Слідами клишоногого

Дмитро ГОРНОВСЬКИЙ

Нові росіяни, що з дитинства любили цукерки «Мишка Косолапый», готові викладати мільйони за оригінали Шишкіна та інших художників-передвижників

Працівниця аукціонного дому Sotheby’s, яка стоїть біля джерел «російських торгів», якось прохопилася: «Росіян можна привабити тим, на чому вони виховувалися. Усе їхнє естетичне виховання — це твори живописців, що потрапили на сторінки букваря та «Русской речи», етикетки «Мишки Косолапого» і подібних речей». Необізнаним на мистецтві покупцям картини, що стали звичними зі шкільної лави, видаються чудовим об’єктом інвестування. Адже «їх знають усі»!

Граки прилетіли

Інтерес до полотен членів Товариства пересувних художніх виставок (передвижників) був стабільно високим завжди. В епоху соціалізму їхня творчість через свою народність і, як писали в підручниках, «соціальну та класову спрямованість» була частиною державної ідеології. Водночас комерційна міграція таких картин найчастіше не виходила за межі СРСР, і, звісно, ціни на них не обчислювалися шестизначними сумами в іноземній валюті. Щоправда, і в «дерев’яних» рублях ціни зростали. «У 1976 році картину Шишкіна можна було придбати за п’ять-шість тисяч карбованців, — каже Олександр Брей, власник антикварного салону та аукціонного дому «Антик-Центр». — У догорбачовські 80-ті — вже тисяч за десять. Найкращі роботи розкуповувалися серед своїх. Про їх вивезення за кордон не могло бути й мови — залізна завіса!»

Нова хвиля інтересу до вітчизняного живопису кінця XIX століття з боку росіян намітилася у часи перебудови. Підвищення цін на нафту збагатило цілу плеяду бізнесменів, які нині очолюють Топ-100 російського Forbes. Тоді новоспечені мільйонери почали активно скуповувати знайомі їм з дитинства полотна. Найкращий спосіб продемонструвати свою могутність і задовольнити персональне марнославство складно було вигадати. На ажіотажний попит відгукнувся світовий ринок: у 1985 році аукціонний дім Sotheby’s оголосив про проведення перших «російських торгів». Відтоді російське мистецтво стало високоліквідним товаром.

Натисніть, щоб збільшити

Заможні громадяни РФ зараз легко розлучаються з великими сумами, щоб повернути полотна легендарних авторів на батьківщину. Дві третини учасників «російських торгів», що спеціально проводяться на Sotheby’s і Christie’s, — росіяни і громадяни інших країн СНД. Саме висока купівельна спроможність нових росіян підігріває ціни на предмети рідного їм мистецтва і, як наслідок, поліпшує фінансові показники всесвітньо відомих аукціонних домів. Найшвидші темпи продажу спостерігаються протягом останніх чотирьох років. Ще в 2004-му загальна вартість російських лотів, що пішли з молотка на Christie’s, становила $23 млн. На Sotheby’s — $51 млн. Наступного року оприлюднені показники Sotheby’s подвоїлися, а в Christie’s зросли на 77%, сягнувши $40,7 млн. У 2006-му сума оплачених чеків на Christie’s знову збільшилася, цього разу до $70 млн. Утім, роком найбільш вражаючих рекордів для обох аукціонних домів став 2007-й. Тільки «російські торги», проведені в листопаді, принесли Sotheby’s $80 млн, а Christie’s — $92 млн. За весь рік — відповідно $180,9 і $144 млн. 2008-й має всі шанси встановити нові рекорди. «Усе залежить від того, скільки на світовому ринку коштують нафта і газ. Добробут заможних росіян будується саме на них. І доки ціна на ці ресурси постійно зростає, російське мистецтво високо цінуватиметься», — пояснює Віктор Федчишин, співвласник аукціонного дому «Корнерс». Доказом визнання дедалі більшої ролі Росії на міжнародному ринку мистецтва стало відкриття у травні минулого року дочірньої компанії аукціонного дому Sotheby’s International «Сотбіс Росія та СНД» і російського відділення Сhristie’s, офіси яких розташовані в Москві.

