«Роковые яйца»

Яніна КУДЬ, Фото Олександра БОРТНІЧУКА

Компанія «Бориспіль Агро Трейд» виробляє 27 видів курячих яєць, але її гендиректор Борис Бєліков упевнений, що на цьому ринку ще багато вільних ніш

В інтерв’ю Контрактам Борис Бєліков, генеральний директор та основний власник ТОВ «Бориспіль Агро Трейд», розповів про те, що:
1) не любить дивитися, як ріжуть курей
2) партії яєць у супермаркетах розходяться за 7-10 днів, а торговельні мережі вимагають відстрочення платежу до 60 днів
3) інвестувати в нове обладнання доводиться нескінченно
4) якщо жорстко перевірити українських харчовиків, 30-40% підприємств просто буде закрито
5) морально готовий до IPO

Ви людина, якій дуже хочеться адресувати запитання, що було спочатку: курка чи яйце?

— Хоч як дивно, спочатку були запчастини! Мій дядько працював головним інженером на підмосковній птахофабриці. Підприємство мало гостру потребу в запчастинах, які виробляли в Україні. Тоді, на початку 90-х, тільки-но розпався Радянський Союз, торгові та виробничі зв’язки між підприємствами було розірвано, налагодити їх було непросто. І я, студент, вирішив взятися за цю справу, навіть приблизно не уявляючи, наскільки це складно.

У чому полягала складність?

— У СРСР такі запчастини і взагалі обладнання для птахофабрик виробляли лише два заводи: у П’ятигорську та Ніжині. Це були величезні підприємства площею до 100 га. І зустрітися з начальником відділу збуту, та ще й домовитися з ним про щось було непросто.

Як це вдалося вам?

— До кожної людини можна знайти підхід! Щоправда, тоді я цього ще не знав. Але річ у тому, що я виріс у Ростові-на-Дону. А це Північний Кавказ. Вступив до інституту, де навчалися представники всіх союзних національностей: і узбеки, і таджики... Та ще й мешкав з ними в одному гуртожитку. І з усіма доводилося якось домовлятися! Наприклад, для багатьох українців не є проблемою нецензурно висловитися, скажімо так, на адресу чиєїсь мами. Але спробуйте те саме сказати грузину чи вірмену!.. Не раз доводилося виступати посередником у таких суперечках. Одну сторону застерігав, мовляв, ти так не кажи, бо він тебе справді заріже, а іншу переконував, що кривдник, за великим рахунком, не те мав на увазі. Тож моє навчання в інституті було ще й школою спілкування з дуже різними людьми.

І ви, студент, зайнялися бізнесом...

— Я взагалі не планував пов’язувати своє життя з бізнесом. Але так вийшло, що, по-перше, птахофабриці, на якій працював мій дядько, постійно потрібні були запчастини. А, по-друге, рентабельність у цій справі виявилася вельми значною, і мене це надихнуло. У ті часи в підприємців, що займалися експортними операціями, рентабельність сягала тисячі відсотків. Тоді багато хто збив статки саме на експорті. Поступово я почав продавати запчастини не лише своєму дядькові...

А й іншим родичам?

— Ні, вже не родичам. Насправді все просто. Взяв спеціалізований каталог, у якому були зазначені адреси й телефони птахофабрик колишнього Союзу, і обдзвонював їх. Або надсилав листа з відповідною комерційною пропозицією. Так і знайшлися нові клієнти. Тоді, пам’ятаю, на території колишнього СРСР тільки з’являлися державні кордони нових незалежних держав, з’являлися митниці, з працівниками яких потрібно було домовлятися...

І як ви з ними домовлялися?

— Сам не знаю! (Сміється.) Якщо серйозно, вважаю, що в будь-якій справі важливо знайти людину, яка зможе допомогти тобі правильно розрулити питання. Деякі, здавалося б, нерозв’язні проблеми насправді можна вирішити за годину.

Доки ви торгували тільки запчастинами?

