Пісня про граблі

Володимир ЗОЛОТОРЬОВ

Щоб не втратити спонсорів, Партії регіонів необхідно перестати бути політичною філією фінансово-промислової групи

Останній з’їзд опозиційних сил у Сєверодонецьку, як і очікувалося, мав продемонструвати політичні перспективи Партії регіонів. І в цьому сенсі він сподівання виправдав. Ринат Ахметов на з’їзд не прибув. Захворів. Відсутність цієї людини в залі, де чотири роки тому звучали заклики про розділ України, виявилася красномовнішою за слова всіх виступаючих, включаючи Віктора Януковича і російського гостя Костянтина Затуліна. Партія регіонів потрапляє у вельми скрутне становище напередодні президентських виборів і формування нової партії влади.

Цьому є три причини. Перша. В опозиції регіонали бути не вміють і не хочуть, у владу ж їх беруть тільки в «індивідуальному порядку». Бізнес-крило партії вкрай зацікавлене у «співпраці» з владою в особі президента та його найближчого оточення, але опозиційний статус, на думку цього крила, не дає такої можливості. Зі свого боку, президентське оточення в особі голови президентського Секретаріату Віктора Балоги демонструє готовність іти назустріч побажанням трудящих з Партії регіонів, якщо вони стануть менш «регіоналістими». Друга причина. Уже сьогодні зрозуміло, що ні Вікторові Ющенку, ні Партії регіонів (з Януковичем чи без нього) поодинці не побороти Юлію Тимошенко на президентських виборах. Тому ідея співпраці «нормальних людей», не обтяжених дурницями на кшталт ідеології та чіткої політичної позиції, давно витає в повітрі й уже стала набувати матеріальних обрисів.

Нарешті, третя причина полягає в тому факті, що політичний капітал в Україні беруть в одному місці, а матеріальний — зовсім в іншому. Коли політичний капітал стає непотрібним, багато хто (особливо ті, хто вже має певний фінансовий капіталець) починає пошуки чогось матеріальнішого. І в цей момент вони розуміють, що люди, які забезпечили їхнє потрапляння у владу, тобто ті, хто здатний добувати політичний капітал, їм більше не потрібні, й потихеньку позбуваються їх, доки вони не знадобляться на нових виборах. Так було багато разів у новітній українській історії. Щоправда, нинішня версія «пісні про граблі» відрізняється тим, що публіка, стурбована матеріальним, кинувши своїх «політичних» соратників, нічого не отримає взамін, коли це їй буде необхідно. Інакше кажучи, щоб «побороти Юлю», НУ—НС і ПР мають об’єднатися, але, будучи у своєму нинішньому вигляді (тобто сповідуючи той набір гасел, який у них вважається ідеологією), вони ніколи не зможуть цього зробити. Добувачів політичного капіталу, потрібних бізнес-крилам обох партій на майбутніх виборах, просто не існує, оскільки ідеї «ми хочемо залишитися при владі та й годі» дуже важко надати зрозумілих для виборця форм. Таких добувачів можна або створити заново (на що немає ні часу, ні розуміння), або щось робити з уже наявними для того, аби їх можна було знову використати. А для цього «уже наявні», зі свого боку, мають продемонструвати розуміння ситуації і вміння змінюватися. А розуміння такого, схоже, немає.

Цей висновок очевидний. Щоб переконатися в цьому, достатньо пройтися по пунктах порядку денного з’їзду і порівняти слова зі справами.

1. Проблема НАТО. Рівень цієї дискусії виглядає просто смішно, бо проти Організації Північноатлантичного договору виступають ті, хто нічого про неї не знає. Заклики до референдуму з боку ПР ще смішніші, бо влада заявила про необхідність такого референдуму значно раніше. Ніщо не заважає виступати проти НАТО, але робіть це без істерики і по суті. Для цього потрібно мати відповідь на просте запитання: яку альтернативу Організації пропонує Партія регіонів? Такої відповіді вона не має.

2. Проблема російської мови. Безумовно, вона існує і є дуже небезпечною для країни. Але до чого тут Росія? Російська мова — це проблема українців, а не Росії. Якби ПР думала про майбутнє, вона ніколи не запросила б на з’їзд неоднозначну політичну фігуру — товариша Затуліна.

3. Загроза авторитаризму з боку чинної влади. Чи існує вона? Звісно. Будь-який уряд будь-якої країни прагне авторитарного правління, такою є суть держави. Усі без винятку чиновники вважають, що авторитарне управління простіше й ефективніше. Для того щоб воно не перетворилося на практику, й існують численні демократичні інститути — як формальні у вигляді законодавства і конституції, так і неформальні у вигляді тієї самої опозиції. Розуміння цих очевидних речей зовсім не проглядається в тому, про що каже ПР. Регіоналам просто не подобається, що президент намагається збільшити свою владу. А чому? Тому що це не «їхній» президент? Виглядає все це якось по-дитячому.

Словом, щоб сподобатися своїм спонсорам, схильним до політичних хвороб і пошуку щастя на боці створюваної «партії влади», і зберегти свою роль добувачів політичного капіталу, ПР необхідно стати партією і перестати бути політичною філією фінансово-промислової групи. Тоді в цієї сили будуть шанси зберегти матеріальні можливості політичного впливу. 

Обговорити на форумi

На початок

Версія для друку		Відправити поштою
Оцiнити статтю		Ваш коментар