Скоріше за все

Наталя КОГАН, Фото автора

Сто років тому з моменту виклику швидкої допомоги до виїзду карети минало 17 секунд, а сама послуга була безплатною

Ідея створення екстреної медичної допомоги обговорювалася у професійних об’єднаннях лікарів наприкінці XIX століття. У Російській імперії, в Києві, виник Гурток нічних чергувань, заснований з ініціативи Товариства київських лікарів на чолі з Ю. І. Мацоном. Київська міська дума виділила приміщення на Хрещатику для пункту нічних чергувань, що розпочав свою роботу 6 лютого 1881 року.

Будівля станції ШМД на вул. Червоножовтневій, 41, м. Харків. 2008 р.

Аналогічний гурток з’явився у Харкові, про його роботу писали у «Харківських губернських відомостях» від 25 травня 1908-го: «З вересня 1895 року гурток із семи харківських лікарів, беручи до уваги як інтереси городян, які дуже часто внаслідок раптових захворювань, загострення хвороби або нещастя у вигляді отруєнь, поранень тощо потребують швидкої лікарської допомоги, так і інтереси лікарів, яким необхідний нічний відпочинок, як і всім іншим людям, відкрив нічні чергування». Згодом гуртки перетворилися на товариства швидкої медичної допомоги.

Карету мені!

Сьогодні багатьох дивує словосполучення «карета швидкої допомоги», але ж перші медичні бригади виїжджали на виклик саме на каретах із кінною упряжкою. До 1914 року в розпорядженні станції швидкої медичної допомоги у Харкові було лише дві карети. Кожна запрягалася парою коней, тому на станції була стайня, приміщення якої збереглося до наших днів.

Надання допомоги регламентувалося чіткими й суворими правилами для виклику лікарської карети, прийнятими Товариством швидкої медичної допомоги. Щоб визначити характер випадку і запобігти марним виїздам, було прийнято рішення вирушати в дорогу тільки після отримання відповідей на такі запитання: «Що трапилося? Де трапилося? Коли трапилося? Де хворий? Хто повідомляє?». Після цього той, хто робив виклик, мав чекати відповіді лікаря: «Їдемо!» або «Не їдемо!». Карета не виїжджала, якщо людина, не дочекавшись відповіді, йшла від телефону.

Лікареві всі транспортні засоби  згодяться

Станція надавала першу медичну допомогу вдень і вночі у разі виникнення нещасних випадків або раптових захворювань, що сталися з громадянами поза їхніми квартирами, як зазначалося у правилах: «На вулицях, фабриках і заводах, у театрах, цирках, ресторанах, готелях, училищах, казенних і приватних конторах, на вокзалах залізниць, пароплавних пристанях, у нічліжках, магазинах, місцях громадських гулянь тощо, а також у випадках, що стались у підвалах, коморах, на сходах і горищах будинків, у випадках, коли потерпілого за межами будинку до прибуття карети станції було тимчасово перенесено до приватної (чужої) квартири». Лікарі не виїжджали до заразних, психічно хворих і п’яних. У прибутті додому до потерпілого медики не відмовляли у виняткових випадках, які також обумовлювались у правилах: «Сюди належать отруєння, удушення, тяжкі поранення, сильні опіки, самогубства, ушкодження, завдані обвалом стель, вибухом газу, випадковим ураженням електричним струмом».

Після відповіді: «Їдемо!» карета фактично миттєво вирушала в дорогу, про що свідчить доповідь голови Товариства швидкої медичної допомоги І. М. Оболенського: «...Карета швидкої допомоги у денний час виїжджає на виклик протягом 17 секунд, вночі — від 2,5 до 3 хвилин, у разі відсутності карети виклики не приймаються...».