— Поки не зрозумів, що близько 70% своїх грошей птахофабрики витрачають на комбікорми. Тоді вирішив торгувати ними і крупами. У другій половині 90-х наша компанія була найбільшим експортером гречки. Але в 1998-му сталася криза, після якої Росія переорієнтувалася на внутрішні ринки. А позаяк ми були експортоорієнтованою компанією, довелося переглянути свою стратегію і звернути увагу на внутрішній ринок. Почали купувати сировину й віддавати її на переробку за давальницькою схемою. Потім забирали готову продукцію — комбікорм — і реалізовували її. Адже тоді керівники в недавньому минулому державних підприємств були розгубленими. Вони звикли до того, що взагалі не потрібно думати про те, де і що купити, що виробляти і кому це потім продати, тому з радістю перекладали ці турботи на плечі інших. За такою схемою ми працювали з усіма українськими переробними підприємствами. А коли я зрозумів, що щомісяця намотую на автомобілі 10-12 тис. км і вдома взагалі не буваю, зосередився на двох комбікормових заводах: Бориспільському і Переяславському.

У ті роки повним ходом йшла приватизація. Ви брали у ній участь?

— Так, нам вдалося купити контрольний пакет акцій Бориспільського комбікормового заводу. Це була ціла історія. Звикнувши працювати на одному ринку, ви думаєте, що аналогічно зможете діяти й на іншому. Це ілюзія! Ринок акцій для мене виявився сповненим несподіванок. Довелося зіткнутися зі спекулянтами, які взялися скуповувати акції Бориспільського заводу і штучно роздувати на них ціну. У якийсь момент у мене був шок, здавалося, ми можемо втратити підприємство. Але зрештою вдалося домовитися. Довго про це не розповідатиму, скажу лише, що підприємство, звісно, було вже з досить зношеним устаткуванням. Однак ми зуміли на 50-60% переобладнати виробничі потужності.

Чому вирішили після купівлі комбікормового заводу придбати птахофабрику?

— Річ у тому, що в нас з’явився боржник за поставку комбікормів, у якого була птахофабрика. І питання постало приблизно так: або купити підприємство й самому собі повернути борг, або втратити свої гроші. Я вибрав перше і в такий спосіб вплутався у птахівницький бізнес серйозно.

Вплутавшись серйозно, ви відкрили для себе щось нове?

— Хоч як дивно, так. У принципі, я розумію, що в бізнесі емоцій бути не повинно. Але новими для мене виявилися саме вони. Коли я зайшов на майданчик молодняку і побачив цих жовтеньких малюсіньких істот... Для мене це чомусь було хвилюючим. Поступово курчата підростають, дають продукцію...

...потім їх ріжуть...

— Так, ріжуть... Але я, до речі, у забійні цехи ніколи не заходжу! (Сміється.)

Незабаром ми активно стали впроваджувати нові технології, які дали блискучі результати. Якщо раніше у пташнику зі старим обладнанням можна було утримувати 46 тис. курей, то, застосувавши нову технологію і поставивши нове обладнання, у ньому можна розмістити 96 тис. Коли ми купували птахофабрику, її виробничі потужності (кількість птахів на майданчику) становили близько 600 тис. голів. До кінця 2008 року згаданий показник сягне 2,2 млн. Це близько 1,6 млн яєць на добу, тоді як наші потужності дозволяють переробити близько 1,2 млн. А це означає, що в критичні періоди ми можемо всі свої яйця пускати на переробку і не турбуватися про те, що вони зіпсуються.

Так поступово у нас вибудувалася вертикально інтегрована компанія: виробляємо комбікорми для курей, яйця і яєчні продукти. Крім того, у нас є своя торговельна компанія, що працює із супермаркетами.

Як ви будуєте роботу з торговельними мережами?

— Останнім часом доводиться уважніше аналізувати націнки торговельних мереж. Віднедавна вони почали цим... балуватися. Ще три роки тому супермаркети намагалися залучати постачальників цікавими умовами. Тепер керівництво мереж усвідомило, що в їхніх руках велика сила і що вони можуть диктувати умови, ось цим і користуються! І націнка у 30% для них стала нормою. Крім того, мене турбує й інше питання. Я, наприклад, знаю, що наша продукція продається протягом 7-10 днів. Але мережа вимагає відстрочення платежу до 60 днів. Тобто близько 50 днів наші гроші торгівці тримають у своєму обороті. До того ж наполягають на бонусах: від 3 до 10% з обороту... Деякі мережі починають вимагати віддавати їм товар дешевше і при цьому навіть приблизно не позиціюються як дискаунтери! Словом, кожен по-своєму божеволіє. Усі постачальники останнім часом просто виють! Саме тому ми постійно розширюємо асортимент продукції, шукаємо альтернативні ринки збуту, тобто працюємо над диверсифікацією своїх бізнесів.

Чи не збираєтеся в межах диверсифікації побудувати власну роздрібну мережу?

