Віталій Докаленко: «Якщо ведучому чи журналісту від зірковості «зносить дах», я готовий пожертвувати навіть дуже успішним проектом»

Оскільки успіх організації багато в чому залежить від людей, які там працюють, з Віталієм Докаленко, головою правління телеканалу «Тоніс», ми планували поговорити саме про працівників каналу. Але згодом з’ясувалося, що успішна діяльність українського телевізійного ЗМІ також залежить від діяльності Нацради і якості моніторингової системи, що визначає рейтинг каналу. Тому ми торкнулися і цих аспектів...

Наскільки реально сьогодні зробити стрімку кар’єру на телебаченні?

— Дуже легко. Для цього потрібна проста у реалізації і водночас геніальна ідея, що не вимагає величезних фінансових витрат, додаткових акторів, дорогих декорацій і т. ін. Наприклад, на Тонісі ми створюємо програми навколо особистостей, тобто нас цікавлять люди в кадрі, які могли б тримати глядача, розважати його. Сама суть програми відходить на другий план.

Який сьогодні рівень журналістської освіти в Україні?

— Був дуже цікавий і несподіваний для мене момент, пов’язаний з випускниками Інституту журналістики КНУ ім. Шевченка. Вони прийшли молодими і вже за кілька місяців стали основою журналістського корпусу телеканалу «Тоніс». Я вважаю, що університет не може навчити професії — будь-який канал висуває свої вимоги, пропонує свою систему, свою технічну базу. В будь-якому випадку треба вчитися на практиці. Але разом з цим теоретична база наших ВНЗ є достатньою для того, щоб дуже швидко включиться в нормальний режим практичної роботи.

На Тонісі сьогодні працює багато молодих журналістів, ведучих і авторів програм. Багато хто з них все ще навчається. З чим пов’язана така кадрова молодість каналу?

— По-перше, я завжди говорив, що майбутнє будь-якого каналу — це насамперед програми власного виробництва, де потрібні свіжі ідеї, свіжі амбіції. Інша річ, що на даному етапі для Тонісу вигідніше купувати програми. Ми блоковані в одержанні частотного ресурсу на покриття в Україні, тому прив’язані до регіонального рейтингу, по якому продається реклама.

По-друге, в історії незалежної України відбувся той момент, коли країна втратила фахівців. А сьогодні, нарешті, в нас ростуть свої герої, які хочуть працювати, готові брати на себе відповідальність, ризикувати, у яких є свої здорові амбіції. Треба мати на увазі, що перш ніж стати ведучими, авторами програм чи режисерами, наші молоді зірки пройшли серйозну школу на телеканалі «Тоніс».

Усі, хто зараз працює на Тонісі над своїми проектами, виношували свої ідеї не один місяць. Приходили до мене, ми розмовляли, я говорив, що це нецікаво, поки мене не переконали. Головний критерій — це, звичайно ж, привабливість конкретного проекту для спонсорів.

Наприклад, у випадку з «Майстер-класом» я спочатку сказав, що це нецікавий проект. Але на власний ризик ми пустили його в ефір. З самого початку це був не комерційний, а іміджевий проект, потрібний каналу для створення правильного іміджу. Цікаво те, що вже через рік у проекту з’явилися спонсори.

Тому треба віддати належне людині, яка до чогось прагне, яка не заявляє: «Я такий геніальний, хочу робити ось таку програму, дайте мені стільки-то грошей». А коли дивишся, що саме ця людина принесла, ніякою геніальністю там навіть не пахне. У нас відбувається зворотний процес: людина приходить на незначну посаду за дуже маленькі гроші і росте. От за такими людьми майбутнє.

Які ваші головні вимоги до молодих зірок каналу?

— Головний мій критерій — це бажання працювати. Дивлячись чим займатися: є новини, є розважальні програми. Насправді буд-якій роботі передує дуже серйозна розмова про те, що розкручування зірки — це процес, де людина має контролювати свої емоції, свої почуття і реально розуміти, що навіть у статусі зірки вона повинна добре працювати і будувати стосунки всередині колективу.

Тому що будь-яка програма — це колективна праця. Зірка — це тільки верхівка. Насправді телебачення — пекельна праця, у будь-якому стані ти щонайменше раз на тиждень повинен вийти в ефір. Хворий, здоровий — це для нас відіграє не пріоритетну роль. На екрані ти маєш бути сяючим і переконливим. Це я говорю всім із самого початку. У мене стартове попередження: якщо вам від зірковості зносить дах, я готовий пожертвувати проектом. І в нашій практиці вже були такі випадки. Головне — благополуччя каналу, благополуччя колективу.

Ви сказали, що канал блокований в одержанні частотного ресурсу. Розкажіть про це докладніше.

