|
|
|||||
| 02 Грудень 2008, Вівторок |
|
Українською На русском | ||||
![]() |
Ділові новини | Прес релізи | Бізнес-події | Форум | Власний рахунок | Авто | Нерухомість | Робота |
| Український дiловий тижневик "Контракти" / № 22 вiд 02-06-2008 | РЕКЛАМА | ПЕРЕДПЛАТА 2009 | ||
|
Наш друг Ільхам
За відсутності президента Казахстану Нурсултана Назарбаєва, який регулярно ігнорує наші енергетичні ініціативи, азербайджанський президент Ільхам Алієв став головною нафтовою надією України. Саме від нього тепер залежить, чи буде насправді змінено напрямок перекачування нафти трубопроводом Одеса—Броди. Саме від нього залежить, чи розпочнеться добудування цього трубопроводу до Гданська. Тобто Алієв — це наш ключ до створення альтернативного транзитного простору. Українська зацікавленість у проекті зрозуміла. Однак набагато важливіше зрозуміти, наскільки у ньому зацікавлений Азербайджан. Під час київського Міжнародного енергетичного форуму мало хто звернув увагу на ввічливі слова азербайджанського президента про те, що спочатку треба оцінити рентабельність проекту, а вже потім переходити до його реалізації. Ця звична східна формула дозволяє Азербайджану маневрувати нескінченно, не загострюючи відносин ані з Києвом, у якому багато хто вже бачить себе у центрі нового енергетичного союзу, ані з Москвою, де наміри учасників форуму в українській столиці однозначно оцінили як антиросійські. У такій оцінці Ільхам Алієв найменш зацікавлений. Ми звикли бачити азербайджанського президента у товаристві Віктора Ющенка — на енергосамітах або зустрічах ГУАМ. Ця ввічлива людина не прагне сперечатися з колегами. Зрештою, він професійний дипломат і син одного із найрозумніших та найжорсткіших політиків у радянській і пострадянській історії. Тому російські співрозмовники Алієва, так само як і українські, переконані у його цілковитій лояльності. І для того, щоб зрозуміти, чого очікувати від нашого друга Ільхама, недостатньо просто підписувати з ним спільні заяви і проводити переговори. Потрібно ще й розібратися в азербайджанських інтересах.
Для нас, як, утім, і для поляків та балтійців, важливі диверсифікованість нафтових поставок і прибуток від транзиту. Багато в чому це ще й зумовлено політичною необхідністю знизити залежність від Москви. В Азербайджану такої залежності немає. Проте це країна з невирішеною проблемою територіальної цілісності. І хоча Ільхам Алієв не говорить про Карабах так часто, як Михаїл Саакашвілі про Абхазію та Південну Осетію, але це не означає, що немає самої проблеми, немає біженців, немає протистояння з Вірменією, яка підтримує Карабах і яку очолюють вихідці з Карабаху. Вірменія, як відомо, — стратегічний союзник Росії. Саме тому протистояння з Москвою Азербайджану рішуче невигідне — воно посилює зв’язку Москви і Єревана і погіршує азербайджанські позиції у регіоні. Навіть якщо уявити собі плідний переговірний процес стосовно Карабаху, то зрозуміло, що Баку зацікавлений у сильних позиціях на таких переговорах. В історії Азербайджану вже був період гострої конфронтації з Росією — то був час перманентних переворотів, постійної нестабільності, активної діяльності сусідніх країн на азербайджанській території... Усе завершилося тільки після приходу до влади Гейдара Алієва — він зміг і дистанціюватися від Росії, і не посваритися з нею. Ільхам Алієв продовжує батькову політику. Нурсултан Назарбаєв не приїхав до Києва, бо в нього немає жодної політичної необхідності у сепаратних домовленостях з Віктором Ющенком за спиною Кремля. Ільхам Алієв приїхав до Києва, бо йому важливо тримати Росію у постійному очікуванні жорсткої азербайджанської позиції. Нам здається, що це ми зможемо використати Баку, щоб продемонструвати Москві та всьому світові примару нашої майбутньої енергетичної незалежності. А водночас президент Ільхам Алієв на повну силу використовує енергетичні амбіції країн-транзитерів, щоб продемонструвати Москві нові конфігурації, які можуть з’явитися у разі, коли не буде враховано регіональні інтереси його країни. Простіше кажучи, чи варто дружити з Вірменією, якщо можна подружитися з Азербайджаном і відразу ж подолати усі загрози? Тепер треба відповісти на запитання: а чи з’явиться азербайджанська нафта у трубопроводі Одеса—Броди? Відповідь ствердна. Після того як питання про кордон Азербайджану та Вірменії буде так чи інакше розв’язано остаточно і в Баку з’явиться можливість діяти не озираючись на можливу участь у конфлікті Росії, у трубопроводі з’явиться об’єм нафти, здатний забезпечити рентабельність проекту. Але до цього часу наш друг Ільхам лише обіцятиме нам усіляке сприяння у наших намірах і відвідуватиме усі енергетичні форуми. Бо саме така тактика на сьогодні й відповідає національним інтересам Азербайджану.
|
|
|
|
|
|
Редакцiя: т/ф:(044) 391-51-75. Iнтернет-проект: |
|