Успіхи і поразки

Політекономіка за Григоришиним

Андрій ЛАВРИК

Задля успішного просування своїх бізнес-проектів в Україні російський підприємець Костянтин Григоришин обрав тактику політичного прикриття. Проте подібна стратегія мало не поховала українську частину бізнесу Григоришина.

Металургійно-енергетичний пул

На початку 90-х років минулого сторіччя, коли Костянтин Григоришин зважився поринути у великий бізнес, вільних ніш на його батьківщині не залишалось. Відтак наявний капітал (історія замовчує, яким чином Григоришин заробив перший долар) російський бізнесмен вирішив вкласти в «малоосвоєну» Україну. Фірми Григоришина почали скуповувати борги кількох металургійних і машинобудівних підприємств, поступово концентруючи контроль над ними. В другій половині 90-х Григоришин отримав доступ до ядерної енергетики. Через своїх партнерів у РФ він налагодив вивезення з України відпрацьованого ядерного палива (на той час вивіз ВЯП для країни був серйозною проблемою), натомість підконтрольні Григоришину металургійні підприємства отримали дешеву електроенергію. Водночас у вітчизняних спецслужб виникла низка питань до росіянина. Зокрема, яким чином йому, іноземцю і приватному підприємцю, вдалося долучитися до стратегічного ядерно-енергетичного циклу. Однак до повномасштабного розслідування справа не дійшла, оскільки Костянтин Іванович з приходом у великий бізнес набув вельми корисних знайомств у великій політиці.

Росіянин працював через групу офшорних компаній, більш відомих в Україні під назвою «Корт Холдинг». З наближенням приватизації вітчизняних стратегічних об’єктів у Костянтина Григоришина виникла потреба у створенні потужної компанії з українською пропискою. Тож 2000 року було засновано консорціум «Металургія» зі статутним фондом у 110 млн грн. Офіційно його засновниками стали ВАТ «Полтаваобленерго» (22,7%), запорізьке ВАТ «Електрометалургійний завод «Дніпроспецсталь» (22,7%), сумське ВАТ «Науково-виробниче об’єднання ім. Фрунзе» (9,1%), комерційний банк «БІГ-Енергія» (9,1%), ВАТ «Запорізький завод феросплавів» (22,7%) і ВАТ «Стаханівський завод феросплавів» (13,6%). Компанії-засновники консорціуму, як писала преса, контролювалися пов’язаними з Григоришиним комструктурами за допомогою частки в статутному фонді та лояльного менеджменту.

Спочатку приватизаційні плани Металургії були ледь не наполеонівськими: через кілька місяців після держреєстрації консорціум подав заявку на конкурс із продажу 63% акцій ВАТ «Запорізький алюмінієвий комбінат» (ЗАлК). При цьому в боротьбі за ЗАлК консорціум вирішив змагатися з такими фінансово-промисловими монстрами, як холдинг «Сибірський алюміній» і АвтоВАЗ-Інвест. Як результат протистояння — конкурс з приватизації ЗАлК швидко переріс у грандіозний скандал, і Металургія відмовилась від планів щодо алюмінієвого бізнесу (врешті-решт ЗАлК придбав АвтоВАЗ-Інвест).

Більшого успіху «група Григоришина» досягла в енергетиці: вже у 2000-2001 роках було встановлено контроль над частиною вітчизняних обленерго: Запоріжжя-, Полтава-, Суми-, Львівенерго та низкою інших енергокомпаній. Вже 2001 року Костянтин Григоришин засновує спільне україно-російське підприємство «Група «Енергетичний стандарт», на яке покладається завдання управління підконтрольними обленерго. Паралельно скуповуються машинобудівні активи, орієнтовані на енергетику: ВАТ «Запоріжтрансформатор», «Завод малогабаритних трансформаторів», ВАТ «НДІ «Перетворювач» і навіть частка у харківському ВАТ «Турбоатом». Таким чином, під контролем однієї групи компаній були об’єднані енергоємні феросплавні заводи (Запорізький, Стаханівський і Дніпроспецсталь), енергопостачальні підприємства і орієнтовані на енергетику машинобудівні заводи. Вартість активів металургійно-енергетичного пулу компаній Григоришина експертами оцінювалась у понад 3 млрд грн. Однак уже наступного року у Костянтина Григоришина виникли з бізнес-партнерами серйозні проблеми, що швидко вилилися у запеклі корпоративні війни.