Оксамитова революція

У 1863-му 14 юнаків, найкращих випускників імператорської Академії мистецтв Петербурга, на чолі з Іваном Крамським демонстративно покинули навчальний заклад після того, як їм відмовили у праві самостійно вибрати теми дипломних робіт. «Бунт чотирнадцятьох» виявився першим випадом проти академічної традиції, що відірвалася від реальності. Об’єднання майстрів реалізму в одну когорту — Петербурзьку артіль художників — стало переворотом в академічному російському мистецтві. Ідея про нове призначення живопису — відображувати блиск і вбогість суспільства повною мірою — стала єдиною для учасників культурного заколоту.

У 1869 році московські живописці Мясоєдов, Перов, Маковський, Прянишников і Саврасов запропонували активістам Артілі об’єднатися і створити художнє товариство нового типу, яке, виконуючи просвітницьку місію, організовувало б безплатні пересувні виставки (звідси й назва — передвижники) у різних куточках Російської імперії. Через рік новостворене Товариство пересувних виставок було офіційно зареєстровано. У різний час до його складу входили понад сто художників, серед яких Василь Перов, Іван Крамськой, Володимир Маковський, Микола Ге, Олексій Саврасов, Іван Шишкін, Архип Куїнджі, Віктор Васнецов, Ілля Рєпін, Ісаак Левітан. За 53 роки свого існування (до розпаду в 1923-му) передвижники провели 48 виставок у Петербурзі, Києві, Москві, Харкові, Одесі, Казані, Ризі та інших містах.

Два десятиліття успішної діяльності Товариства змусили забути про його «хуліганське» коріння: петербурзький конфлікт академістів і заколотників став частиною історії мистецтва. Реалізм і народність, які пронизують передвижницькі картини, були визнані новим, прогресивним витком розвитку живопису. Іван Толстой, віце-президент Академії мистецтв у Петербурзі, який одним із перших усвідомив послаблення позицій традицій сучасного йому живопису, запропонував колишнім «ізгоям» викладацькі посади. Таким чином, у 1894 році вчителями академії стали Рєпін, Маковський, Шишкін і Куїнджі. Будучи вже прославленими майстрами пейзажу, вони навчали нове покоління живописців цього мистецтва, що зміцнило свої позиції як самостійний жанр.

Примітно, що роботи передвижників ніколи не були дешевими. Ще за життя більшість учасників Товариства мали визнання і в народі, і в середовищі панівного класу й були досить заможними. Особливу, якщо не найбільш значущу, роль відіграв у цьому знаменитий купець, меценат і шанувальник живопису Павло Третьяков. З 1856 року він почав збирати колекцію картин у нині прославленій галереї в Лаврушинському провулку Москви. До кінця XIX століття бути виставленим у Третьяковці нарівні з Верещагіним, Полєновим і Боровиковським вважалося особливим шиком.

Третьяков приятелював із багатьма живописцями, вкладаючи значну частину своїх статків у їхні твори. В одного тільки Маковського Павло Іванович особисто придбав понад 30 робіт. Його галерея, що стрімко розросталася, лише за три десятиліття стала культовим музеєм Російської імперії і щонайменше ще на сотню років закріпила за іменами представлених у ній живописців статус народних улюбленців та геніїв.

Лісова казка

Ті полотна передвижників, які не осіли в музеях, нині є ходовим товаром на арт-ринку. Чотири роки тому любов до творчості цих митців було оцінено більш ніж у мільйон доларів. Тоді, під час «російських торгів» на Christie’s, цю позначку подолали відразу два лоти. Першим сюрпризом для присутніх став тривалий бій за «Етюд до сімейного портрета» Іллі Рєпіна, учасники якого накрутили ціну до суми, що втричі перевищила естимейт. Полотно, яке до цього двічі продавалося на аукціонах (у 1989 і 1993 роках), дісталося невідомому росіянину за $2 млн. Не меншим ажіотажем супроводжувався торг за «Лісовий пейзаж» Шишкіна. Покупець, який побажав залишитися інкогніто, виклав за картину $1,5 млн, установивши абсолютний рекорд для полотен цього художника. Новина помітно пожвавила всіх, хто так чи інакше був причетний до торгівлі російським живописом. Заповзятливі антиквари активно взялися реалізувати «раніше невідомі роботи Шишкіна», видаючи за них підретушовані дешевенькі пейзажі невідомих майстрів.

