Віртуальний листоноша

Віра ТКАЧЕНКО, Фото Світлани СКРЯБІНОЇ

Як за допомогою безплатної інтернет-пошти Михайлу Коміссаруку вдалося побудувати компанію вартістю $100 млн

В інтерв’ю Контрактам Михайло Коміссарук, голова спостережної ради компанії «УКРНЕТ» розповів про те, що:
1) розвивав бізнес інтуїтивно, будуючи низку гіпотез, а потім перевіряючи їх на практиці
2) партнерство в бізнесі складніше, ніж одруження
3) звільнення — це не покарання, а надання другого шансу

Як ви стали бізнесменом?

— Мій перший бізнес — торгівля комп’ютерною технікою. Я повернувся з армії наприкінці 1988 року і нічого кращого не придумав, як почати продавати комп’ютери.

І де ж ви взяли гроші на купівлю такого дорогого на той час товару?

— А гроші не знадобилися — бізнес робив «у розмовному жанрі». Після армії я працював програмістом в одному з НДІ Донецька. Якось мій старший колега продавав гральний комп’ютер Otari м’ясокомбінату і запросив мене як консультанта продемонструвати неймовірні можливості цієї диво-техніки. Навіщо м’ясокомбінату знадобився гральний комп’ютер, досі залишається загадкою, але результатом угоди були задоволені всі сторони. За свою роботу я отримав 200 карбованців, тоді як мій місячний оклад становив 150 карбованців.

А скільки заробив ваш колега?

— На прибуток від проданого комп’ютера, який тоді коштував як три автомобілі ВАЗ, практично можна було купити машину.

Хороший бізнес.

— Ось і мені сподобалося. Тому я вирішив також продавати комп’ютери, але не гральні, а звичайні. Чув, що в гуртожитках Донецького політехнічного інституту в іноземних студентів є комп’ютери. Знайшов цих студентів і запропонував продати їхню техніку мені. Потім пішов до керівництва підприємств Донецька, яким потрібні були комп’ютери, і запропонував купити їх, але не безпосередньо в мене, а через комісійний магазин. Студент оформляв туди комп’ютер на комісію, а підприємство за безготівковим розрахунком купувало його.

А студенти знали, скільки ви заробляєте на продажу одного комп’ютера?

— Звісно, тому що різницю між сумою, яку отримували студенти на руки, і тією, про яку ми домовлялися перед продажем, вони віддавали мені. Гадаю, їхній прибуток був не менший від мого.

Перед подорожжю на Місяць слід привести себе у гарну форму

За такою схемою я продав кілька комп’ютерів. Мені був цікавий сам процес, а гроші з’являлися як побічний продукт. Але вже через півроку ходити по гуртожитках і вишукувати комп’ютери набридло, тому я купив квиток до славного міста Москви.

Чому туди?

— Чув, що в Москві є фірми, що розташувалися у підвалах і торгують комп’ютерами оптом — десятками, сотнями, і поїхав їх шукати. Тиждень поблукав містом і знайшов.

Як?

— За оголошеннями у газетах. На зароблені від продажу студентських комп’ютерів гроші купив десяток ПК і привіз їх у купейному вагоні поїзда в Донецьк. Через рік уже возив з Москви більш ніж сто комп’ютерів на місяць. Продавав їх підприємствам, банкам, інститутам Донецька.

Шукали цих клієнтів теж навмання?

— Через знайомих. Але возив уже не поїздом, а купив кілька КамАЗів із причепами. Щоб не гнати їх порожніми до Москви, почав возити до Білокам’яної горілку і спирт.

А ви не подумували скоротити маршрут поставок комп’ютерів і постачати їх у Донецьк безпосередньо із Сінгапуру чи Тайваню?

— А я через два роки переїхав до Москви й організував власну фірму з продажу комп’ютерів.

Вам так сподобалася Москва, що ви захотіли стати її мешканцем?