— Сьогодні ми працюємо на партнерських взаєминах з регіональними каналами. Хоча, вважаю, це трохи неправильний шлях. В одних містах є сильні партнери, вони роблять, приміром, сильні регіональні новини, і це йде нам на користь, а є низка регіональних каналів, де роблять продукцію низької якості.

Тому з травня минулого року нами були перелічені наші частоти. У результаті ми не одержали жодної. Частину з них навіть відібрали на користь інших каналів. Де-юре частотного ресурсу в нас немає. Де-факто ці частоти існують. Є дуже прості докази.

Коли ми боролися і намагалися прорахувати свої частоти, це було рекомендовано Нацрадою, нам з 39 рекомендованих частот знайшли тільки 19. Після нас прийшов канал НТН, їм знайшли 75, зокрема і в містах, у яких нас запевняли, що частот немає. Тому зараз ми в процесі затяжних судових розслідувань.

Є Національна рада з питань телебачення і радіомовлення. Дуже дивно, коли вісім осіб визначають долю каналу. Причому ці вісім осіб не можуть розібратися ні зі своїми амбіціями, ні зі своїми бажаннями. А виходить, що ці люди буквально контролюють роботу всіх каналів.

Я від жодного члена Нацради не чув запитання: а що вам потрібно для того, щоб ви нормально розвивалися? Насамперед існують заявки на зразок: «А ви показали не те кіно, а ви три зайвих хвилини реклами дали» і под. Це суб’єктивність. Причина проста: ці люди не проходять іспити владою. А коли людина несподівано отримує владу, їй зриває дах. Сьогодні Нацрада — це насамперед каральний орган.

Як сьогодні позиціює себе Тоніс і які телевізійні проекти ви вважаєте для себе пріоритетними?

— Тоніс — це розважально-пізнавальний канал. Ми не зацікавлені в проектах про кіно. Кримінальних проектів теж не хочу — це сутінок в ефірі. У нашому виробництві таких програм точно не буде. Вистачить того, що ми придбали достатньо серйозних закордонних телевізійних проектів.

Що стосується авторських проектів, то нам трохи простіше, ніж великим каналам. У нас поки що існує проблема низького рейтингу. Це, до речі, питання до моніторингової системи. Ми можемо собі дозволити ризикувати. Можемо реально витрачати три місяці чи півроку на розкручування проекту.

На відміну від великих каналів, де провал проекту — це миттєвий удар по економіці, дірка в ефірі, відсутність рейтингу. Великі канали з неохотою йдуть на власне виробництво, купуючи програми, що гарантовано будуть успішними, щоб не втратити гроші. Для них у фінансовому плані вигідніше, приміром, купити в Росії якийсь серіал, що гарантовано принесе рейтинги, чим витрачатися на просування проекту, що насправді може прогоріти.

Давайте поговоримо докладніше про моніторингову систему.

— Фокус у тому, що ринок виміряє одна компанія, яку не можна проконтролювати, у якої немає альтернативи. І впевнитися у її точності практично неможливо. Уся країна сьогодні виміряється 1350 «піпл-метрами», тобто рівно стільки родин визначають те, що нібито дивляться 48 мільйонів.

Це стосується всіх каналів. Ці родини формують телевізійну валюту. Абсурдно виглядає ситуація, коли у місті, де 50 000 глядачів, існує лише один «піпл-метр», до того ж у цього глядача на все місто старий телевізор з вісьма кнопками і йому окрім великих каналів більше нічого дивитися.

Принцип виглядає таким чином: до телевізора приєднують приставку, і коли людина вмикає телевізор, вона зобов’язана увімкнути ще й цю саму приставку, потім фіксується його перемикання по різних каналах. Теоретично вибірка цих людей йде за віком, соціальним станом, доходом, але як це відбувається насправді — невідомо.

Що ви можете сказати про якість українського телебачення в принципі?

— Насправді в нас дуже цікаве телебачення. Подекуди воно навіть цікавіше, ніж російське чи навіть американське. Більш якісне за насиченістю, графікою. Наприклад, оформлення українських каналів на порядок вище від американських. І водночас на Заході більше орієнтуються на власне виробництво, а ми цього все ще соромимося і трохи боїмося.

Парадокс у негативному ставленні до поняття made in Ukraine. На думку багатьох, це означає, що продукт поганої якості. Я вважаю героїзмом спроби деяких українських каналів зруйнувати усі ці стереотипи. Має з’явитися розуміння, що ми окрема країна, ми гідні більшого і, головне, гідні поваги до самих себе.

Обсудить на форуме

Вверх

Версия для печати		Отправить почтой
Оценить статью		Ваш комментарий