У пошуках політичного прикриття

Попри те, що Костянтин Григоришин у своїх нечисленних публічних виступах заявляв про байдужість і навіть «легку відразу» до політики, політичним прикриттям своїх бізнес-проектів він переймався досить серйозно. На початках реалізації бізнес-проектів в Україні Григоришина опікав екс-прем’єр-міністр Павло Лазаренко, з нюансами підприємницької діяльності якого вже не один рік розбирається американська Феміда. Власне, саме під час процесу «США проти Лазаренко» було офіційно оприлюднено інформацію про те, що Костянтин Іванович і Павло Іванович були бізнес-партнерами. Низка експертів стверджує: контроль над ВАТ «Дніпроспецсталь» — найціннішим активом Металургії — Костянтин Григоришин отримав зокрема і за сприяння Лазаренка.

Однак Павло Лазаренко потрапляє в опалу до президента Леоніда Кучми, відтак як політичний «дах» екс-прем’єр стає не тільки не корисним, але й небезпечним. Однак Григоришин без політичного прикриття залишався недовго — за його ж словами, вже 1998 року йому запропонували партнерство політики, яких пов’язують з київською бізнес-групою й відомим столичним футбольним клубом. Перед парламентськими виборами 2002 року росіянинові наполегливо запропонували взяти фінансову участь у виборчій кампанії. «Вони переконували мене, що у разі нашої перемоги в політичній боротьбі ми заробимо дуже багато грошей, а якщо програємо — у нас усе відберуть, — розповів Григоришин в одному з інтерв’ю. — Мені запропонували фінансувати СДПУ(О)». Однак, за зізнанням самого бізнесмена, він фактично саботував скерування коштів у запропонований йому політичний проект, оскільки вказані новими компаньйонами суми інвестицій були завеликими навіть для нього. Крім того, окреслився серйозний конфлікт у бізнесі — Григоришин передав компаніям, пов’язаним з новим політичним прикриттям, частки в кількох енергопідприємствах. Водночас Костянтин Григоришин став спонсором іншого політичного проекту — ліберальної партії «Яблуко» (яку очолює Михайло Бродський), очевидно розраховуючи забезпечити собі лобі у Верховній Раді скликання 2002 року. Проте Яблуко вибори програла — жоден із членів цієї партії до парламенту не пройшов. Понад те, Костянтин Григоришин почав втрачати контроль над консорціумом «Металургія».

Коли поїхав дах

Після парламентських виборів позиції Григоришина, що залишився без політичного прикриття, сильно похитнулися. Протягом 2001-2002 років його бізнес-група втрачає контроль над усіма енергопідприємствами. Попри те що в більшості випадків компанії, пов’язані з Григоришиним, залишилися власниками акцій, однак реально обленерго перейшли під контроль столичних бізнесменів та словацької компанії Vychodoslovenske Energeticke Zavody S. P. Принаймні менеджмент енергокомпаній, акції яких належать Енергетичному стандарту, виявився лояльнішими до киян і словаків. Подекуди зміна керівництва на григоришинських обленерго відбувалася силовими методами. Зокрема, на ВАТ Суми- і Запоріжжяобленерго, де лояльний до росіянина менеджмент було усунуто за допомогою спецзагонів міліції. Ставлеників Григоришина усунули також від управління банком БІГ Енергія. 2002 року Металургія вирішує позбутися низки феросплавних активів — новими власниками Запорізького і Стаханівського феросплавних заводів стають компанії, які аналітики пов’язують з фінансово-промисловою групою «Приват». Таким чином, де-юре серед засновників консорціуму з’являються представники дніпропетровської бізнес-групи, з якими у Григоришина доволі швидко окреслюється конфлікт.

А вже 12 жовтня 2002 року Костянтина Григоришина в Києві затримав спецзагін МВС «Беркут» (див. Контракти № 42, 2002). За дуже підозрілих обставин у кишенях бізнесмена опинився незареєстрований пістолет і героїн, тож суд дав санкцію на арешт Григоришина за звинуваченням у незаконному зберіганні зброї і наркотиків. За Костянтина Григоришина заступилась низка політичних партій і правозахисних організацій, український МЗС було завалено нотами протесту Російської Федерації щодо незаконного арешту її громадянина. Григоришина усе-таки відпустили.

