Хто наступний вбивця Александрова?

Андрій ШЕШЕРА

Слідчі Генпрокуратури вдруге назвали імена вбивць журналіста з Донбасу Ігоря Александрова. Рідні та колеги загиблого не вірять, що цей варіант — останній.

Юрiй Вередюк

Заява Генпрокуратури про те, що вбивство журналіста організувала місцева бізнес-група, миттю спровокувала лавину запитань. Хто повинен тепер відповісти за «старе» розслідування справи, яке через нові дані тягне хіба що на примітивний аматорський спектакль? Чи буде остаточно знято обвинувачення з першого підозрюваного в убивстві, Юрія Вередюка, нині також покійного? Та найголовніше — в чому мотив зухвалого злочину, в якому українське суспільство побачило «дубль другий» резонансної «справи Гонгадзе»?

Наступні події довели, що автори сенсації поспішати з відповідями не налаштовані. За таких умов рідні загиблого журналіста, його колеги та численні друзі все частіше публічно вдаються до песимістичних припущень щодо перспектив остаточного розкриття злочину. Мовляв, передусім знову боротьба різних політичних і бізнесових груп, а Ігор Александров розглядається в ній лише як шахова фігура.

Кілька касет та «17-та дільниця»

За останньою версією слідчих, убивство журналіста організували слов’янські підприємці Олександр та Юрій Рибаки, до того ж останній особисто брав участь у побитті Александрова в людному центрі міста, зробивши своєрідний подарунок старшому братові... на день його народження.

Щодо мотиву злочину, то, як свідчать скупі публічні повідомлення, слідчі Генпрокуратури вважають таким професійну діяльність покійного телевізійника, зокрема його намір продемонструвати в ефірі касету із записом розмови двох членів місцевого організованого злочинного угруповання «17-та дільниця», в якій кримінальні авторитети називають мозковим центром банди саме Олександра Рибака. Зараз братів Рибаків узято під варту, а для найшвидшого закінчення резонансної справи до Києва нібито звозять з колоній посиленого режиму засуджених раніше бойовиків «17-ї дільниці» — для очних ставок та отримання нових свідчень у справі.

Додамо, що весь цей час діючими особами «справи Александрова» наполегливо намагалися стати двоє колишніх краматорських міліціонерів — Олег Солодун та Ігор Сербін. Саме вони передали Александрову фатальну касету з оперативними записами. Солодун і Сербін уже через тиждень після злочину публічно називали його замовниками братів Рибаків, не забуваючи додати прізвище свого колишнього начальника, керівника Краматорського міського відділу боротьби з організованою злочинністю Володимира Бантуша.

Незалежні експерти зазначають, що версія Сербіна — Солодуна, яку, судячи з усього, наразі взяли на озброєння слідчі у «справі Александрова», має суттєві вади. Зокрема, важко пояснити, навіщо Рибакам, навіть під загрозою публічного викриття їхніх зв’язків із злочинним світом, було вбивати саме тележурналіста. Адже Сербін і Солодун, перш ніж звернутися до керівника телекомпанії «Тор», розсилали копії компрометуючої касети керівникам силових відомств, пропонували її відомим політикам. Трансляція компромату в обмеженій мережі провінційної ТБ-компанії мало що до того додала б. Принаймні більше сенсу було б спрямувати «санкції» проти первинних порушників спокою, тобто ображених міліціянтів-оперативників.

Щоправда, останнім часом в інтерв’ю екс-«убозівців» фігурувала, крім переданої Александрову касети, ще й пачка фотографій вкрай скандального змісту. На них нібито було зафіксовано братання власника приватної фірми Укрліга Олександра Рибака з високими посадовцями регіону i навіть мить... урочистого вручення йому знаку «Заслужений працівник Служби безпеки України». Знімки, на відміну від касети, дублікатів не мали й таємничо зникли під час побиття журналіста. Що, можливо, й стало справжнім мотивом зухвалого злочину.

Кому це потрібно

У Слов’янську мало хто сьогодні має сумнів у причетності «братків» з «17-ї дільниці» до вбивства Александрова. Однак інша справа — остаточно визначити всі мотиви злочину, а головне — зрозуміти, чому саме зараз заходилися реанімувати призабуту справу. Щодо останнього може бути кілька версій. Перша, найпростіша — Генпрокуратура вирішила нарешті повернути справедливість і показово покарати справжніх винуватців. Друга версія — нинішнє повернення до «справи Александрова» могло спровокувати загострення боротьби між силовими правоохоронними структурами країни. Справді, розгортання слідчої процедури «по-новому» дає непогані можливості «взяти на гак» регіональних служак з великими зірочками, які 2001 року старанно відводили слідство від Олександра Рибака, відшукавши на міських смітниках злидаря Вередюка й умовивши його взяти на себе провину.