Виїзд екіпажу виглядав мальовничо. Поруч із кучерами сиділи два великі чоловіки-санітари, один з них тримав у руках ліхтар, яким освітлювали дорогу, інший — так званий ручний дзвін, прообраз сучасної сирени. Усі транспортні засоби поступалися лікарям дорогою. Всередині карети сидів лікар, там також були ноші та ящик з медикаментами. Працівникам надавали спецодяг, що складався з головного убору, а також взуття. У гардеробі молодшого персоналу крім форменого костюма чорного або темно-синього кольору був брезентовий плащ. Лікарі носили сині костюми і шкіряні пальта.

Карета ШМД. Фото початку ХХ ст.

У Харкові перший виїзд карети, як тоді казали, «на випадок» відбувся 25 квітня 1910 року о 12-й годині 53 хвилини, про що свідчить запис у «Головній книзі для записування випадків надання допомоги», яка зберігається зараз у музеї при Харківському управлінні швидкої та невідкладної медичної допомоги.

За надану допомогу станція жодної плати не стягувала незалежно від достатку потерпілого. У правилах зазначалося: «Станція швидкої допомоги просить не турбувати лікарів марною пропозицією гонорару, який вони в жодному разі взяти не можуть. Санітари і кучери за отримання подачок негайно звільняються зі служби». Однак у випадках, коли хворих транспортували, передбачалася досить висока плата: у супроводі санітара — 10 рублів, з лікарем — 15 рублів.

Лілові квіточки

До націоналізації станцій швидкої допомоги у 1919 році ці установи існували переважно за рахунок приватних пожертвувань. Київська станція утримувалася, зокрема, на асигнування міської думи, кошти, отримані від доброчинних спектаклів і видання календарів. Постійним меценатом була Єлизавета Михайлівна Терещенко, яка щороку робила внесок у розмірі 1 тис. рублів. В Одесі гроші на організацію та будівництво станції зібрали за рахунок добровільних внесків і пожертвувань населення. Причому головний ініціатор створення в місті самостійної медичної установи з надання цілодобової екстреної медичної допомоги граф Михайло Михайлович Толстой разом із дружиною Оленою Григорівною внесли 100 тис. золотих рублів.

І. М. Оболенський

У Харкові міське управління на потреби станції виділяло 5-7 тис. рублів на рік, але цього було вкрай недостатньо. Вирішення проблеми фінансування поклали на Товариство швидкої медичної допомоги, що виникло незабаром після відкриття служби. У столиці губернії його натхненником та організатором був лікар-хірург, завідувач кафедри загальної патології та клініки факультету терапії харківського університету, дійсний статський радник Іван Миколайович Оболенський. Своєю ідеєю він захопив видатних харків’ян того часу, які пізніше увійшли до комітету Товариства. За пропозицією Оболенського було організовано перший збір пожертвувань серед членів комітету, що становив 4550 рублів. Сам же професор разом із дружиною Дар’єю Дієвною зробив власний грошовий внесок, щоправда, точно назвати суму важко: у різних джерелах величина коливається від 3 тис. до 8 тис. рублів. Початковий внесок витратили на закупівлю обладнання і медикаментів, карети та коней, оклади лікарям, санітарам та іншому обслуговуючому персоналу. Регулярна робота служби вимагала нових стабільних вкладень. Збір коштів доручили Дамському комітету під головуванням Д. Д. Оболенської при Товаристві швидкої медичної допомоги. На той час дружина професора була добре відома харків’янам просвітительською і доброчинною діяльністю: свого часу з її ініціативи створили жіночу гімназію.

Оболенська запропонувала проводити масову благодійну акцію «День лілової квітки» — до свята члени Дамського комітету організували виготовлення штучних фіалок. За народним повір’ям, ця квітка асоціюється зі смиренністю, а колір фіалок, поєднання синього і червоного, традиційно символізує духовний початок, пов’язаний з жертовною кров’ю.

Похорон М. О.  Молохова. Фото 1956 р.

