Інвестор без портфеля

Костянтин ДРУЖЕРУЧЕНКО

За останні чотири роки іноземні спекулянти вклали в Україну $18 млрд і стільки ж заробили. Якщо ці інвестори воднораз вирішать піти з країни — ринки нерухомості й акцій обваляться

У березні шведська інвестиційна група East Capital разом з українською ІК Dragon Capital купила 70% акцій вітчизняної компанії «Чумак», виробника соусів, соняшникової олії та інших продуктів. За оцінками аналітиків, підприємство обійшлося інвесторам у $35 млн. Інше недавнє придбання East Capital в Україні — 10% акцій банку «Південний». Скандинави купили міноритарний пакет акцій за $80 млн — на 25% дорожче від його ринкової вартості (зважаючи на курс акцій на біржі ПФТС). East Capital спеціалізується на інвестиціях у країни Східної Європи, Балтії, Україну та Росію. Шведи купують акції компаній — зазвичай, міноритарні пакети — і за два-три роки перепродують стратегічним інвесторам. Середня прибутковість інвестицій фондів East Capital — 60% річних, у кожен проект група вкладає кількадесят мільйонів доларів (загалом у її управлінні $6,9 млрд).

Іноземні портфельні інвестори вкладають в Україні у найрізноманітніші інвестиційні активи для вигідного перепродажу в майбутньому. Спекулянти торгують українською нерухомістю, землею, акціями та облігаціями вітчизняних компаній. За мірками іноземних інвесторів українські інвестінструменти дають величезні прибутки, деякі — 100% річних (у середньому на стільки торік подорожчали українська земля й акції на ПФТС). Грають на нашому ринку переважно великі інвестиційні фонди з Європи, США й Росії, що оперують мільярдами доларів. Відтоді, як в Україні постав повноцінний валютний ринок, закордонні інвестори перенаправляють спекулятивний капітал в операції з інвалютою, а от до ринку нерухомості іноземці поступово втрачають інтерес.

Хто тут?

В Україні іноземців приваблює вигідне географічне розташування країни (близькість до Росії та Євросоюзу), численне населення, кваліфікована робоча сила, високий потенціал розвитку сільського господарства й промисловості, великий запас корисних копалин. Від цих чинників прямо чи опосередковано залежить фінансовий добробут багатьох українських компаній, в які інвестують західні фонди, а також зростання ринку нерухомості й землі. Деякі інвестори очікують, що Україна повторить шлях Польщі та Балтійських країн — приєднається до Євросоюзу й збереже при цьому добрі відносини з Росією. «На думку інвесторів, вступ до ЄС дасть нашій країні додатковий приплив інвестицій, поліпшить макроекономічні показники, знизить рівень корупції, а отже, зрештою істотно збільшаться інвестиції іноземних фондів», — каже менеджер із продажу цінних паперів ІК Galt & Taggart Securities Тетяна Чуб.

Утім, капітал, вкладений в українські активи, має високу дохідність уже зараз. Торік найменше з українських інвестінструментів могли заробити банківські депозити (12% річних у доларах і 15% у гривні) та облігації (14-15% річних). Найдохідніші активи за підсумками минулого року — акції компаній, земля, нерухомість, пайові інвестфонди. Ці інструменти принесли інвесторам у 2007-му від 25% до 180% річних. Для іноземних фондів настільки високі прибутки — вершина мрій: на Заході чимало інвестінструментів дуже довго давали заледве 10% річних.

Проте іноземці працюють не з усіма українськими інвестінструментами. Наприклад, серед них ніколи не мали популярності депозити, а вітчизняні пайові фонди розраховані суто на українців-фізосіб.

Торік інвестори з-за кордону чимало вкладали в облігації: інструменти з фіксованою дохідністю на розвинених ринках та й багатьох тих, що розвиваються, не давали 15% річних, які забезпечував український ринок. Але цьогоріч на вітчизняні облігації немає попиту: зараз боргові папери за межами України дорогі, а тому високі ставки за бондами роблять компанії навіть зі США та Європи (активи з низьким інвестиційним ризиком).

