Емісія програм

Яна МОЙСЕЄНКОВА

Новий варіант програми приватизації обмежує можливості коаліційного уряду і повертає основні важелі влади Президенту.

На початку листопада Кабмін ризикує отримати нову програму приватизації. Принаймні голова Фонду держмайна Михайло Чечетов разом зі своєю робочою групою збирається оперативно переробити і передати в надійні руки «вищих» товаришів полегшений та істотно скорочений варіант приватизаційної стратегії. Цукерку буде запропоновано в новому фантику — програмі 2004—2006 років.

Слабка ланка

У першій декаді жовтня Чечетов несподівано оголосив про перероблення програми приватизації. Такою була формальна реакція голови ФДМУ на традиційно розгромну заяву Леоніда Кучми про хаотичність української приватизації. Трохи раніше парламент не затвердив програму приватизації на 2003—2008 роки і не зміг прийняти у першому читанні багатостраждальний законопроект про Фонд держмайна. Чечетов, який став головою ФДМУ завдяки багатоходівці у межах коаліційного уряду, теоретично мав отримати підтримку парламентської більшості. Проте, на жаль, підтримки не було — більшість, яка формально взяла на себе відповідальність за коаліційний уряд, банально «прокотила» Чечетова разом з усіма його документами. «Бізнес виявився сильнішим за політику», — резюмував Михайло Васильович.

Революційність неприйнятої програми, що регламентувала закінчення стратегічної приватизації 2008 року, полягала у скасуванні норми продажу великих підприємств промисловим інвесторам. Натомість було запропоновано нову схему відсікання офшорного капіталу — конкурси з обмеженою участю. Згідно зі схемою, Кабміну було надано виключне право визначати «особистості» і кількість учасників приватизаційних конкурсів.

За такого повороту «занесло» багатьох учасників приватизаційного процесу. Річ у тім, що фінансово-промислові групи отримують доступ до підприємств (у вигляді права контролю чи купівлі) за складною процедурою, яка потребує доступу до головного кабінету країни. А програма приватизації, по суті, запропонувала скоротити схему і легалізувати можливість, не заходячи на Банкову, вирішити проблему безпосередньо в головному кабінеті на Грушевського. Рідкісне нахабство.

Першими повстали бізнесмени-політики, які формально належать до парламентської більшості, але вплив їх було ослаблено формуванням коаліційного уряду. Повстання мало бюрократичний характер: максимально наближені товариші почергово курсували до головного кабінету на Банковій, де, не без фантазії, розтлумачували істинну мотивацію нової конкурсної схеми. Кабмін, стверджували вони, замикає на себе продаж стратегічних підприємств, відтираючи від процесу «самого товариша Са-ах якої людини». І це напередодні президентських виборів! І замість того, аби самовіддано працювати над поліпшенням іміджу діючої влади, деякі несвідомі товариші з Грушевського мають намір самотужки рубати політичні й фінансові дивіденди. Підсумком «полеміки» стала заява Президента про хаотичний характер приватизації.

На такому могутньому тлі аргументи лобістів програми, які стверджують, що нова схема конкурсів потрібна лише для прозорості рішень, виглядали щонайменше пікантно. Високий стиль під час бійки звучить неадекватно: мовляв, у разі затвердження нової схеми країна отримує недовгий список конкретних прізвищ кабмінівських топ-менеджерів, які своїми автографами під списком учасників, яких допускають до конкурсу, беруть на себе відповідальність за конкурс, інвесторів і підприємство, що продається. На жаль, бізнесмени парламенту не довіряють бізнесменам уряду, які зарекомендували себе «великими господарями свого слова» (у сенсі — слово дав — слово взяв). Проте найголовніше — немає гарантій, що, проголосувавши сьогодні за таку схему, завтра, коли продаватиметься підприємство, яке тебе зацікавить, твоїх представників цілком законно не викинуть за борт конкурсу.

Емісійна монополія

У результаті Фонд опинився сьогодні у справді непростій ситуації: Верховна Рада саботує приватизаційну законотворчість і, найважливіше, немає результативного продажу, а отже, немає начебто й виконання службових обов’язків. Основна проблема Чечетова, яка майже не гарантує проходження приватизаційних документів через парламент, полягає в тому, що стратегічна приватизація розколола парламентську більшість. Останні півроку активними гравцями на приватизаційному полі є структури, що належать представникам парламентської більшості, — група «Приват», «Інтерпайп», УкрСиббанк. І що? Ні ФДМУ, ні Кабмін не зуміли «розрулити» конфлікти інтересів. Як наслідок — Нікопольський завод феросплавів, Дніпропетровський металургійний комбінат імені Петровського, Дніпровський металургійний комбінат імені Дзержинського тощо — перетворилися на «підніжний корм» судової влади, підвищуючи витрати потенційних інвесторів.

Тим часом ФДМУ розробив ідеологічний законопроект, який запобігає розмиванню державної частки в приватизованих підприємствах. Документ знову регламентує монополію Кабміну дозволяти (чи не дозволяти) проведення повторної емісії акцій підприємств, частка держави в яких становить щонайменше блокуючий пакет. Водночас постановою Кабміну ВАТ «Азовмаш» дозволено проведення додаткової емісії акцій з правом їх першочергового викупу управлінцем держпакета (50%+1 акція) — ЗАТ «Українська промислово-транспортна компанія». У результаті УПТК, створена двома товариствами, — ТОВ «Ситан» (Маріуполь) і ЗАТ «Систем Кепітал Менеджмент» (Донецьк) — після викупу додемісії сконцентрує в своїх руках більше, ніж контрольний пакет акцій підприємства.

От і все — питання вирішено. Жодних конкурсів з продажу, судового розбирання й головне — усе формально законно. Зрозуміло, що на тлі емісійних скандалів на Інгулецькому ГЗК і ВАТ «Нафтохімік Прикарпаття», рішення щодо «Азовмашу» багатьох дратує. І вони навряд чи так легко пробачать однопартійцю прем’єр-міністра «гру в одні ворота». Хоча, задля справедливості, нагадаймо, що в коаліційного уряду така сама, тобто коаліційна, відповідальність, і безглуздо вимагати від Чечетова того, що від нього реально не залежить.

Безперечно, повторна емісія з першочерговим правом викупу в Україні легко могла б стати новою схемою отримання власності. Проте чекати масового її використання навряд чи варто. Перший же «нерозрулений» конфлікт інтересів різних фінансово-промислових груп, яких однаково часто допускають до першого кабінету країни, — і громадськість дізнається про чергове зазіхання на державну власність. Постанова щодо «Азовмашу» — непогана карта політичним конкурентам прем’єра і, звичайно, вони нею скористаються, і з метою доповісти Президентові, й з метою шантажу прем’єра. Чечетову нічого не залишається, як писати нову, коротеньку і якнайбільш нейтральну програму приватизації на 2004—2006 роки.

---

Еволюція приватизаційної стратегії

Обговорити на форумi

На початок

Версія для друку		Відправити поштою
Оцiнити статтю		Ваш коментар