«Харківські губернські відомості» від 24 вересня 1913 року повідомляли: «Збір на користь Товариства швидкої допомоги вийшов, як і слід було очікувати, досить солідний. Усього зібрали 9524 рублі. Підрахунок проводився у неділю лічильниками Державного банку в присутності представниці розпорядницького комітету та відрядженого паном губернатором чиновника особливих доручень. Вміст кухлів коливався у значних розмірах: у деяких було по кілька копійок і рублів, в інших — по кілька сотень рублів. В одному з кухлів виявилася золота обручка, опущена якоюсь панянкою, були також імпортні монети — німецькі, французькі, японські...».

Свято минало весело. Із самого ранку на тротуари висипали сотні ошатних продавщиць із кошиками «лілової квітки». Продавалися також «цукерки швидкої допомоги». Торговки розташовувалися на центральних вулицях, біля під’їздів театрів і кінематографів. По бруківках рухалися прикрашені ліловою квіткою кінні екіпажі та автомобілі. Віслюк возив мініатюрний візок, наповнений кошиками з квітками, — оригінальний тур копитного весь день супроводжувала юрба ґав. Будинок міської управи — «резиденція» організаторів свята — був зі смаком прикрашений.

У «Харківських губернських відомостях» від 21 вересня 1915 року писали: «Товариство швидкої медичної допомоги за час своєї діяльності набуло заслуженої симпатії та поваги, й успіх «лілової квітки» буде найкращим показником того, як Харків цінує самовіддану роботу цієї гуманної установи... однієї з найсимпатичніших, найближчих людському серцю установ...»

Цілодобова варта

Спочатку харківська станція швидкої медичної допомоги не мала власного приміщення. Для диспетчерської служби та персоналу виділили кімнати у флігелі та приміщення під стайню на території Олександрівської лікарні (тепер це 1-ша міська лікарня). 3 червня 1912 року відбулося урочисте закладення власного будинку за адресою: вул. Конторська, 41 (нині Червоножовтнева, 41). Проект будівлі безоплатно виконав архітектор В. Мороховець, будівельники брали за роботу по мінімуму, тож гроші від доброчинних внесків залишилися майже нерозтраченими.

М. О. Молохов

У 1913-му, після завершення будівництва, у квартиру на другому поверсі в’їхав на постійне місце проживання старший лікар станції ШМД Микола Олександрович Молохов разом із родиною. Таким було рішення правління Товариства ШМД. Тут минуло все життя лікаря, звідси у 1956 році він вирушив в останню путь, і супроводжував його жалобний ескорт з автомобілів швидкої допомоги, що розтягнувся на всю вулицю.

Молохова обрали старшим лікарем у січні 1910 року, коли станції ще не було. Йому і належало організувати роботу нового медичного пункту. Керівник лише за кілька місяців обладнав станцію необхідним інвентарем, придбав коней і карету, забезпечив підготовку медперсоналу. До відкриття штат налічував чотирьох лікарів (з окладом 600 рублів на рік), крім того, числилася ще 21 особа — їх брали на роботу на конкурсній основі.

Старший лікар мріяв про власний стаціонар при станції, і коли почалася Перша світова війна, організував лазарет для хворих та поранених. На думку Молохова, було важливо, щоб лікар швидкої допомоги міг спостерігати за лікуванням хворих і таким чином підвищувати свою кваліфікацію.

Експозиція Музею ШМД. 2008 р.

17 серпня 1914 року у зв’язку з початком війни з Німеччиною на засіданні правління Товариства швидкої допомоги ухвалили рішення відкрити при станції короткочасні курси підготовки сестер милосердя і дві палати на 22 ліжка для лікування поранених солдатів та офіцерів коштом Товариства, а також виділити карети для перевезення поранених у лікарні міста із санітарних поїздів, що прибували, обладнавши екіпажі ношами та місцями для сидіння. Для реалізації планів провели додатковий збір коштів, одягу та взуття для поранених. 1 вересня при станції відкрився лазарет для догляду за хворими і пораненими (20 ліжок для молодших чинів і 2 — для офіцерів). На їх лікування Товариство виділяло 2 руб. 13,5 коп. на день, а інвалідам, яких відправляли додому, видавали допомогу в розмірі 30-70 руб.