Незважаючи на те що художні критики регулярно заявляють про нарочито роздуту вартість шишкінських творінь, у шведському Bukowskis, найстарішому європейському аукціонному домі, в 2006 році «Лісова стежка в сутінках» пішла з молотка за 7,8 млн шведських крон ($1,3 млн), остаточно вивівши автора полотна у п’ятірку найдорожчих російських живописців.

Але все ж таки найвигіднішим вкладенням вважаються роботи пензля Костянтина Маковського. З ним змагатися було важко завжди: за життя Маковський, один із найближчих друзів Павла Третьякова, чудово знав собі ціну й був, безумовно, одним із найпопулярніших художників сучасності. Своїх колег він перевершував і за кількістю написаних полотен, що може бути порівнянна хіба що зі спадщиною Айвазовського. Панам, що інвестували в Маковського 15-20 років тому, зараз можна лише позаздрити. Так, «Портрет акторки Раїсової», вперше проданий 15 грудня 1989 року в Парижі на аукціоні De Cagny за 20 тис. франків (тоді близько $3,5 тис.), лише через чотири місяці перепродали на аукціоні Phillips у Лондоні вже вдвічі дорожче. Інший показовий приклад — картина «Російська красуня». Якийсь ділок, придбавши полотно на лондонському Sotheby’s влітку 1992-го за 4 тис. фунтів, через три роки на тому самому аукціоні збув його за 22 тис., тобто в 5,5 разу дорожче. 18 квітня цього року вона була виставлена на продаж на аукціоні Christie’s з попередньою вартістю $350-450 тис., але не знайшла покупця. Протягом останніх кількох років твори Костянтина Маковського переходили до нових власників вже за мільйони доларів. Наприклад, полотно «Суд Париса», відзначене золотою медаллю на Всесвітній виставці 1889 року (тій самій, на честь якої було зведено Ейфелеву вежу), змусило невідомого покупця викласти $2,08 млн. А найдорожчим придбанням на сьогоднішній день вважається картина «Із повсякденного життя російського боярина кінця XVII століття», продана за рекордні для передвижників 2 млн 36 тис. англійських фунтів.

Якщо говорити про російський живопис загалом, то комерційний успіх учасників Товариства пересувних виставок поки що вдалося перевершити лише авангардистам. «Якщо створити список із п’яти найдорожчих російських художників, то до нього, мабуть, не увійде жоден з передвижників, — зазначає Дмитро Каташев, менеджер-мистецтвознавець столичної галереї «Маршан». — Хоча ціни на них ніколи не будуть низькими: на ринку небагато їхніх робіт високого рівня, з підтвердженою автентичністю і в доброму стані. Але художники, що належать до кола Наталі Гончарової (росіянки-авангардистки, чию картину «Збір яблук» 18 червня 2007 року продали за 4,9 млн фунтів стерлінгів на аукціоні Christie’s у Лондоні. — Ред.), цінуються більше». На полотнах Наталі Гончарової, звісно, можна добре виграти, але пам’ятні з дитинства твори Шишкіна, Рєпіна та Куїнджі крім матеріальної вигоди можуть змусити власника відчути себе якщо не володарем міфів, то щонайменше Павлом Третьяковим.