Портрет іноземного портфельного інвестора, який вкладає в українську економіку, виглядає приблизно так. Цей інвестиційний фонд працює в кількох країнах (зазвичай у Східній Європі, Балтії, Росії, Україні, Казахстані); в Україну вкладають насамперед хедж-фонди (не обмежені в інвестиційних інструментах, доступні лише для професійних інвесторів з великим капіталом), фонди взаємного інвестування (аналоги наших пайових фондів) і фонди прямих інвестицій (купують великі пакети акцій компаній, розвивають їх, а потім продають стратегічному інвесторові). Усі ці інституційні інвестори — тобто інвестори-юрособи — мають стратегію поміркованого або високого ризику. Іноземці-фізособи рідко виходять на український ринок індивідуально, частіше довіряючи свої гроші фондам: за оцінками аналітиків, частка вкладень фізосіб в усіх закордонних портфельних інвестиціях в Україну — не більш ніж 10%. Пенсійні фонди та фонди страхових компаній приходять на наш ринок нечасто: інвестстратегії не дозволяють пенсійникам і страховикам вкладати в країни з високим інвестиційним ризиком, а саме до таких зараховують Україну.

Директор інвестиційно-банківського департаменту ІК Dragon Capital Андрій Пивоварський поділяє іноземні інвестфонди в Україні за обсягами активів в управлінні й регіонами для інвестицій. Перша група фондів — найбільші у світі організації з десятками мільярдів доларів. Наприклад, фонди банків JP Morgan, Morgan Stanley, Golman Sachs, HSBC розміщують по $50-100 млрд кожен (причому в банку буває й по кілька фондів) і можуть інвестувати практично в будь-який фінансовий інструмент по всьому світу. Такі фонди мало вкладають в Україну — для них це замалий ринок. Так, за оцінками фахівців, гранично можлива сума інвестицій у наш фондовий ринок — $1,8 млрд, та й то якщо всі нинішні власники акцій раптом вирішать продати папери. (Число $1,8 млрд можна одержати, порахувавши приблизний free-float у грошовому виразі або вартість акцій у вільному обігу, при поточній капіталізації  ПФТС  у $87,5 млрд та середньому free-float 2-2,5%). Максимальні інвестиції в ринок облігацій ще менші. Вкладення в землю й нерухомість можуть бути досить значні, однак і в цьому разі інвесторові доведеться довго шукати об’єкт для інвестицій. «Для іноземних інвестиційних гігантів цікаві лише великі угоди — на пару сотень мільйонів доларів кожна. Такі фонди не заходять на ринок із сумами $1-5 млн. А в Україні складно знайти інвестиційний інструмент, у який можна було б вкласти, скажімо, $100 млн за один раз», — резюмує Андрій Пивоварський.

Узагалі західні інвестбанки не так шукають в Україні об’єкти для інвестицій, як підшукують клієнтів для проведення великих IPO або для злиттів і поглинань. Тетяна Чуб розповідає, що потенційні клієнти західних інвестбанків в Україні — це найбільші вітчизняні промислові корпорації: SCM, «Приват», «Інтерпайп», «ІСД».

Середні за світовими мірками фонди (до $50 млрд активів) також інвестують у розвинені країни й ті, що розвиваються. «В Україну тією чи іншою мірою інвестують великі закордонні фонди. Наприклад, Fidelity, Franklin Templeton Investments, Julius Baer», — додає Тетяна Чуб. Ці фонди керують капіталом фізичних і юридичних осіб (мають пайові, пенсійні фонди та хедж-фонди), надають послуги інтернет-торгівлі й аналітичної підтримки інвесторів. Але вони вкладають в Україну про людське око, аби показати своїм вкладникам, як ретельно фонд диверсифікує інвестиції.

Натисніть, щоб збільшити

Основні гравці в Україні — це фонди, які спеціалізуються на ринках, що розвиваються, а також інвестори, націлені лише на Східну Європу, зокрема й Україну, як-от невеликі Kazimir Partners, Equest Fund або Alpcot Capital Management. Фонди, розраховані тільки на країни СНД, нерідко мають в управлінні всього по $100 млн. Такі інвестори не гребують угодами від $1 млн на українському ринку та щорічно приводять до країни до $50 млн кожний.

