Донецькі порядки шкодять авторитету України

Андрій МИСЕЛЮК

Німеччина — одна з небагатьох західних країн, яка має свою чітку позицію щодо України. Посол ФРН в Україні Дітмар Штюдеманн завжди уважно відстежує події в Україні й часто висловлюється з позиції друга та партнера нашої країни

Дітмар Штюдеманн Фото Свiтлани i Вiктора СКРЯБIНИХ

Цю функцію зазвичай виконує німецьке посольство у Києві. Так, при створенні газотранспортного консорціуму посол Німеччини в Україні Дітмар Штюдеманн закликав Київ і Москву розпочати рівноправну і відкриту тристоронню розмову на цю тему, заявивши, що Німеччина як третя сторона, «образно кажучи, не сяде за стіл, за яким дві інші вже пообідали». Пізніше він разом з послами США і Польщі застеріг Україну від використання нафтопроводу Одеса — Броди в реверсному режимі. Коли в Україні йшли дебати про вступ до ЄЕП, німецький посол пояснив Києву, що Україні доведеться зробити вибір між інтеграцією в ЄС чи в ЄЕП.

До того ж посольство Німеччини в числі перших негативно відреагувало на події 29-31 жовтня в Донецьку, де влада зірвала з’їзд блоку «Наша Україна». З оцінки цих подій і почалося інтерв’ю з послом ФРН в Україні Дітмаром Штюдеманном.

— Після подій в Донецьку ви заявили, що не забезпечивши умов проведення з’їзду, Україна тим самим поставила себе «за рамки мінімальних демократичних стандартів». Що ви конкретно мали на увазі?

— Повідомлення, що надходили, були вельми суперечливі. Однак, виходячи з того, що мені повідомили два наших працівника, які були на місці подій, можна дійти висновку: події в Донецьку виходять за межі загальноприйнятих демократичних норм. У демократичних державах опозиція є членом усталеної політичної структури. Це означає, що опозиція має такий самий доступ, як і правляча партія, й до громадськості, й до виборців. Те, що відбувалося в Донецьку, далеке від того, що називається суперечками щодо програм і принципів партій і неприйнятне в демократичному суспільстві. Існують певні мінімальні стандарти забезпечення громадського порядку. А в Донецьку, вочевидь, такого порядку немає. Це, безумовно, шкодить авторитету України за кордоном. І це викличе чимало запитань щодо подальшого проведення передвиборної боротьби й розвитку ситуації напередодні виборів. І я, як друг України, хотів би побажати, щоб подібне не повторилося, а з того, що сталося, було зроблено правильні висновки.

— Як ви вважаєте, чи вплинуть ці події на імідж донецьких політиків (передусім вихідця з Донбасу прем’єра Віктора Януковича) на Заході?

— Мені не хотілося б говорити про профілі тутешніх політиків. Прем’єр Янукович відвідав Європу, зокрема й Німеччину, і залишив після себе позитивні враження. Він добре презентує українські інтереси. І було б бажано, аби він робив свій вклад в те, щоб подальший політичний розвиток України відбувався без застосування сили, на принципах демократії та правової держави.

— Чи можуть події в Донецьку стати поштовхом до перегляду ставлення Німеччини та Євросоюзу загалом до українських виборів, наприклад, до рішучіших заяв, раннього початку процедури моніторингу?

— Гадаю, що говорю зараз і від імені моїх партнерів по ЄС. Було б бажано, щоб президентські вибори в Україні проходили з дотриманням загальноприйнятих демократичних стандартів. Тому вельми важливо, щоб з подій в Донецьку було зроблено правильні висновки, і необхідно, аби помилковий розвиток ситуації було припинено із самісінького початку. Щодо участі спостерігачів Німеччини та ЄС в українських виборах, деталі наразі обговорюються.

— Як ви оцінюєте загальний контекст політичних процесів у передвиборній Україні (спроби змінити Конституцію, наміри обрати президента в парламенті, заклики до діючого Президента піти на третій термін тощо?