— Якщо говорити про спеціалізований формат (за Союзу були, наприклад, магазини «Молоко», пам’ятаєте?), то він застарів. Зараз споживач звик до того, що він може зайти в магазин і відразу купити все. Якщо говорити про торговельну мережу в сучасному вигляді, то для цього потрібні надто великі капіталовкладення. До того ж мережі вже зараз починають активно конкурувати одна з одною. Та й займатися всім одночасно неможливо. Тим більше, що наш бізнес не такий простий, як може видатися. Якби мені хтось сказав, коли ми тільки починали, що переробкою яєць займатися складно, я не повірив би! Ну, здавалося б, що може бути складного в яйцях?!

Наскільки ефективним виявилося ваше рішення взятися за переробку яєць у межах диверсифікації?

— Наведу кілька цифр. Зараз в Україні близько 80% усіх яєць продається в шкаралупі. На Заході цей показник — 40%, решту купують у переробленому вигляді. Там уся кондитерська, майонезна промисловість користується яєчними продуктами: сухими або рідкими. З часом і в Україні буде та сама картина. Зараз, щоправда, у нас на багатьох хлібозаводах сидять по 20-40 бабусь і вручну розбивають яйця. Достукатися до виробників і пояснити їм, що простіше використати меланж (очищені від шкаралупи і пастеризовані яйця), буває дуже складно. Але вони все зрозуміють, коли цим бабусям доведеться підвищити зарплати. Є й інша незайнята і дуже перспективна ніша. Сьогодні, наприклад, вся українська кондитерська промисловість використовує імпортний альбумін — сухий знецукрений білок, що використовується під час приготування зефіру, суфле тощо. На внутрішньому ринку знайти згаданий продукт потрібної якості неможливо. І ми хочемо вже влітку почати забезпечувати вітчизняних кондитерів цією сировиною, для чого здійснюємо на виробництві відповідну реконструкцію.

І це вже буде не швидкопсувний продукт (з терміном придатності 25 днів), а такий, що може зберігатися 1,5-2 роки. Це серйозний часовий лаг, який дозволяє ефективно реалізовувати власну продукцію. Тим більше що потреба в таких продуктах на внутрішньому ринку велика, а місцевих виробників, як я вже сказав, немає. Ось ми і вирішили заповнити вільну нішу.

Який обсяг інвестицій для цього знадобиться?

— Нещодавно зустрівся зі своїм знайомим, у якого аналогічний бізнес у Росії, і запитав його: «Коли я нарешті перестану інвестувати в обладнання? Кінця й краю не бачу!» А він мені каже: «І не побачиш! Я займаюся цим бізнесом десять років, і в мене така сама ситуація!» Тож відповісти на ваше запитання складно. Можу сказати, що інвестиції тільки в завод із переробки, не рахуючи птахофабрики, до кінця цього року сягнуть $7 млн. І це не межа!

Ваша компанія першою почала продавати яйця в упаковці. Чому ви на це зважилися, адже такий крок веде до подорожчання продукту?

— Насправді нічого складного немає. Адже Україна проходить ті самі етапи розвитку, що й інші країни. Я просто їхав до Західної Європи і дивився, як торгують такими товарами там. Наприклад, побачив, що популярними стають яйця, збагачені додатковими елементами, наприклад, йодом, вітамінами. Упровадив це нововведення в нас. Зараз на Заході дуже популярні яйця курей, що вільно гуляють на свіжому повітрі і їдять тільки зерно. Я розумію, що і в нас це стане популярним, але не так скоро. Адже, хоч як крути, а в Україні 50% яєць виробляють у домашніх господарствах. Там кури гуляють, де хочуть, їдять зерно, і пояснити місцевим споживачам, що за яйця таких птахів вони мають платити більше, буде складно. А щодо упаковки, то в процесі її виробництва ми багато років співпрацюємо з фірмою «Хартман». Її керівник свого часу дуже хотів збільшити свій продаж. Приїхав до нас і почав переконувати в тому, що яйця потрібно упаковувати. Ми, чесно кажучи, йому довго не вірили, тим більше що справді упаковка вимагає серйозного подорожчання продукту. Але зрештою вирішили ризикнути. І правильно зробили! Крім того, коли починаєш виробляти продукт з особливими властивостями, наприклад, з підвищеним вмістом вітамінів, стає очевидним, що він повинен особливо позиціюватися. Тому для таких яєць ми почали розробляти іншу упаковку. Так і розширювалася наша лінійка. Зараз у нас 27 видів курячих яєць.