Стара Лянча

У квітні 1919 року, відповідно до Декрету Раднаркому, станцію націоналізували, але посаду старшого лікаря залишили за Молоховим.

Автомобіль ШМД 1924 р.

У 1924-му пункт швидкої допомоги мав лише дві карети з кінною упряжкою. На той момент працювати, маючи в розпорядженні такий транспортний парк, стало практично неможливо. Зі звіту М. О. Молохова: «За таких умов можна справедливо взяти під сумнів сам сенс існування у місті Харкові станції швидкої медичної допомоги, призначеної для надання екстреної допомоги у важких випадках, і має постати питання про доцільність витрат на установу, позбавлену основного свого фундаменту — надійного і швидкого транспорту...». Старший лікар вибиває з Райкомпросу один автомобіль з двох, отриманих цією організацією. Машину марки «Лянча» на станції так полюбили, що ветерани досі згадують про неї з теплотою. Умільці переобладнали Лянчу під санітарний автомобіль, який берегли як зіницю ока: машину експлуатували неповний тиждень і тільки в денний час.

Під час Великої Вітчизняної війни у Харкові при станції ШМД обладнали амбулаторію. Лікарі на виклики ходили пішки — транспортні засоби конфіскувала окупаційна влада. Поруч із лікарями йшли санітари і везли хворого на тачці або велоношах. Працівники станції не залишали робочих місць і працювали по 20 годин на добу безоплатно.

«Головна книга для записування випадків надання допомоги», 1910 р. Музей ШМД. 2008 р.

Сьогодні на вулиці Червоножовтневій, 41 у будівлі, що збереглася до наших днів, розташоване Управління станції швидкої медичної допомоги Харківської міської клінічної лікарні швидкої та невідкладної медичної допомоги.

До речі

Виникнення установ, аналогічних сучасним станціям швидкої допомоги, відносять ще до XI століття, коли в Англії було створено Товариство надання допомоги пілігримам, які вирушали на Святу Землю. У Єрусалимі збереглася старовинна будівля, у якій надавали медичну допомогу прочанам і яку сьогодні займає лікарня. Перший пункт швидкої допомоги збудували поруч із церквою Святого Гробу Господнього, він був у віданні ченців монастиря Св. Марії.

У XVIII столітті в Антверпені, Гамбурзі та Парижі виникли товариства, що ставили за мету надання першої допомоги потерпілим у нещасних випадках. У цих містах були облаштовані рятувальні пункти, куди добровольці-санітари доставляли потерпілих. Шляхетне починання у ті часи розвитку не набуло й відродилося лише в другій половині XIX століття: станції швидкої допомоги почали функціонувати у 1868 році в Нью-Йорку, в 1878-му в Лондоні й через п’ять років у центрі Європи.

8 грудня 1881 року у Віденському театрі комічної опери сталася пожежа, що забрала близько 500 людських життів, але ще більше було поранених, обпечених і покалічених людей, які в перші години катастрофи просто лежали на бруківці, марно очікуючи медичної допомоги. Очевидцем трагедії став лікар барон Яромир Мунді. Вражений картиною пожежі й стражданнями нещасних, він наступного ж дня розпочав створення Віденського добровільного рятувального товариства, яке гарантувало б населенню австрійської столиці медичну допомогу в перші хвилини катастроф. Через місяць було затверджено його статут, а 1 травня 1883 року у Відні почала функціонувати станція швидкої допомоги.

Автор висловлює подяку Музею швидкої медичної допомоги при Управлінні станції швидкої медичної допомоги м. Харкова за сприяння у зборі інформації

Обговорити на форумi

На початок

Версія для друку		Відправити поштою
Оцiнити статтю		Ваш коментар