Дуже активні на нашому ринку російські інвесткомпанії: «Альфа Капітал» (представляє інтереси «Альфа-групп» російського бізнесмена Михайла Фрідмана), «Ренесанс Капітал» Стівена Дженнінгса, «Тройка Диалог» Рубена Варданяна, «КИТ Финанс» Олександра Винокурова. Ці компанії відкрили представництва в Україні або працюють через місцевих посередників (як «КИТ Финанс»): купують дрібні пакети акцій на фондовому ринку чи концентрують від 5% акцій невеликих промислових підприємств для подальшого перепродажу. «Україною також цікавляться такі фонди прямих інвестицій, як Providence Equity, Warburg Pincus, Advant International, Sigma Bleyzer, Siguler Guff, East Capital», — перелічує фінансовий аналітик ІК «Арт-Капітал» Сергій Войтюк. Ці фонди купують міноритарні пакети акцій підприємств, керують бізнесом разом з основними власниками і через кілька років перепродують оновлену компанію стратегічним інвесторам. Компанії Sigma Bleyzer належать, наприклад, провайдер кабельного ТБ компанія «Воля-Кабель» і ВАТ «Полтавакондитер», Euroventures — мережа ресторанів «Дрова» та мережа аптек «Віта люкс». В управлінні фондів прямих інвестицій є зазвичай від $1 млрд до $10 млрд, в Україну вони щороку інвестують до $100 млн.

Де гроші?

Сфера інтересів закордонних інвестфондів — вкладення в українські банки, аграрні, будівельні компанії та компанії роздрібної торгівлі, а також об’єкти нерухомості (офісні й торговельні центри), великі земельні ділянки.

Якщо в акції та нерухомість іноземці інвестують цілком легально, то в ділянки — переважно через підставні компанії, оскільки офіційного ринку землі в Україні нема. «Дехто з інвесторів, щоб не мати клопоту з купівлею землі на чорному ринку, вкладає у сотки через акції компаній», — розповідає брокер ІК Concorde Capital Анастасія Назаренко. Багато українських аграрних і агропромислових компаній орендують великі наділи землі — до 150 тис. га. «До таких агрокомпаній належать, наприклад, Лендвест і Лендком», — каже Анастасія Назаренко. Деяким із них уже вдалося оформити право власності на землю. Купуючи акції вітчизняних агропромисловців, інвестори сподіваються, що поступово вартість придбаних паперів зросте завдяки здорожчанню землі, яка перебуває у власності компаній.

В Україні також є фонди нерухомості, розраховані на іноземних інвесторів, як-от Dragon — Ukrainian Properties & Development Plc (його створила інвесткомпанія Dragon Capital). Одержавши від інвесторів близько $200 млн, фонд заходився концентрувати наділи землі під комерційну та житлову забудову.

Через акції агрокомпаній або паї в інвестфондах в українські наділи вкладають передусім західні інвестори. Російські спекулянти (насамперед будівельні компанії) купують землю в Україні самостійно. Згодом вони абосамотужки зводять об’єкти нерухомості (приміром, котеджні селища), або перепродують землю забудовникам, або працюють спільно з будівельниками. Як зазначає Сергій Костецький, аналітик компанії SV Development, нерідко росіяни купують 30-40% акцій споруджуваного на земельній ділянці проекту, яким керує українська компанія (землею в цьому випадку інвестори володіють приблизно в такій самій пропорції). Суми інвестицій, якими оперують іноземні портфельники на земельно-будівельному ринку — від $50 млн до $500 млн.

До великих іноземних гравців на земельному ринку належать і банки з іноземними інвестиціями. Вони створюють власні девелоперські компанії або співінвестують у ділянки із забудовниками.

Інший ласий шматок українського інвестиційного пирога для закордонних спекулянтів — ринок комерційної нерухомості. «Іноземні інвестфонди вклали у великі торговельні об’єкти, зокрема, у київські ТЦ «Магелан», «Україна», «Арена», — розповідає Сергій Войтюк. Найвідоміша на ринку нерухомості угода за участі західного спекулянта відбулася, коли американський фонд NCH Advisors купив універмаг «Україна» і завершив його масштабну реконструкцію у 2003 році. У 2006-му фонд продав «Україну» ірландській інвесткомпанії Quinn Group за $59 млн. Імовірна дохідність американської інвестиції — 150%.

Серед портфельників популярні й акції будівельних компаній. В останні два роки будівельники активно розміщують цінні папери приватно, а два забудовники (компанії «XXI століття» й «ТММ») навіть провели IPO. Причому багато будівельників і девелоперів залучають гроші інвесторів під майбутні проекти — як-от Cantik Development (будівництво мережі торговельних центрів) та Clubhouse Holding (розвиток мережі готелів «7 днів»).