Але я хотів би повернутися до розмови про закордон і підкреслити, що не всі тамтешні технології продажу застосовні в нас.

Наприклад, які?

— Приміром, у наших супермаркетах неупаковані яйця, які ви самі вибираєте, найдешевші. А в Європі такий продукт найдорожчий. Напевно, право вибору має свою ціну.

Ви говорили про те, що національні виробники воліють працювати за давнім звичаєм і прохолодно ставляться до нових технологій. Як ви збираєтеся змінити цю ситуацію?

— У наш час підприємство харчової промисловості, як, утім, і будь-яке інше, не зможе розвиватися, якщо не відповідатиме міжнародним нормам. Взяти, приміром, наше підприємство. Ми першими в Україні купили машину для сортування яєць, що коштувала EUR700 тис. Свого часу це здавалося дурницею! Шалені гроші! Але ми розуміли, що без нормальної автоматизації виробничих процесів далі рухатися неможливо. Потрібно завжди на два-три роки випереджати конкурентів. А це зовсім нескладно! Необхідно просто дивитися, що відбувається в Європі. Тим більше що ми працюємо з іноземцями. І вони підштовхують нас до розвитку, до впровадження тих самих ISO, HACСР. Увесь світ так працює!

— Подумаємо про IPO

Хоча поки що вся наша харчова промисловість займається творчістю на повну. Взяти, приміром, майонез. На Заході такий продукт без законодавчо встановленої норми вмісту яєць просто не має права називатися майонезом, інакше це може бути просто соус. А в Україні ще можливі варіанти, коли в соус кладуть усе що завгодно, а потім називають його майонезом...

Ви маєте на увазі, що виробники працюють за ТУ (технічними умовами), а не за ГОСТами?

— Так, саме це я маю на увазі! Але ж усі наші хвороби — результат того, що ми п’ємо, що ми їмо і чим ми дихаємо! Ви подивіться на склад звичайної ковбаси у магазині! Це ж жах! Я вже не кажу про те, що ковбаса не може коштувати дешевше від м’яса. А якщо може, то вона явно не з м’яса, а з чогось іншого... Я впевнений: якщо жорстко перевірити українських харчовиків, 30-40% підприємств просто будуть закриті.

До речі, чому ви закрили власне виробництво борошна?

— Тому що постійно стикаємося з ідіотизмом! Чиновники нам кажуть: не підвищуйте ціни! Водночас ми купуємо сировину, яка безперервно дорожчає! Наприклад, ціни на кукурудзу, шрот соняшнику, олію — інгредієнти, які входять до комбікормів, за рік зросли утричі! А ми навіть на 100% не підвищили вартість нашої продукції. Про ціни на електроенергію і газ я взагалі мовчу! Але ж чудес не буває! Якщо дорожчає сировина, продукція не дорожчати не може.

Впевнений, що протягом останніх півтора року наша галузь зазнає серйозної кризи. Повертаючись до вашого запитання про борошно, скажу так: сьогодні ним займатися невигідно. До того ж нам надійшла пропозиція, від якої неможливо було відмовитися. Тому ми продали свій комбікормовий завод у Борисполі, на території якого був розташований і млин. Тепер будуємо комбікормовий завод у Васильківському районі Київської області, де розташовані наша птахофабрика і підприємство з переробки. Таким чином локалізуємо власне виробництво й досягнемо істотної економії на транспортних витратах. Наші фахівці підрахували, що на одній тонні продукції зможемо заощадити до 40 грн. Це більш ніж 200 тис грн на місяць.

Чи не збираєтеся ви взятися за виробництво яєць інших птахів? Ви вважаєте перспективним виробництво, наприклад, перепелиних яєць?

— Як вам сказати... А як ви думаєте, сільське господарство в Україні є перспективним напрямом?

Я сказала б, що напрям цей на великого любителя...

— Ну ось! Знаєте, є навіть такий український анекдот: хочеш втратити гроші остаточно, займися сільським господарством!

У принципі, супермаркети підштовхують до того, щоб ми взялися за виробництво перепелиних яєць. Але річ у тому, що за стандартами на одному й тому самому майданчику не можна утримувати перепелів і курей. Тобто для цієї птиці має бути відведений окремий майданчик. Для нас це перший стримуючий чинник. Другий — надто малий обсяг споживчого ринку. Я вже не кажу про те, що практично в кожному населеному пункті України хтось із місцевих мешканців розводить перепелів. Тобто цей ринок ще більше від нашого відданий на відкуп приватникам. І конкурувати з ними дуже складно. Тож у недалекій перспективі таких планів у нас немає.

