Синдром Мажейкяя

Віталій ПОРТНИКОВ

Чому там, де присутні російські компанії, бізнес перетворюється на політику. Небажання враховувати інтереси російських акціонерів Укртатнафти призвело до безвиході у діяльності Кременчуцького нафтопереробного заводу

Кілька років тому я брав участь у дискусії на польському телебаченні, присвяченій успіху найбільшого нафтового концерну «Орлен» — придбанню акцій концерну «Мажейкю нафта», єдиного нафтопереробного комплексу Литви. У Мажейкяйського комбінату непроста історія. Його приватизація привабила російський концерн «Лукойл», який претендував на це підприємство. Але тодішнє керівництво Литви — президент і колишній американський громадянин Валдас Адамкус та спікер парламенту Вітаутас Ландсбергіс — вирішило, що набагато ефективнішими власниками підприємства стануть американці. Рішення президента і спікера призвело до серйозної політичної кризи, відставки уряду надзвичайно популярного тоді Роландаса Паксаса, але жодних економічних результатів не викликало: американській фірмі «Вільямс» не вдалося вирішити мажейкяйські проблеми. Тоді Вільнюс зважився на перепродаж підприємства.

Оскільки при владі були ліві на чолі з вельми досвідченим Альгірдасом Бразаускасом, вирішено було й Лукойлу відмовити, і з Росією не сваритися — новим власником підприємства став ЮКОС. На Мажейкяй пішла нафта, економічні показники концерну почали поліпшуватися, але навіть Бразаускас не міг передбачити ситуації, в якій опинився Михайло Ходорковський. Крах ЮКОСу змусив литовський уряд знову замислитися про майбутнє комбінату. На нього претендували поляки, казахи і... Лукойл. Вільнюс обрав поляків. На моє запитання, чи розуміють у Литві та Польщі, що тепер нафту на комбінат доведеться возити танкерами, відповіді не було — у Мажейкю нафта було укладено усі необхідні контракти, а продаж концерну Польщі виглядав природною угодою всередині Європейського Союзу.

І, певна річ, нафтопровід поламався — старенький. Жодної можливості вплинути на Москву у Вільнюса не знайшлося. Навіть коли Литва зважилася блокувати переговірний процес між Росією та Європейським Союзом, звинувачуючи сусідню країну в саботуванні раніше досягнутих домовленостей, на її роздратування просто не звернули увагу. Понад те, прем’єр-міністр Росії Володимир Путін віддав розпорядження якнайшвидше перенаправити російські нафтові потоки у російські ж порти. Тож литовцям дали зрозуміти: навіть якщо нафтопровід і полагодять, нафта на Мажейкяй все одно не піде. Власне, знаючи, як у Росії ставляться до енергетичного бізнесу, цього можна було очікувати: якщо сьогодні з ринку намагаються витиснути всесильну British Petroleum, то чи багато важить для Кремля концерн «Орлен»? Дивно інше: ані продавці, ані покупці литовського нафтопереробного комбінату зовсім не уявляли собі результату своєї угоди.

Вся ця історія вкотре згадалася, коли без жодного результату завершилися збори акціонерів Укртатнафти. Небажання враховувати інтереси російських акціонерів компанії, які до того ж втягують Україну у міжнародний судовий розгляд, уже призвело до фактичної безвиході у діяльності Кременчуцького нафтопереробного заводу. Уряд Юлії Тимошенко не може відібрати завод у групи «Приват», Ігор Коломойський не може забезпечити його нормальне функціонування, з Казані за всім цим спостерігають із погано прихованою зловтіхою — приблизно так, як з Москви за судомами Мажейкяя.

При цьому чомусь нікому не спадає на думку, що йдеться не просто про політичні докази енергетичної залежності, не про банальний конфлікт держави й претендента-невдахи або держави і власника, а про стратегічні для економічного майбутнього наших країн підприємства. Мажейкяй був для Литви куркою, що несе золоті яйця. Я не стверджую, що його потрібно було обов’язково віддати Лукойлу (відомо, що російські інвестори досить розбірливі у своїх діях з модернізації купованих підприємств), але принаймні необхідно було передбачити наслідки продажу концерну «Орлен». Такою самою чарівною куркою є й комбінат у Кременчуці, і його поступова деградація у разі подальшого конфлікту власників і відсутності продуманого плану постачання підприємства сировиною завдасть удару одній із найперспективніших галузей української економіки. Втім, слово «перспектива» передбачає бодай зародки стратегічного мислення, яке, на жаль, не властиве пострадянським елітам...

Обговорити на форумi

На початок

Версія для друку		Відправити поштою
Оцiнити статтю		Ваш коментар