війна, оголошена Азарову, багато в чому базується на взаємних особистих претензіях, що є наслідком компроматоносійства екс-голови ДПАУ.

Основні сили на «першому фронті» спрямовано на дискредитацію й розхитування уряду зсередини, переведення значущих посад з-під впливу уряду до вотчини Президента, боротьбу за стратегічні підприємства. Донецька група мала намір переділити ринок зв’язку та вивести DCC у загальноукраїнські оператори — київська група запасла чимало палиць для коліс. Уряд узяв під контроль стратегічну приватизацію — київська група пролобіювала в перші заступники голови Михайла Чечетова президентоорієнтованого вихідця з АП Євгена Григоренка. Урядова криза — нокдаун діючому уряду. Скандал навколо львівської податкової, очолюваної Сергієм Медведчуком — удар у відповідь.

Розробки на «другому фронті» зводилися до зменшення повноважень Азарова. Нагадаймо, що у листопаді минулого року Микола Янович як перший віце-прем’єр дістав право контролювати Мінекономіки, а надто євроінтеграцію, а як голова Мінфіну — підпорядкувати фіскальних силовиків у особі Державної податкової адміністрації та Держмитслужби. Саме на таких умовах Азаров погодився надіти майку другого урядового номера.

Уперта самовпевненість Миколи Яновича й доступ до кабінетів АП дратували голову адміністрації. Було вирішено відібрати в Азарова найдорожче й найзначущіше — крісло міністра фінансів (за великим рахунком, Мінфін — це конкретний шматок роботи, державна скарбниця і міністерський апарат, а перше віце-прем’єрство — посада, хоча й висока, але дещо абстрактна). Крім того, головне крісло Мінфіну приваблює есдеків широтою можливостей у разі його звільнення. Портфель міністра фінансів не квотований у коаліційному уряді (Азарову посади було даровано особисто Президентом), тобто зміна міністра не вимагає ротації представників «Регіонів України».

Теоретично це місце може посісти кожен, кого призначить Президент. Серед претендентів на фінансовий портфель називали посла України в Великій Британії Ігоря Мітюкова, президента Української іпотечної асоціації й радника Президента Ігоря Юшка, голову Держказначейства Петра Петрашка й навіть голову Держкомпідприємництва Інну Богословську. Якби лавка особисто відданих Президенту людей була довшою, то, ймовірно, Мітюков і повернувся б у великі фінанси (Юшко претендує на Раду НБУ). Але лавка коротка, й кривдити Азарова, тим більше лобіюючи нового скарбника в передвиборний рік, нікому не дозволено. У середу Кучма заявив, що не бачить доцільності розділення постів.

Тим часом тижнем раніше Президент підписав указ, який закріпив нову норму призначення керівника регіонального відділення ФДМУ в Києві. Згідно з документом, керівників усіх філій призначає голова фонду, а в Києві — Президент, оскільки керівник київського відділення тепер автоматично стає зампредом у центральному апараті ФДМУ.

Таким чином вищий арбітр послідовно розділяє верхівку уряду на Азарова як відданого й послідовного й на Януковича як представника донецької ФПГ. Перший потрапляє під програму «захисту свідків», другий балансується руками об’єднаних соціал-демократів. Цей крок логічно вписується в традиційну президентську політику підвішування, а з урахуванням бюджетного процесу, який стартував, є ще й наміром сформувати скарбницю на рік президентських виборів «своїми руками». Водночас чергова підтримка «двоглавості» Миколи Яновича може виявитися свідченням другого народження ще одного номінанта на посаду єдиного кандидата від влади.

---

Донецькі прийшли

З радянських часів і до початку 1990-х в Україні найбільшими й найвпливовішими вважалися дніпропетровська та донецька фінансово-промислові групи. Так звана київська група, що еволюціонувала до бренду об’єднаної соціал-демократії, у часи первинного накопичення капіталу переживала етап становлення. 1994 року сталася добровільна передача президентської влади, що лише сприяло закріпленню за «дніпропетровськими» лідерських позицій у новій державі. Але битва головних гігантів тривала й до 1996-го, а після масштабних зачисток у шахтарській столиці й приходу Павла Лазаренка до уряду закінчилася ще більшим посиленням дніпропетровської ФПГ й ослабленням донецької групи.

Паралельно, й багато в чому завдяки теплим стосункам з першою особою країни, розростався вплив київської групи, що була необхідна як гідна противага. Після «посадки» Лазаренка певну частину власності дніпропетровців (не враховуючи, звісно, інтересів найближчих до влади представників «Трудової України») було розділено між київською й донецькою групами. Настав час балансувати об’єднаних соціал-демократів. Так почалась ера другого приходу до влади представників донецької ФПГ.

Автору можна писати: moysey@gc.kiev.ua

Обговорити на форумi

На початок

Версія для друку		Відправити поштою
Оцiнити статтю		Ваш коментар