І все ж у першій половині цього року іноземці мало вкладали в українську нерухомість. Охолодженню ринку сприяли іпотечна криза у США та зниження темпів зростання будівництва в Україні через брак кредитних ресурсів у 2008-му. До того ж іще з минулого року сповільнюється дорожчання нерухомості — від більш ніж 50% зростання в 2006 році до 25% у 2007-му. У поточному році ціни зросли всього на 13%. Експерти вважають, що до кінця року дохідність інструменту не перевищить 20%.

Дай мільярд!

Загалом торік прямі й портфельні іноземні інвестиції в Україну становили рекордні для нашої країни $14,9 млрд. З них понад 60% припадали на прямі інвестиції — вкладення нерезидентів у пакети акцій українських компаній на рівні 10% статутного фонду й вище. Традиційно левова частка прямих інвестицій надходить в Україну з Кіпру або Британських Віргінських Островів: у такий спосіб вітчизняні власники підприємств мінімізують податки в інвестуванні у власні компанії. Однак багато західних інвестфондів також працюють через ці офшори, знижуючи податкові відрахування своїх вкладників.

За оцінками фахівців, на українському ринку, як у сфері біржової торгівлі, так і на ринку нерухомості й землі, зараз загалом оперують близько 300 закордонних інвестиційних фондів. Основний приплив інвесторів припав на 2007-й, коли кон’юнктура світового фінансового ринку була сприятливою і в країни, що розвиваються, ринув потік портфельних інвестицій. Дрібні україноорієнтовані фонди щороку вкладають у нашу країну до 100% своїх активів, світові мегафонди — не більш як 1%. Зараз середню суму реальних річних інвестицій в Україну від закордонних інвестфондів аналітики оцінюють у $25-30 млн (на кожен фонд). Якщо помножити це число на кількість інституційних інвесторів (300), то вийде від $7,5 млрд до $9 млрд спекулятивних грошей. Але найімовірніше, такі суми надходили в Україну лише минулого року: раніше іноземні портфельники вкладали в нашу країну менше — у середньому по $10-15 млн на рік. При цьому самих інвестфондів на ринку також було менше — у 2005-2006-му не більш ніж 200. Загалом можна припустити, що інвестиції іноземних спекулянтів в Україну за останні чотири роки (до цього вкладення були ситуативними або пов’язані з концентрацією акціонерного капіталу в закордонних ТНК) становлять від $13,5 млрд до $18 млрд. Якщо середня річна дохідність інвестінструментів — 30%, то закордонні інвестори за цей період подвоїли свої вкладення в нашу економіку (за умови постійного реінвестування отриманого прибутку протягом чотирьох років). Числа в українському масштабі величезні, адже, за даними НБУ на 1 квітня 2008 року, за всю історію незалежності Україна одержала $41 млрд прямих інвестицій та близько $15 млрд портфельних (вкладення в пакети акцій менші за 10% статутного фонду й облігації).

«Торгуючи акціями українських компаній, портфельні інвестори впливають на рівень оцінки їхньої вартості», — пояснює економіст Міжнародного центру перспективних досліджень Олександр Жолудь. Інакше кажучи, іноземці поступово збільшують капіталізацію вітчизняного бізнесу, адже, попри тимчасові спади, у довгостроковій перспективі більшість компаній, що торгуються на ПФТС, істотно подорожчали. Так само іноземні спекулянти впливають і на наш ринок нерухомості й землі: перепродаж об’єктів і ділянок лише підвищує їхню ціну.

Довге зростання За останні 8 років індекс ПФТС зріс у 24 рази, обсяги торгів — усемеро

Водночас є досить високий ризик, що спекулянти підуть з України. Нині Україна практично повністю залучена у світові процеси перетікання капіталу. За фінансової, фондової або економічної криз в одному з регіонів планети інвестори різко зменшують інвестиції в країни, що розвиваються, через високу ризикованість таких вкладень і спрямовують гроші в інвестиційні інструменти розвинених країн. (За умов падіння ринків втратити на високоризиковому інструменті значно легше, ніж на низькоризиковому). Тому тепер, навіть якщо Федеральна резервна система США банально підвищує відсоткову ставку, це обвалює котирування на українському фондовому ринку. Так, у 2006 році, коли після кількох років зниження дисконтна ставка ФРС різко зросла, український фондовий ринок стагнував три місяці, оскільки інвестори воліли вкладати в американські боргові папери, що подорожчали. Нинішня світова фінансова криза, яка почалася з іпотечної кризи у США, призвела до стагнації на українському фондовому, банківському й будівельному ринках, позаяк інвестори просто-напросто перестали інвестувати в Україну.