— Які зміни приймати в чинну Конституцію — питання, яке має вирішувати сама Україна. Це дуже складне завдання, яке вимагає багато часу, уважного вивчення та упевненості, що такі зміни справді потрібні. Іноземний спостерігач, напевно, порадив би діяти обережно, скрупульозно продумуючи й зважуючи справді необхідні зміни й не піддаватися, до того ж, тискові часу. Тому Захід, можна сказати, здивований і вражений тією величезною кількістю пропозицій щодо внесення змін до Конституції і, зокрема, тому, що вони з’являються під тиском часу й в певному цейтноті.

— Напередодні жовтневого саміту Україна-ЄС в Ялті Президент Кучма закликав ЄС «дати сигнал» про терміни можливого вступу України до Євросоюзу. Чи означають результати саміту, що питання про асоційоване членство України в ЄС остаточно знято з порядку денного, поки Євросоюз розбереться з новими членами?

— Вважаю, що ялтинська зустріч на вищому рівні зробила значну кількість пропозицій для України приєднатися до європейських структур. Гадаю також, що й цей саміт, і візит до України комісара з розширення ЄС Гюнтера Ферхойгена продемонстрували, що Україна зараз краще розуміє, які труднощі має подолати ЄС. З одного боку, ЄС необхідно буде «переварити» швидке розширення організації, а з іншого — зберегти свою дієздатність. Це означає, що на найближчу й середню перспективу наші пріоритети полягають саме в цьому. А вступ України до ЄС не належить до таких термінових завдань. Проте це аж ніяк не означає, що Україна не зможе колись стати членом Євросоюзу. Ні прийнята ЄС концепція сусідства, ні наявність конкретної дати вступу України до ЄС не є перешкодою для приєднання України до цієї організації.

Необхідно підкреслити, що відповіді «ні» на запитання про вступ України до ЄС не існує. Однак при цьому було б набагато краще, якби Україна не витрачала часу, сил і можливостей, запитуючи: «Коли буде названо дату вступу до ЄС?» чи «Коли буде конкретний сигнал?». Набагато більше користі було б, якби Україна запитала себе: «Які конкретні кроки та в якому часовому проміжку необхідно зробити, аби наблизитися до ЄС?». Для реальної можливості наближення України до ЄС в практичній політиці є багато конкретних кроків — і в межах концепції добросусідства, й у межах різних планів дій, в той час як запитання сигналів, конкретного часового графіка, швидше, належать до теоретичної сфери.

— Україна, здається, вже змирилася з тим, що житиме в «добросусідському оточенні», яке створює Євросоюз. Водночас логічним є запитання: чому за півроку, що минув з часу оприлюднення концепції «Особливого сусідства», ЄС не надав документ щодо перспективи своїх відносин саме з Україною?

— Власне, концепція сусідства пропонується кожній країні окремо, й кожна країна має й може діяти так, як вона вважає за потрібне. І мені здається, що якраз Україна може очолити рух «добросусідства» й підійти до безпосереднього членства в ЄС набагато раніше, ніж чимало інших країн, які беруть участь у цій програмі. Нагадаю ще раз, що конкретні кроки щодо отримання членства в Євросоюзі доволі чітко окреслено в копенгагенських критеріях. І їх виконання є складним завданням. Після здійснення кроків, які закладено в Угоді про партнерство й співпрацю між Євросоюзом та Україною, можна переходити до створення зони вільної торгівлі. Необхідно, щоб Україна вступила до СОТ, і після цього настане черга вступу до митної асоціації з Євросоюзом. І вже опісля асоціювання з’являться перспективи виходу України на фінішну пряму.

— Свого часу ви критично відгукнулися про вступ України до Єдиного економічного простору. На вашу думку, чи зможе Україна одночасно створити зону вільної торгівлі й з Євросоюзом, і в межах ЄЕП?