— Та ні, там просто більше людей, грошей, можливостей. Мені подобалася справа, якою я займався, і я поїхав туди, щоб розширити бізнес. А де жити, загалом було все одно, адже де б не мешкав, більшу частину свого часу проводжу в офісі, а всі вони виглядають приблизно однаково.

Щомісяця ми перепродували близько тисячі комп’ютерів та іншої оргтехніки. Але, пропрацювавши так 2,5 року, я вирішив виїхати до Ізраїлю.

Чому?

— Якось мій друг запропонував мені з’їздити на новорічні свята до Бельгії. Оформлення візи до цієї країни тривало два місяці, через що ледве не зірвалася поїздка. Оскільки мені так пощастило з п’ятою графою, я вирішив з’їздити до Ізраїлю й отримати громадянство цієї країни, щоб більше ніколи не мати проблем із візами. Планував побути там місяць, одержати паспорт і повернутися назад до Москви.

Не вийшло?

— В Ізраїлі мені сподобалося, і я залишився там на 12 років. Перші два-три місяці відпочивав. Потім стало нудно, і я організував компанію з розробки програмного забезпечення. Адже я закінчив математичний факультет Донецького держуніверситету, і мені завжди хотілося застосувати здобуті у ВНЗ знання. ПЗ ми продавали фінансовим установам країн СНД. Компанія, яка існує досі, була невеликою: лише два з половиною десятка працівників, 90% яких — колишні співвітчизники. Але приносила дохід, якого на життя вистачало: мільйон-два доларів на рік.

І всі 12 років ви займалися тільки цим бізнесом?

— Було кілька дрібних хитань з боку в бік. Наприклад, неуспішно торгував в Україні сухими супами, дитячими підгузками ізраїльського виробництва, ще якимись товарами. Спробувати цей бізнес мені запропонували знайомі, такі самі нові репатріанти, як і я, що шукали своє місце під сонцем.

Чому ці підприємства виявилися неуспішними?

— Потрібно займатися однією справою, на якій знаєшся. А будь-яке дилетантство зазвичай приречене на невдачу. Така спроба обійшлася мені не дуже дорого, тому не надто шкодую про свій невдалий досвід.

Ще одним відносно побічним проектом для мене був УКРНЕТ. Його створив на свої гроші батько, але за моєї активної участі.

А де він взяв капітал?

— Мої батьки з 90-х років володіють банком.

Чому він вирішив інвестувати в таку далеку від банківської справи галузь, як IT?

— Дійшов висновку, що в цього бізнесу є перспектива. Можливо, на нього вплинули якісь мої ідеї та розповіді, адже я на той час уже мав серйозний досвід створення ПЗ, зокрема для інтернет-сервісів.

А що сталося з вашим бізнесом із продажу комп’ютерів у Москві?

— Певний час його вели мої партнери, які з’явилися за час роботи в Москві, але поступово він сходив нанівець. Тому партнери, викупивши мою частку в цьому бізнесі, згорнули продаж комп’ютерів і створили Рунетбанк.

УКРНЕТ замислювався як безплатний поштовий сервіс?

— З безплатним поштовим сервісом нам просто пощастило. УКРНЕТ створювався як інтернет-провайдер, і ми планували розвивати бізнес з надання послуг доступу до мережі. А поштовий сервіс, як і в будь-якого провайдера, був обов’язковим супутнім продуктом. Але відмінність FREEMAIL.ukr.net окрім чудового імені полягала в тому, що ми дозволили використовувати його клієнтам інших провайдерів, тоді як вони дозволяли користуватися їхніми поштовими сервісами тільки своїм клієнтам. Тому на початку 2000-х років FREEMAIL.ukr.net і став таким популярним. Тож глобальних думок чи прозріння не було — просто поталанило.