Топ-5 найдорожчих полотен передвижників

1 «Із повсякденного життя російського боярина к. XVII ст.», Костянтин Маковський — 2 млн 36 тис. фунтів ($4,1 млн) Sotheby’s 2007

2 «Щаслива Аркадія», Костянтин Маковський — $3,4 млн, Sotheby’s 2007

3 «Лісова галявина», Іван Шишкін — $3,2 млн, Christie’s 2008

4 Березовий гай», Архип Куїнджі — $3,1 млн, Sotheby’s 2008

5 «Суд Париса», Костянтин Маковський $2,08 млн, Sotheby’s 2005

Кримінальні пересування

У вересні 1891 року в знаменитій галереї купця Третьякова, що вже стала популярною, вирізали з рам і викрали картину Володимира Маковського «На дешевці» й один з етюдів Верещагіна. Цікаво, що зниклий етюд невдовзі повернув якийсь художник Шокеров, що купив його випадково за три рублі. Дізнавшись про викрадення з газет, Шокеров вважав своїм обов’язком повернути роботу галереї. А ось долю картини Маковського так і не з’ясовано.

Вночі 4 грудня 1999 року з Державного музею Академії мистецтв Санкт-Петербурга було викрадено 17 картин пензля російських передвижників: ескіз Рєпіна до картини «Ангел смерті винищує первістків фараона», пейзаж Шишкіна «Парк дачі Мордвинова», портрет Миколи Уткіна у виконанні Тропініна, а також роботи Крамського та Перова. Полотна були безжалісно вирізані з рам, ніби злодії не думали про їхній наступний продаж. Через чотири дні експонати в жалюгідному стані було анонімно повернуто музею. Викрадачі так і не були знайдені.

У серпні 2003 року картину «Осінь» Саврасова разом зі «Сходом» Айвазовського (кожна робота оцінена у $2 млн) вивезли зі сховища Астраханської державної картинної галереї на реставрацію. Назад, як виявилося пізніше, замість них повернулися копії, причому досить посередні. Оригінали зникли. Назви цих картин жодного разу не згадувалися на жодному з аукціонів. Найімовірніше, полотна надовго осіли у приватній колекції.

Голландський план

На думку фахівців, близько третини творів мистецтва на світовому ринку — підробки. Часто навіть ім’я престижного аукціонного дому не гарантує абсолютну справжність лота. Наприклад, у 2004 році «Пейзаж зі струмком» Івана Шишкіна виставили на аукціоні Sotheby’s. Експерти віднесли його до періоду, коли Шишкін проходив стажування в Європі у художників Дюссельдорфської школи. Справжність полотна, оціненого приблизно в $1 млн, документально підтвердили експерти Третьяковської галереї!

Однак за годину до продажу лот було знято. З’ясувалося, що насправді це картина пензля голландського живописця Марінуса Адріана Куккука, який, до речі, також навчався в Дюссельдорфській школі. Тому його манера так нагадувала шишкінську. Як стало відомо згодом, роком раніше «Пейзаж зі струмком» пішов з молотка на шведському аукціоні Bukowskis за $65 тис. Вартість підретушованого «Шишкіна» могла підскочити у кілька десятків разів, якби аферу не розкрили.

Думки експертів

Російський дух

Джо ВІККЕРІ,
голова російського відділу аукціонного дому Sotheby’s

— Передвижниками насамперед цікавляться росіяни, і вони готові змагатися за ці полотна в ціні до останнього. А ось на Заході представники Товариства не надто затребувані, там значно більше цінують Наталю Гончарову — свого часу вона працювала у Франції, тому є близькою за духом європейським художникам. Що стосується найближчих років десяти, то стабільна економіка Росії може гарантувати подальше зростання цін на російське мистецтво.

Народ і живопис єдині

Лариса САДЧИКОВА,
викладач історії мистецтв художньої школи ім. Рєпіна

— Особлива цінність передвижництва полягає передусім у його реалізмі: правдивому відображенні дійсності та пильному аналізі народного життя. Це не просто безцінні полотна, а ще й частина глобальної демократизації художнього життя, що розгорнулася в другій половині XIX століття і значною мірою позначилася на освітній системі. Зокрема, до цього часу Академія мистецтв була єдиною вищою школою професійної майстерності та перебувала у віданні царського двору. З середини ж XIX століття становище змінилося: діяльність Товариства багато в чому посприяла відкриттю нових художніх шкіл та училищ, наприклад, приватній малювальній школі у Харкові.

Обговорити на форумi

На початок

Версія для друку		Відправити поштою
Оцiнити статтю		Ваш коментар