Утім, не варто очікувати, що іноземні інвестори почнуть тотально розпродувати акції українських компаній, землю й об’єкти нерухомості, упевнені аналітики. Попри кризу, закордонні спекулянти досить високо оцінюють Україну, бо ж чимало тутешніх інструментів іще не вичерпали потенціалу зростання — акції агропромислових машинобудівних компаній, сировинні й металургійні активи і навіть нерухомість та земля під забудову, на думку іноземних аналітиків, через кілька років знову даватимуть високі прибутки. Тому в умовах криз інвестиційні активи в нашій країні розпродують лише деякі інвестори, інші ж просто чекають, поки криза закінчиться, не укладаючи жодних угод. А відколи у нас з’явився ринок FOREX (після того як Нацбанк запровадив режим змінного курсу гривні), сюди ймовірно прийде новий клас інвесторів — валютні спекулянти. Ціна питання — ще десяток мільярдів доларів.

Майже як в Україні

Ринок нерухомості Латвії обвалився наприкінці 2007-го не лише через світову фінансову кризу. Протягом останніх 4 років (після вступу країни до ЄС) комерційна і житлова нерухомість у балтійській республіці постійно дорожчала. При цьому левову частку оборудок здійснювали закордонні спекулянти: великі агенції нерухомості, девелопери та інвестфонди зі скандинавських країн, Німеччини й Данії. За цей період квартири у країні подорожчали у середньому вчетверо, земельні ділянки — уп’ятеро. Щомісяця девелопери і спекулянти додавали до ціни об’єктів по 5-7% їхньої вартості. Тоді ж було введено в експлуатацію кілька тисяч нових великих об’єктів (торговельних та офісних центрів, житлових будинків, котеджних містечок) — для країни з населенням 2 млн осіб це дуже високий показник. Ринок нерухомості підігрівали дешеві кредити в банках: фінустанови охоче кредитували латвійців під 4-6% річних на 40 років. З настанням світової фінансової кризи банки перекрили потік кредитування і вдвічі підвищили ставки (зокрема, для старих позичальників). Темпи зростання ринку нерухомості почали сповільнюватися. Закордонні інвестори, передбачаючи стагнацію ринку, різко розпродали більшість об’єктів, щоб зафіксувати прибуток. Зараз латвійські новобуди  в  експлуатацію практично не вводять, вартість квадратних метрів від початку року знизилася на 40%.

Спекулянти торгують

Один із найвідоміших проектів фондів прямих інвестицій в Україні — створення групою фондів Sigma Bleyzer кабельного оператора «Воля-Кабель» на базі невеликих фірм-кабельників. У грудні 2007-го Sigma Bleyzer продала частину акцій «Волі» (за чутками — контрольний пакет) великому фонду прямих інвестицій Providence Equity Partners (володіє телекомунікаційними компаніями і кіностудіями по всьому світу). Нові власники заявили про плани вкласти в розвиток компанії $200 млн. До угоди з Providence компанія Sigma Bleyzer оцінювала вартість «Волі» у $ 600-700 млн. Якщо фонд дійсно продав 51% акцій компанії, дохід від угоди становив $300-350 млн (за можливої суми інвестицій Sigma Bleyzer у «Волю» $15-20 млн).

У жовтні 2007 року компанія Euroventures, що управляє фондами прямих інвестицій, продала 31,97% Русанівського м’ясопереробного заводу (ТМ «Русанко») англійській компанії Hardico Investments. За оцінками аналітиків, вартість угоди становила $10 млн. Euroventures придбала пакет акцій Русанко в листопаді 2000-го, вклавши в актив $2,25 млн.

За оцінками аналітиків, компанія Horizon Capital (також управляє фондами прямих інвестицій) на перепродажу Шосткинського молокозаводу заробила $35 млн — у 5,9 разу більше інвестицій у завод. Horizon Capital купила «Шостку» в 2005-му, а продала у 2007-му французькій групі Bel Group.

Обговорити на форумi

На початок

Версія для друку		Відправити поштою
Оцiнити статтю		Ваш коментар