Дохід компанії приносив продаж послуг доступу до інтернету через dial-up (фіксований телефонний зв’язок) і виділені лінії (постійне з’єднання). Але потім стало зрозуміло, що на ринку надання послуг доступу до інтернету перспективи є тільки в тих компаній, які мають свою інфраструктуру — оптичні та інші кабелі, міжнародні канали зв’язку — вартістю в десятки, а то й сотні мільйонів доларів. Ми не готові були інвестувати такі кошти у розвиток своєї інфраструктури і вирішили зробити ставку на контент-бізнес, тобто розвивати сервіси в інтернеті, які на той час ще були в зародковому стані.

А інтернет-реклама на безплатному поштовому сервісі ще не приносила доходу?

— Перший дохід від інтернет-реклами УКРНЕТ почав отримувати тільки у 2004 році. Але я вірив, що потенціал контент-бізнесу УКРНЕТу дуже серйозний і гідний того, щоб вкласти в нього якусь частину свого життя.

Що змусило вас так думати?

— Я проаналізував, як збільшувався рівень проникнення інтернету в західних країнах та як зростала кількість інтернет-компаній, і зрозумів, що Україна перебуває на порозі бурхливого розвитку інтернет-бізнесу.

А коли створювався УКРНЕТ, ви цієї перспективи не бачили?

— Тоді це було зрозуміло надто розумним, а в 2004 році навіть я зметикував. Досвід розвитку інтернет-ринку США та Західної Європи мене спантеличував, але не спонукав до активних дій: здавалося, те, що відбувається там, ще не скоро матиме місце в Україні. Зрозумів, що вже час, після того як інтернет почав активно розвиватися в Росії. Україна, подумав я, завжди відставала у розвитку від свого сусіда на 3-4 роки, отже, найближчим часом те саме відбудеться і в нас. Що, власне, і сталося.

Управління бізнесом вирішив взяти на себе.

Колишній  керівник УКРНЕТу не справлявся?

— Він був хорошим технічним фахівцем, а нам потрібен був дока з досвідом розвитку контент-бізнесу. Але ні в компанії, ні в Україні на той момент не було таких професіоналів, оскільки контент-бізнес у країні лише починав формуватися. Тому я вирішив взятися за це питання особисто. Поступово входив у курс справи, щоб розібратися в ньому, навіть звернувся по допомогу до представників спеціалізованих ізраїльських компаній, яких вважають експертами в IT-бізнесі. Цілий рік готувався до переїзду в Україну, щотижня консультував топ-менеджмент УКРНЕТу по телефону. І ось на початку 2005 року приїхав в Україну з Ізраїлю.

Продовжувати керувати компанією на відстані вже не виходило?

— Бізнес як сімейне життя. Щоб створити його, потрібно в ньому бути присутнім не віртуально, а реально. Потім, коли він уже налагоджений, можна полетіти на Місяць і приймати звіти електронною поштою й цікавитися справами по телефону.

Як ви визначали, які інтернет-сервіси слід створювати?

— Раніше ми інтуїтивно будували низку гіпотез, а потім перевіряли їх на практиці. Щось виживало. Зараз проводимо дослідження і більш обгрунтовано вибираємо напрями діяльності.

Що не вижило?

— Наприклад, сервіс гумору «Прикол». Бракувало сил і часу, можливо, і з кадрами, які його розвивали, не пощастило.

Які доходи почала приносити реклама на сервісах УКРНЕТу після того, як ви почали ним керувати?

— Достатні, щоб компанія успішно розвивалися. Так, торік доходи від реклами порівняно з 2006-м зросли на 60%. А кілька місяців тому нам надійшла пропозиція від однієї з українських компаній продати УКРНЕТ за $100 млн.

Ви відмовилися?

— Капіталізація УКРНЕТу щороку зростає. Ще в 2006-му нам уперше запропонували продати компанію за $5 млн. За останні два роки надійшло вже близько десяти таких пропозицій. І з огляду на динаміку збільшення пропонованих сум капіталізація УКРНЕТу зростає на 200-300% щороку.