— Я не вважаю, що відгукнувся критично, я просто констатував факт. Інтегруватися можна тільки один раз і в певному напрямі. І Україна сама повинна знати, в який простір вона має намір інтегруватися — чи до Європейського Союзу, чи до ЄЕП. Якщо розглядати підписану в Ялті угоду, то там у кожному пункті зустрічається слово «інтеграція», але я вважаю, що саме поняття «інтеграція» ще потребує визначення. Німеччина, наприклад, має великий досвід інтеграції, й ми розглядаємо цей процес як відмову від частини власних суверенних прав і передачу цих прав іншим наддержавним установам. Тому фактично виключено, що Україна інтегруватиметься і в західний, і в східний економічний простір. Ось чому підписана в Ялті угода щодо ЄЕП викликала в європейських партнерів України певні запитання. Якщо ж, з іншого боку, оцінити зміст цієї угоди, можна пересвідчитися, що Україна погодилася пройти відносно коротку ділянку цього інтеграційного процесу. Бо Україна прагне створити поки що лише зони вільної торгівлі.

— Які кроки Україна має зробити насамперед, аби домогтися збільшення припливу німецьких інвестицій?

— Неозброєним оком видно, що в українській економіці тенденції стабілізуються. Це бачать і представники німецької економіки, тому німецькі інвестиції в Україну зростають. Це поки що лише початок, але тенденція вже добре помітна. В Україні є понад тисячу представництв німецьких підприємств, які вивчають можливості українського ринку і працюють тут. Водночас умови для інвестування в Україну все ще не є оптимальними для німецьких та інших іноземних інвесторів. Є дуже багато проблем, які треба вирішити, аби іноземний капітал діяв тут на широкій основі. Передусім це неясні вимоги законів, які до того ж постійно змінюються, дуже незграбний і більше схожий на знущання процес сертифікації та реєстрації підприємств. Незадовільно відбувається оподаткування — це стосується й вітчизняних виробників, й іноземних інвесторів.

Чималу роль відіграє й високий рівень корупції. Дуже важливо й те, що українські законодавці мають зрозуміти свою важливу роль у залученні капіталовкладень до країни. Зокрема, ухвалений недавно закон про рекламу не вельми сприяє залученню інвесторів. Крім того, сфера державного управління також має змінити уявлення про свої завдання: почасти на практиці ми стикаємося з тим, що органи реєстрації або органи держуправління вбачають своє завдання не в тому, щоб залучати до країни іноземні інвестиції, а створювати їм проблеми.

— Останніми місяцями відносини України із Заходом помітно потеплішали. Зокрема, Президент Кучма їздив до Вашингтона, де в межах сесії Генеральної Асамблеї ООН провів коротку зустріч з президентом Бушем, а також неформальну зустріч з канцлером Німеччини Шредером. Чи розглядає німецька сторона можливість проведення найближчим часом офіційної українсько-німецької зустрічі на вищому рівні?

— Певно, так. Зараз ми вивчаємо шляхи поновлення регулярних міжурядових консультацій. Останні подібні консультації відбулися позаторік в Києві. Торік у наших країнах пройшли парламентські вибори, в Німеччині за їхніми підсумками було сформовано новий уряд. Тепер знову на часі підготовка й проведення міжурядових консультацій.

Але необхідно виконати загальні рамкові умови підготовки й проведення таких заходів. Особливо хотілося б підкреслити, що українсько-німецькі відносини навіть у найтяжчі періоди завжди були дуже близькими. І нинішній рік це підтверджує. Прем’єр Янукович відвідав Німеччину й зустрічався з Федеральним канцлером Шредером. Президент Німецького Бундестагу Вольфганг Тірзе також побував в Україні. Відбулися зустрічі міністрів закордонних справ. Депутати обох парламентів побували в гостях один у одного. Недавно я повернувся з Берліна, де відбувся, можна сказати, вже традиційний форум, присвячений Україні. Все це — свідчення того, що наші відносини активно розвиваються. Наша філософія полягає саме в тому, що навіть в складні часи ми повинні продовжувати діалог.

Обговорити на форумi

На початок

Версія для друку		Відправити поштою
Оцiнити статтю		Ваш коментар