Вельми характерною для наведеної вище версії є деталь, що Генпрокуратура, яка, власне, й ініціювала новий розгляд «справи Александрова», заздалегідь ретельно вивела з-під можливого «обстрілу» своїх працівників, які так чи інакше причетні до справи — чи то слідчих у справі, обвинувачувачів на процесі Вередюка чи старих недоброзичливців Александрова, з якими він мав конфлікти за життя у рідному Слов’янську. Ці дієві особи отримали підвищення по службі з одночасним переведенням до інших міст регіону, навіть за його межі. Інші силовики вжити аналогічних заходів безпеки в регіоні, схоже, не встигли — лише достроково пішов на пенсію герой «касетного скандалу по-краматорськи» Бантуш.

---

Точки зору

Людмила АЛЕКСАНДРОВА, вдова загиблого журналіста:

— Чи я певна, що цього разу до рук слідства потрапили справжні вбивці мого чоловіка? Важко в це беззастережно повірити, адже офіційних заяв про розкриття цього злочину за моєї пам’яті було вже кілька. І щоразу це подавалось як істина в останній інстанції.

Олег СОЛОДУН, колишній працівник Краматорського УБОЗу:

— Нашу версію про реальних замовників убивства Ігоря Александрова відпрацьовано та доведено до логічного завершення. Генпрокурор Святослав Піскун уже подякував нам за участь у розкритті цього злочину. Та радості немає, лише якась порожнеча. Усе це мали зробити два роки тому. Заплачено непомірно дорогу ціну...

Іван КОРЧИСТИЙ, суддя на процесі Ю. Вередюка:

— Як досі нікого практично не було притягнуто до кримінальної відповідальності у справі Александрова, так, здається, нікого й не буде. Безцінний час згаяно, та надто багато охочих поставити на справі крапку.

Микола ТОМЕНКО, голова парламентського комітету у справах свободи слова та інформації:

— Найближчим часом, принаймні до президентської виборчої кампанії, правдивої інформації з іменами виконавців і замовників убивств Ігоря Александрова та Георгія Гонгадзе ми не почуємо.

---

Хроніка розвитку «справи Александрова»

3 липня 2001 року о 7.45 ранку керівника Слов’янської телекомпанії «Тор» Ігоря Александрова було по-звірячому побито у під’їзді будинку, де розміщено офіс його фірми. За три доби, не приходячи до свідомості, журналіст помер у реанімації місцевої лікарні.

Кілька наступних тижнів численні політичні організації та ЗМІ послідовно не давали згаснути громадському інтересу до кривавого інциденту в провінційному містечку на Донеччині. Проводилася паралель зі скандальною «справою Гонгадзе», згадували також, що Александров був свого часу першим в Україні журналістом, якому через суд намагалися заборонити займатися професійною діяльністю, що він, мовляв, незадовго до смерті започаткував на міському телевізійному каналі цикл передач «Донбас кримінальний», тощо.

Під тиском громадськості правоохоронці перекваліфіковують порушену кримінальну справу з банального «хуліганства» на «вбивство на замовлення», передавши функції слідства Донецькій обласній прокуратурі.

Згодом слідство організовує «контрольований витік» інформації у пресу про те, що напад на журналіста нібито самотужки здійснив «бомж» з сусіднього Краматорська Юрій Вередюк, якого, власне, вже й заарештовано.

Пізніше заступник генпрокурора Сергій Винокуров, якого було призначено куратором розслідування, після особистого втручання у резонансну справу Президента Кучми, повідомляє пресі, що слідство завершено, й справа передається до Донецького апеляційного суду.

Судовий процес закінчується аж надто сенсаційно: хоч обвинувачуваний Вередюк охоче визнає на засіданнях факт скоєння ним убивства (додаючи лише, що замовляли йому іншу особу, яку він нібито «випадково переплутав» з Александровим), проте 17 травня 2002 року суддя Іван Корчистий виправдовує його — за браком доказів. «Кілера» звільняють з-під варти безпосередньо в залі засідань суду, він повертається до рідного міста, де живе під наглядом міліції, заробляючи на життя дріб’язковою торгівлею на базарі. 19 липня, за тиждень до касаційних слухань справи у Верховному суді України, на яке Вередюка викликали повісткою, він раптово помирає (офіційна версія — серцевий напад).

Понад рік «справа Александрова» була в глухому куті, аж поки керівництво Генпрокуратури, що за той час встигло докорінно змінитися, несподівано знову звернуло увагу на вкрай заплутану історію.

Обговорити на форумi

На початок

Версія для друку		Відправити поштою
Оцiнити статтю		Ваш коментар