Ви ведете ще якісь проекти, крім УКРНЕТу?

— Вийшов з тіні, щоб вкласти частину свого життя в УКРНЕТ

— Після смерті матері доводиться допомагати сімейному бізнесу — банку «Фамільний». Крім того, розвиваю платіжну систему FlashCheque для здійснення платежів і переказів в інтернеті за допомогою мобільного телефону. Підготовка до її запуску добігає кінця, вона ось-ось почне працювати. За масштабами цей бізнес буде не меншим, ніж УКРНЕТ. До участі в ньому я залучив Рунетбанк: у цьому проекті він виступає як один із його засновників. Але технологію, програмне забезпечення ми створювали самостійно. Власне, залучення цього банку до проекту було вимушеним заходом. Коли ми почали процедуру реєстрації платіжної системи, з’ясувалася цікава річ: українське законодавство не передбачає можливості реєстрації міжнародної платіжної системи в Україні. А оскільки ми заздалегідь визначили, що FlashCheque буде міжнародною платіжною системою, довелося зареєструвати його в іншій країні. Ми вирішили шукати ключ там, де світло. Позаяк Росія близько, вирішили реєструвати FlashCheque там. А щоб додати системі статусу, зокрема для майбутньої маркетингової активності в Росії, записали її засновниками банк.

Платіжна система пов’язана з вашим основним бізнесом — інтернет-технологіями, але навіщо ви займаєтеся банківською справою?

— Знаєте анекдот? Приходить син до батька й каже: «Поясни, у чому різниця між поняттями «теоретично» і «практично»? Тато запропонував йому піти до мами й сестри і поставити просте запитання: чи погодилися б вони на близькі стосунки з літнім негарним чоловіком за $1 млн? Син пішов. Повернувшись, сказав батькові: «Вони спочатку задумалися, а потім відповіли, що згодні». Батько пояснив: «Ось бачиш, теоретично ми — мільйонери, а практично у нашому домі живуть двоє дівчат легкої поведінки». Тобто теоретично я знаю, як правильно. Запропонують хороші гроші — пораджуся з батьком, якщо він погодиться, продам банк. Кілька років тому нам пропонувала його продати одна латвійська фінансова структура, але, на жаль, поки ми надували щоки, намагаючись визначитися з ціною, балтійці знайшли щось інше. Оскільки зараз жодних пропозицій немає, у режимі сумісництва намагаємося якось розвивати цей банк.

В УКРНЕТі, крім батька, у вас є партнери?

— Засновників у компанії було троє: мій батько і двоє близьких друзів. На сьогодні цей склад зберігся, але в нас є домовленість із трьома нашими близькими друзями та партнерами про входження їх до складу власників УКРНЕТу — ми уклали договір про продаж часток компанії, хоча поки що не зафіксували це в документах.

За які заслуги ви робите партнерів співвласниками свого бізнесу?

— Партнерство — це відносини, які складаються в процесі розвитку бізнесу й людських стосунків. Це ще складніше, ніж одруження. У всіх бізнесах у мене були партнери — не люблю чимось займатися поодинці, це нудно.

На яких людей робили ставку?

— Іноді вибір партнерів залежав не тільки від об’єктивних, а й від суб’єктивних чинників.

Яких саме?

— Для мене основний мотивувальний чинник для встановлення партнерських відносин — це особистий трудовий внесок у розвиток справи. Найважливіше в бізнесі — люди. І введення до складу засновників — це один з елементів стосунків з людиною, що закриває в бізнесі якийсь істотний напрям й моральні якості якої дозволяють нам комфортно співіснувати. І розглядаю всіх ключових менеджерів компанії як партнерів по бізнесу.

Але ж не всіх партнерів ви робите співвласниками.