Хто ваш найближчий партнер у бізнесі?

— Моя дружина! У неї посада мого радника. Хоча я єдиний власник компанії, причому сам здійснюю оперативне управління, але іноді так хочеться порадитися! Часом шукаєш просто підтвердження того, що дієш правильно. Але зазвичай дружина каже одне, а я роблю трошки інше... Потім чую від неї: «А що я тобі говорила!» (Сміється.) Насправді у багатьох питаннях вона мені дуже допомагає. А те, що я єдиний власник, навіть добре. На моїх очах зруйнувалося багато хороших компаній лише тому, що численні співзасновники починали заробляти великі гроші й не могли домовитися один з одним, як їх ділити. Для мене такі історії були важким уроком. Краще заробляти менше, ніж побудувати величезний бізнес, а потім спостерігати, як він розвалюється. Я хочу, щоб справа не загиналася, а розвивалася. Тому, наприклад, наша компанія «Бориспіль Агро Трейд» де-факто вже є керуючою, хоча де-юре процес з її реорганізації в компанію з управління активами ще не завершено. Найближчим часом ми плануємо отримати всі відповідні дозвільні документи.

Маєте намір зробити компанію публічною?

— Є такі плани. Тим більше що ми працюємо з іноземними фінустановами, і вони нас підштовхують до такого кроку. Уже третій рік поспіль складаємо консолідовану звітність для банків за міжнародними стандартами. Залучаємо консультантів, щоб розглянути можливість розміщення на Польській, Варшавській або, можливо, Лондонській фондовій біржі. Але тут не можна квапитися, потрібно все ретельно зважити. Адже є різні, зокрема й суперечливі, приклади вітчизняних публічних розміщень. Відвідував навіть спеціальні курси, аби зрозуміти, що таке IPO. Для себе визначив так: це коли ти, за великим рахунком, пускаєш до себе зовнішніх інвесторів. Причому на першому етапі, як правило, папери придбають спекулянти, купуючи недооцінені активи для подальшого перепродажу. При цьому їхня ціна зазвичай занижується, іноді навіть штучно. Існують цілі методики провертання таких операцій, тож потрібно бути обережним. Тим більше що IPO — не єдиний спосіб залучити гроші. Є, приміром, облігації і подібні інструменти. Тобто IPO — це лише механізм для залучення дешевих коштів. Проте якщо банк дозволятиме нам отримувати позикові кошти на вигідніших умовах, ніж ті, які ми можемо отримати під час розміщення, то я й розміщатися не буду. Словом, потрібно думати. Але принаймні морально до IPO ми готові.

Не можу утриматися, щоб наостанок не запитати: ви яєчню часто їсте?

— Я швець без чобіт! Дружина каже: «Їдеш на завод, привези яєць». Думаєте, привожу? Я тещі років три обіцяв мішок борошна на Великдень... Так і не привіз. Ось учора, дякувати, співробітники мені курей привезли... А взагалі за тиждень наша сім’я з’їдає десятків два яєць. Періодично прошу доньку приготувати мені яєчню. У нас, до речі, працював юрист, який міг з’їсти яєчню з 10-12 курячих яєць за раз. Я йому завжди говорив: «Ти наш найкращий споживач!» Ми йому безплатно виділяли кілька десятків яєць на тиждень.

ПЕРСОНА

Народився 11 травня 1969 р. у станиці Єлизаветинській Ростовської обл.

Освіта: у 1994 р. закінчив Київський інститут інженерів цивільної авіації за спеціальністю технічна експлуатація літальних апаратів і двигунів

Чим пишається: успіхами доньки у танцях, своїм колективом

За що соромно: нечасто бачуся з батьками

Життєве кредо: вчиняй з людьми так, як хотів би, щоб чинили з тобою.

Хобі: футбол, полювання

Сім’я: одружений, виховує доньку

Остання прочитана книжка: Едвін Лефевр «Спогади біржового спекулянта»

КОМПАНІЯ

Бориспіль Агро Трейд організована у 1993 р.

Кількість працівників: 500 осіб

Зростання заробітної плати за останні три роки — 96%

Частка ринку яєчної переробки — 38%, частка ринку фасованого яйця — близько 20%

Динаміка: обороти за останні три роки зросли в 2,95 разу

Обговорити на форумi

На початок

Версія для друку		Відправити поштою
Оцiнити статтю		Ваш коментар