Послабленням позицій Костянтина Григоришина скористалися його нові партнери по консорціуму «Металургія». Низка вітчизняних ЗМІ, посилаючись на експертів, тоді висунули припущення, що група «Приват» і київська бізнес-група домовилися стосовно перерозподілу активів росіянина. Готується зміна керівництва консорціуму. Натомість Григоришин, намагаючись вивести свої активи з-під удару, шукає нових союзників. У грудні 2002 року група «Енергостандарт» заявляє, що вирішила продати контрольний пакет акцій Дніпроспецсталі стратегічному інвестору. Ним стала компанія Baring Vostok Capital Partners, що входить у транснаціональну фінансово-інвестиційну групу ING (див. Контракти № 04, 2003). Саме в цей період рада директорів Металургії усуває від управління консорціумом представників Костянтина Григоришина. Останній зробив спробу нанести випереджальний удар: прес-служба Григоришина поширила заяву про наміри бізнесмена ліквідувати консорціум. Офіційно такі наміри аргументувалися тим, що потреби в існуванні консорціуму немає. Мовляв, Металургію створювали для участі в приватизації металургійних і машинобудівних підприємств, і на сьогодні все, що можна було приватизувати, приватизували. Утім, ця спроба виявилася марною. Однак і ті, хто виборов контроль над Металургією, не змогли досягнути основної своєї мети, оскільки більшість активів консорціуму для них виявились недосяжними.

Далі буде?

З початку 2003 року війна між пулом компаній Григоришина і групою «Приват» за контроль над консорціумом перейшла до судових зал. Колишній заступник гендиректора Металургії Олександр Проказа, якого спостерігачі зараховують до менеджерської команди росіянина, оскаржив у суді законність зміни керівництва консорціуму. Він апелював до того, що в зборах ради директорів не змогли взяти участь представники кількох співзасновників консорціуму — Сумського НВО ім. Фрунзе і Дніпроспецсталі. Однак Верховний суд ухвалив, що зміна керівництва Металургії відбулася цілком законно. Його рішення остаточне і оскарженню не підлягає.

Паралельно нове керівництво Металургії звинуватило попередників у незаконному відчуженні активів консорціуму і подало позов про відшкодування збитків. За цим позовом у березні цього року виконавча служба арештувала акції практично всіх українських компаній, які належать контрольованим Григоришиним компаніям, — Craftex Ltd, Technolux Ltd, Metroimpex Ltd, Trade-Invest Group Ltd і Energy Standard Group SA. Йшлося про 88,346% статутного фонду ВАТ «Запорiжтрансформатор», 58,702% Заводу малогабаритних трансформаторiв, 18,673% Запорiжжяобленерго, 38,068% Львiвобленерго, 39,961% Сумиобленерго, 40,027% Полтаваобленерго, 33,777% Прикарпаттяобленерго, 40,011% Чернiгiвобленерго й великі пакети акцій низки інших енергокомпанiй. Крім того, накладено арешт на 48,002% акцій ВАТ «Днiпроспецсталь», 49,707% Запорізького кабельного заводу, 12,68% Сумського НВО ім. Фрунзе, 14,55% компанії «Турбоатом», 57,59% авiакомпанiї «Константа» та низки інших підприємств. Однак через кілька днів арешт було знято, оскільки суд визнав його незаконним.

Утім, вірогідність того, що вітчизняна Феміда знову займеться активами Григоришина, залишається досить великою. Зокрема, два тижні тому правоохоронні органи вкотре звернули увагу на підприємства, пов’язані з Костянтином Григоришиним, — працівники міліції провели обшук в офісі ВАТ «Запоріжтрансформатор». Правоохоронці пояснили, що обшук проходив у рамках розслідування кримінальної справи про шахрайство з акціями Запоріжтрансформатора вартістю... 35 грн.

Перспективи консорціуму «Металургія» наразі виглядають примарними. Костянтин Григоришин ще два роки тому чітко і ясно заявив, що більше не зацікавлений в існуванні такої структури. Опонентам росіянина консорціум цікавий перш за все перспективами взяти під контроль активи, які Костянтин Григоришин придбав за участі Металургії. Принаймні вони мають юридичні зачіпки для відчуження активів росіянина. Проте варто зважати, що за останній рік позиції Костянтина Івановича значно зміцнилися. Деякі ЗМІ стверджують, що у Григоришина віднедавна склалися теплі стосунки з власником корпорації «Інтерпайп» Віктором Пінчуком, з яким у нього є спільні бізнес-проекти. Григоришин отримав чергове політичне прикриття?

---

Еволюція політичного прикриття Григоришина

Григорій та Ігор Суркіси. 1998-2001 роки.

Михайло Бродський. 2001-2002 роки.

Віктор Пінчук. З 2004 року.

---

Ціна питання

Статутний фонд консорціуму «Металургія» — 110 млн грн. Вартість активів компаній-засновників консорціуму перевищує 3 млрд грн. За підрахунками експертів, річний оборот усіх підприємств, втягнутих в конфлікт навколо Металургії, в сумі сягає $1,6 млрд.

Обговорити на форумi

На початок

Версія для друку		Відправити поштою
Оцiнити статтю		Ваш коментар