— Спільне володіння бізнесом — це лише матеріальний аспект відносин між партнерами, не ключовий. Найчастіше менеджер, що працює за зарплату плюс бонус, може одержувати у грошовому виразі істотно більше, ніж співвласник. Усе залежить від того, наскільки йому зручно співпрацювати зі мною: якщо комфортно отримувати свою винагороду у формі володіння часток бізнесу, це також можливо.

Саме так з’явився співвласник у вашої ізраїльської компанії?

— Спочатку він був найманим менеджером й одержував зарплату, потім ми домовилися, що замість неї його винагородою буде частка від прибутку. І ми протягом більш ніж п’яти років співпрацювали і були задоволені результатами роботи. Але зараз його інтереси змістилися у галузь нерухомості. Мене цей бізнес не приваблює, а його те, що пов’язано з інтернетом і ПЗ — просто смаки різні. Та ми й зараз з ним підтримуємо стосунки.

Тобто ви з усіма своїми партнерами розлучаєтеся по-доброму?

— Здебільшого так. Просто з кимось розлучаюся особливо по-доброму, а з кимось нейтрально.

З ким розлучилися нейтрально?

— З керівником нашої дочірньої компанії «Фтіком» в Донецьку. Ми не залишилися друзями, але в нас немає претензій один до одного. Він мав стосунок до організації неуспішного рейдерського захоплення Фтікому. Але ми відновили свої законні права і продали цю компанію. З рештою колишніх партнерів я зберіг приятельські, дружні стосунки.

Як в УКРНЕТі у вас з’явилися партнери?

— На початку 2000-х років у зв’язку зі збільшенням масштабів бізнесу та його суспільної значущості з’явилася потреба у лобіюванні інтересів компанії. Коли виникають такі ситуації, як, наприклад, рейдерська атака на Фтіком, ми об’єднуємося з партнерами і робимо все, щоб захистити свої інтереси.

За що вам доводилося звільняти людей?

— А ви вважаєте, що звільнення — це покарання? Я його так не розглядаю. Звільняю не за, а для. Для того, щоб людина отримала можливість знайти ту галузь діяльності, де вона може успішно себе реалізувати. Для любові потрібні двоє. Якщо працівник знаходить місце, що відповідає його призначенню, щасливі всі: і він, і компанія. А якщо ні, треба дати йому іншу можливість.

І як часто вам випадало давати підлеглим іншу можливість?

— Оскільки я приймаю рішення тільки щодо ключових менеджерів, то рідко. Приміром, мені довелося розлучитися з попереднім гендиректором УКРНЕТу за результатами перевірки активів компанії, що виявилися невтішними.

Коли у вас з’явиться можливість полетіти на Місяць?

— Років через п’ять. До 2012-го розмістимо акції УКРНЕТу на одній зі світових бірж — хочемо отримати справедливу оцінку паперів компанії. І, можливо, продамо її. А я візьмуся за розвиток платіжної системи, яка на той час потребуватиме більшої уваги.

Персона

Коміссарук Михайло Борисович. Народився 9 травня 1964 р. у Донецьку

Освіта: 1986 р. — закінчив Донецький державний університет, математичний факультет

Чим пишається: тим, що кілька разів вдавалося не курити протягом двох років

За що соромно: за те, що знову починав курити

Життєве кредо: робити те, що подобається

Хобі: гірські лижі, дайвінг, шашлики на природі

Остання прочитана книжка: Ліора Ган «Оголена натура»

Кар’єра

1989-1993 рр. — займався бізнесом у Донецьку та Москві

1993 р. — створив в Ізраїлі компанію з розробки програмного забезпечення для фінансових установ

2005 р. — очолив компанію «УКРНЕТ»

Компанія

УКРНЕТ заснованов 1998 р.

Кількість користувачів усіх сервісів компанії: 3,5 млн

Обговорити на форумi

На початок

Версія для друку		Відправити поштою
Оцiнити статтю		Ваш коментар